Цілком справедливо, коли йдеться про повоєнне відновлення України, наголошується, що таке відновлення має відбуватись за допомогою і підтримкою міжнародних фінансових інститутів, провідних демократичних країн, публічних і приватних фондів. Приклади повоєнної підтримки країн світовою спільнотою вже відомі. При цьому найчастіше посилаються на план Маршалла — програмі відбудови (західно) європейської економіки після ІІ Світової війни.

Сьогодні відбувається пошук моделі допомоги Україні, яка постраждала і страждає від російської агресії. Втілення ж якої (моделі) має прискорено сприяти відновленню і зміцненню нової європейської країни. Україна має сформувати і втілити нову соціально-економічну структуру та інфраструктуру. При цьому, йдеться не стільки про «просту» відбудову регіонів, міст і сіл, які зазнали і зазнають руйнувань і спустошень, скільки про створення сучасного «розумного» і безпечного життєвого середовища.

У контексті історичних порівнянь. Успіх плану Маршалла для відбудови повоєнної Європи визнається беззаперечно. Між тим, складність сьогоднішніх умов і потреб відновлення України формує нові виклики, напрями протидії яким поки не мають прецедентів.

(1). План Маршалла був розроблений і почав запроваджуватись через кілька років після закінчення війни– фактично у мирній, хоча й зруйнованій, Європі. Причому вказаний план виявився суттєво скоригованою версією попереднього плану Моргентау, тобто понад два роки потребувалось для пошуку і відпрацювання бажаних механізмів втілення.

Україна ж не може чекати поки закінчиться війна, яка, на думку багатьох фахівців, може розтягнутись на роки. А тому і план Маршалла для України (ПМУ), якщо ця ідея знайде розуміння і втілення, має розроблятись і реалізовуватись з урахуванням потреб не лише мирного будівництва нової України, а й завдань поточної військової) протидії агресору. Що, звичайно, суттєво розширює змістовне наповнення і ресурсні потреби.

Події в Україні також висвітили ганебну практику російських військ — бомбардувань артилерією та авіацією громадянських цілей (у т.ч. дитсадки, школи, лікарні), об’єктів критичної інфраструктури, цілеспрямований захист яких вимагає значних додаткових ресурсів (про які не йдеться у відсутності ризиків військових нападів). Однак, висока ризиковість нападів суттєво негативно впливає на готовність «донорів» до фінансування.

(2). Хоча Європа упродовж ІІ Світової війни суттєво постраждала, а значна частина будівель і об’єктів інфраструктури була зруйнована, однак їх відбудова у повоєнний період могла відбуватись послідовно і цілеспрямовано. Більше того, ще у плані Моргентау передбачалося недопущення відновлення мілітаристської могутності Німеччини, відтак мирна відбудова Західної Європи у повоєнні роки достатньо гарантувалася військовим потенціалом США.

Для України, як вказано, ризики агресивних нападів росії залишаються високими навіть для віддалених (від росії) регіонів, а тому стратегія відбудови має базуватись не на мирній, а на безпековій основі — вагомою складовою ПМУ має стати зміцнення цивільного середовища оборонними і безпековими структурами.

Для цього, по-перше, ознакою відновлювальної України має стати мережа військових баз за участі іноземних партнерів (поки законодавчо заборонено, однак легко буде скориговано) і навчальних центрів з іноземними інструкторами. При цьому, переслідуватиметься мета «поєднання» обласних центрів та важливих інфраструктурних об’єктів (атомних станцій, аеропортів, залізничних вузлових станцій) з відповідними (хоча й віддаленими) безпековими і військовими базами і центрами. По-друге, вказане «поєднання» забезпечуватиметься формуванням сучасної комунікаційної мережі (з урахуванням можливостей захищеного і супутникового інтернету, у т.ч. Старлінк).

Таке поєднання цивільних і безпекових структур має ще одну значиму перевагу. Досвід розміщення і функціонування військово орієнтованих об’єктів вказує на те, що інвестиційна привабливість (як для національних, так і міжнародних інвесторів) відповідних регіонів, навіть за наявності зовнішніх ризиків, суттєво зростає, оскільки знижуються ризики нападу агресора на території, які додатково захищенні іноземною присутністю.

(3). План Маршалла також був спрямований на розвиток ринкових інститутів, що передбачало, з одного боку, сприяння продуктивності праці та створення конкурентоспроможних виробництв (у т.ч на основі сильних традицій Західної Європи у промисловості), з іншого — зменшення економічної замкненості, посилення зовнішньоекономічних зв’язків, послаблення міждержавних бар’єрів, що розширювало і прискорювало торговельні процеси у Західній Європі (і ставало передумовою формування перших повоєнних інтеграційних об’єднань).

Слід зазначити, що всі країни вийшли з тієї війни (практично у рівній мірі) послабленими, а у ряді випадків навіть бідними, і відновлювальні процеси повинні були починатись практично з нуля. Україна ж має започатковувати процеси відбудови в оточенні розвинутих і успішних висхідних країн Європи.

Сьогодні країна вже має досить розвинутий економічний інтеграційний базис — зону вільної торгівлі з ЄС. Очікуване утвердження України у якості кандидата до вступу до ЄС створює і міцний політичний базис. Що дозволить, з одного боку, отримати доступ до фінансування, промислового і наукового потенціалу провідних країн Європи. З іншого — сприятиме включенню українських виробників у ланцюги і мережі формування доданої вартості, чим, водночас, розширить вітчизняні ринки зайнятості, дозволить зміцнити новий базис соціально-економічної інтеграції з країнами ЄС, посилить конкурентоспроможність вітчизняних експортерів, розвіє міфи про «непотрібність» економічно сильної України у Європейському Союзі.

Пошук конкурентних ніш не є простим. Однак, Україна має ще важливий незадіяний інструмент, який може виявитись доречний — приватизація, розширена і прискорена приватизація з допуском всіх потенційних інвесторів (крім країни-агресора і тих країн, які його прямо чи опосередковано підтримували) без обтяжливих додаткових обмежень. Головна мета якої не наповнення бюджетів, а зміцнення інституту ефективного приватного власника. 

У пошуку ресурсів. Питання про те, скільки коштуватиме відновлення зруйнованої країни, залишається відкритим і дискусійним, навіть якщо не враховувати «вартість людських життів». Хоча часто йдеться про сотні мільярдів доларів, необхідних для відбудови житла, підприємств, інфраструктури, однак у частині джерел фінансування витрат ясності немає. Сьогодні лише зрозуміло, що потенційними джерелами відбудови зможуть стати:

• (1) спеціально створені рахунки у міжнародних фінансових інститутах чи фондах, які зможуть поповнюватись заблокованими російськими державними і приватними коштами, зокрема, резервними активами росії у МВФ,
• (2) кошти, отримані як відшкодування чи компенсація втрат завданих агресією (репарації),
• (3) націоналізовані активи росії на території України,
• (4) арештовані російські активи в банках і фінансових інститутах іноземних держав. 

Найкрупніші розвинуті країни і переважна більшість європейських країн вже проявили себе як надійні партнери України, які і надалі допомагатимуть у військовій сфері, а також задекларували готовність долучитись до відновлення країни. І вже сьогодні створюються фінансові фонди, в яких акумулюватимуться кошти для України (п.1). Однак, водночас, для нас важливим є розуміння того, що швидко зібрати необхідні обсяги коштів не буде легким завданням.

Так, сьогодні через ЗМІ можна почути про те, що заблоковані кошти ($300 млрд), які раніше були валютними резервами росії, ледь не автоматично будуть передані Україні на відбудову. Однак, «переадресація» законсервованих резервних ресурсів, є вельми складним і довготривалим процесом, не має таких масштабних прецедентів, а відтак — потребує значних юридичних узгоджень. І навіть якщо формальні вимоги будуть всі точно витримані (на що може потребуватись кілька років), безпосередня переадресація коштів може затягнутись ще на місяці. Тим більше, коли йдеться про такі значні кошти, та ще й резервні. Тому як би ми не хотіли отримати доступ до значних ресурсів і якнайшвидше спрямувати їх на відновлення країни, потрібно зважування бажання на їх реальну досяжність.

У частині відшкодування втрат, завданих агресією (репарації) (п.2), характерною ознакою є те, що, як правило, вони визначаються і призначаються у рамках відповідного мирного договору. Однак, сьогодні ніхто не може знати, чи буде взагалі коли-небудь мирний договір Україна-росія. І чи міститиме такий договір (якщо буде) взагалі положення про репарації. І чи будуть вони належно виконуватись, оскільки добре відомо, як росіявиконує власні (навіть письмово закріплені) зобов’язання.

Стосовно націоналізованих активів росії на території України (п.3), то в Україні залишилось не так багато російських активів, за рахунок яких можна було б сподіватись на значні кошти, а з тим і реальні відбудовчі процеси. Більш привабливо у частині вартості виглядають російські активи, арештовані в інших державах (п.4). Однак, навіть якщо їх «українськість» буде доведена, вони навряд чи зможуть бути швидко передані Україні (згадаймо «Скіфське золото», додаткові судові процеси по якому вже тягнуться роками).

Вказане не означає, що Україна отримає лише незначні кошти на відбудову. Просто треба примножити зусилля і позбутися ілюзій та ейфорії стосовно швидкого відновлення.

На завершення слід нагадати, що до головних цілей плану Маршалла, крім відновлення економічного потенціалу і прискорення соціально-економічного розвитку країн Західної Європи, належало обмеження комуністичної ідеології (яка у перші повоєнні роки швидко поширювалась).

Україна ж довгий час знаходилась під тиском «руського мира». Для сьогоднішньої України питання «привабливості» Росії або російських «цінностей», видається, надовго, якщо не назавжди, знято з порядку денного. І є підстави стверджувати, що успішна підтримка країн ЄС у соціально-економічному відновленні країни, забезпечення гарантій безпеки нададуть Україні позитивної незворотності на шляхах європейського зростання і розвитку.