Глава країни-агресорки Росії Володимир Путін зібрав на засіданні ОДКБ президентів Білорусі, Вірменії, Киргизстану та Таджикистану, щоб зліпити "жалюгідну подобу" Варшавського договору. Але все це дійство виглядало як похорон, ніхто із запрошених глав держав не мав бажання сідати в той "Титанік" — путінську Росію — та допомагати їй, зокрема, озброєнням.

Перед обличчям успіхів української армії у війні, розв’язаній Путіним, давати задню став навіть його давній сателіт — самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

— У чому полягала мета цього засідання ОДКБ?

— Путін намагається використовувати будь-які можливості для підсилення, оскільки в нього зараз дійсно великі проблеми не лише з іміджом, а й з реальною вагою на міжнародній арені. Якщо говорити про військовий вимір, ОДКБ залишається одним з інструментів, з якого Путін намагається щось зліпити — жалюгідну подобу Варшавського договору.

Якщо подивитися фрагменти відео з цього засідання, складається враження, що ці люди зібралися у будинку, де лежить покійник. Якогось ентузіазму там вочевидь не було.

Щодо самого змісту комюніке, то він доволі слабенький. Та сама тема боротьби з фашизмом, пам’яті жертв і слави героям. Там навіть було щось про те, щоб засудити тих, хто забороняє символіку. Але в самих країнах, що входять до ОДКБ, георгіївська стрічка якщо й не заборонена, то не бажана — її намагаються замінити іншими, національними символами.

Єдине, що могло бути презентовано як якісь нові функції чи місія ОДКБ, — це так звана миротворча операція на території Казахстану. Одна з пропозицій полягала в тому, що ОДКБ має запропонувати свої послуги як миротворець під егідою ООН. Але в Казахстані то була, радше, не миротворча, а поліцейська операція.

Я не бачу ані перспективи ОДКБ загалом, ані перспективи використання її в сьогоднішній війні в Україні.

— Там прозвучала й така фраза: "ОДКБ укріпила потенціал для протидії зовнішнім загрозам". Погодьтеся, ця фраза насторожує. Яка ймовірність того, що Путін отримає хоч якусь військову допомогу від Вірменії, Казахстану, Киргизії чи Таджикистану?

— Це спільне комюніке. Кожна зі сторін намагається додати туди щось своє. Звичайно, ця фраза про мир і стабільність у регіоні. Але який це регіон? Якщо подивитись на карту, то всі ці країни доволі розкидані. Так, звичайно, є спільні загрози. Але якщо подивитися на Таджикистан, то не думаю, що його сильно хвилює розширення НАТО чи загроза, яка потенційно може походити із заходу.

Незважаючи на "палку любов" між Лукашенком і Путіним, у міру розвитку бойових дій в Україні Лукашенко серйозно коригує свої позиції. Що стосується надання військової допомоги, то він, по суті, виступив на боці агресора, зробив Білорусь стороною конфлікту, але водночас за кілька тижнів після того, як він побачив, що перемога під питанням, почав давати задню.

— Ви вважаєте, так само задню будуть давати й лідери інших країн, які були на засіданні?

— Жоден із них не захоче сідати на той "Титанік", яким зараз є Росія. Це прямий шлях до конфлікту із Заходом. Якщо треба обирати між тим і тим, то навіть та ж сама Білорусь робила певні спроби руками прем’єра писати примирливого листа до Євросоюзу.

Можна подивитися, як голосували інші країни з ключових питань російсько-української війни, наприклад, в ООН — там явно немає бажання сідати на той "Титанік".

Щодо зброї — теоретично Росія може позичити в тих країнах дещо з того, що вона продавала останнім часом. Якщо брати Вірменію, то там усе це відбувалося під якісь дуже довгострокові кредити. Теоретично Росія може спробувати вибити з цієї країни літаки чи танки. Але при цьому Вірменія має свій конфлікт, Таджикистан має загрозу на своєму кордоні з Афганістаном — це все дуже чутливі питання для цих країн.

— Отже, вони, зважаючи на свої національні інтереси, не можуть надавати військову допомогу будь-якій іншій країні?

— Цю невелику групу країн в ОДКБ об’єднує переважно можливість доїти Росію. І це стосується не лише військового виміру. Але це той момент, коли Росія хоче щось витягнути із них, тому, мабуть, вони будуть відстоювати свої національні інтереси, назвемо це так.

Джерело: