Другосортні вояки і ракети, що вимагають утилізації: чим Росія далі намагатиметься перемогти Україну

Силоньок у Путіна не вистачає на всі напрямки, тому він змушений перекидати війська.


Незважаючи на успіхи ЗСУ на фронті, пов'язані з ефективними ударами з HIMARS по складах і військових базах противника, говорити про перелом ситуації на фронті ще зарано.

У Росії ще достатньо резервів. Резерви вичерпуються, але, тим не менш, гарматного м'яса, артилерії і боєприпасів ще багато. Чим вона нас і лякає. Ракет, які за термінами давності вже необхідно утилізувати, у неї теж достатньо. Цим Росія і спробує нас переламати.

Отримання Україною РСЗВ HIMARS, і, як розповів міністр оборони Олексій Резніков, перших MLRS 270, які є аналогом тих же HIMARS, тільки на гусеничному ходу — це серйозно. Це дасть нам можливість завдавати ударів по противнику на глибину до 50 кілометрів. Їхня дальність — взагалі 80 км, але вогонь ведеться не з лінії фронту, а з глибини — з відстані 15–20 км від фронту, щоб самим не потрапити під удар артилерії противника.

Ліквідація складів противника ускладнює досягнення тих цілей, які Путін збирається реалізувати. Руйнування складів — це знищення боєзапасів, які Росія планує використовувати для нанесення ударів по нас. Багато хто говорить, мовляв, чому ЗСУ не б'ють по артилерії. Ну, скажімо так, батарея гаубиць за добу випускає 100 снарядів, на складах їх тисячі. Ми такими ударами знищуємо кілька батарей (до 10-ти). Тому удари наносяться по логістиці, складах, пунктах управління, залізничних вузлах, скупченню військ.

Все це не тільки грає нам на руку, з точки зору знищення живої сили і техніки, а й сіє паніку в лавах противника. Але, завдаючи таких ударів, ми не контратакуємо — ми готуємо умови для перелому ситуації і переходу в контрнаступ.

При цьому тактика Генштабу ЗСУ наступна: постійно тиснути на противника, щоб не дозволяти йому окопуватися, не давати йому спокою, знову ж таки, сіяти паніку в його лавах. Це робота, яку українська армія успішно виконує на півдні.

Силоньок у Путіна, скажімо так, не вистачає на всі напрямки, тому він змушений перекидати сили. Так було з Мелітополем, звідки російські війська і техніка були відправлені на східний фронт — там залишилися тільки оборонні загородження.

Однак поступово українська армія продавлює противника. Не так, як росіяни — не вогненним валом. Адже на цій території живуть наші громадяни, тому ми таким самим чином, як РФ, діяти не можемо. Ми наносимо точкові удари по військових цілях і досягаємо своїх результатів.

Поки що наступ Росії на Донбасі призупинився. Це сталося у зв'язку з тією паузою, яку оголосив Путін, а трапилася вона через брак сил у Росії. У тому числі — через нанесення ударів української армії по складах противника.

Проблема в наступному. Російські війська щільно працюють гаубичною артилерією, для якої потрібні боєприпаси, потрібні стволи. Враховуючи інтенсивне ведення ворогом вогню на східному напрямку, у нього вже зараз закінчуються ресурси стволів, які треба міняти. Якщо їх не міняти, знижується точність і дальність. А якщо ще трохи почекати — падає і рівень надійності. Зрештою, вони можуть просто вибухнути. Тому росіяни вже зараз змушені частину своєї артилерії відводити назад, проводити обслуговування техніки, щоб якось відновити технічний стан.

За підтвердженими даними, Росія готує 3-ий армійський корпус. Очікується поява близько 18 батальйонів — 6 танкових і 12 мотопіхотних. Це досить сильний кулак.

Втім, все не так просто. На оснащення нових підрозділів, які готували вже місяць, підуть старі зразки озброєнь. Особовий склад буде другого сорту, тобто це будуть не ті вояки, які були на початку війни, коли Росія кинула в Україну все найкраще.

Проте ми не повинні заспокоюватися — Росії буде чим стріляти, і готуватися до появи нових сил противника на полі бою необхідно.

Крім того, необхідно врахувати і те, що білоруський напрямок залишається тривожним і досить невизначеним. Я схиляюся до того, що ймовірність використання білоруської армії поступово зросте. Ризик того, що Лукашенко все-таки введе свої війська, наявний.


Джерело:

Микола Сунгуровський

Директор військових програм


Народився в 1951 р. в Москві.

Освіта:

Оренбурзьке вище військове зенітне ракетне училище (1972);

Київська академія протиповітряної оборони (1982);

Вища школа підприємництва при Київському інституті народного господарства (1991).

Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць.

Робота:

з 1982 р. — наукова робота (39-й Науково-дослідний інститут бойового застосування військ ППО сухопутних військ, Центральний науково-дослідний інститут МО, Національний центр оборонних технологій і воєнної безпеки, Аналітична служба Апарату РНБО);

з грудня 1999 р. — координатор програм Центру Разумкова;

з лютого 2000 р. — позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України;

з грудня 2006 р. — директор воєнних програм Центру Разумкова.

Полковник запасу, стаж військової служби — 31 рік. Сфери діяльності — системологія, системний аналіз, стратегічне планування, методи аналізу та забезпечення національної безпеки. Остання посада в державних органах — завідувач відділу Аналітичної служби Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

(044) 201-11-98

sungurovsky@razumkov.org.ua