Наприкінці березня В. Зеленський підписав указ про звільнення посла України в Королівстві Марокко, прокоментувавши це таким чином : "Не буде зброї, не буде санкцій... то шукайте іншу роботу". Загалом практика воєнної дипломатії тією чи іншою мірою здійснювалася з 2014р., але зараз ідеться про запровадження чіткої та жорсткої матриці оцінки ефективності роботи дипустанов у воєнний час. У загальному вигляді можна виокремити кілька відповідних критеріїв: а) результати військово-технічного співробітництва з країною перебування, б) участь країни у санкційному фронті і позиція на міжнародних майданчиках з українського питання, в) обсяги фінансово-економічної підтримки. Це перша зі складових воєнної дипломатії в умовах російської інтервенції.
Друге. Оптимізація і подальше переведення на воєнні рейки МЗС і системи 116 дипустанов України у світі. Зрозуміло, що у воєнний час дипслужба має бути розумно мілітаризованою, мобільною, необтяжливою для бюджету і зорієнтованою на пріоритети воєнної дипломатії. Останнє стосується як профільних підрозділів центрального апарату, так і Ради експортерів та інвесторів при МЗС.
Третє. Підписавши згаданий указ, Президент додав, що очікує ближчим часом конкретних результатів від наших представників у Латинській Америці, на Близькому Сході, у Південно-Східній Азії, в Африці. Загалом, складається певне враження, що В. Зеленський взяв на себе основних стратегічних партнерів (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, ЄС та НАТО), а від МЗС очікує результатів на зазначених напрямах. Зрозуміло, що ці результати були би вагомішими за підтримки "важкої президентської артилерії", зокрема, організації виступів у парламентах, наприклад, Аргентини, Бразилії... Але також зрозуміло, що у Глави держави, крім зовнішніх, є не менш важливі внутрішні пріоритети. Хоча, тут варто згадати нещодавню розмову В. Зеленського з президентом Колумбії.
Однак, слід мати на увазі й те, що, з одного боку, для української дипломатії, яка в мирний час відчувала кадрово-фінансовий дефіцит, Африка та Латинська Америка не були пріоритетами. А з іншого, українська дипслужба не настільки потужна, як американська чи китайська, щоб забезпечити міцну присутність у всіх регіонах світу. Згадані Презиентом регіони є проблемними, зокрема, з точки зору стабільної підтримки України в ГА ООН. І тут важливою складовою просування українських інтересів є підтримка країн-стратегічних партнерів, насамперед США, Великої Британії. Саме про таку підтримку на міжнародних майданчиках йдеться в Хартії про стратегічне партнерство Україна-США (ст. 7). Водночас, сучасні реалії змушують МЗС внести відповідні корективи у нещодавно ухвалені стратегії на африканському та азійському напрямах.
Четверте. Зміцнення безпекової складової платформ регіонального співробітництва. Опір російський агресії має бути пріоритетом діяльності Люблинського трикутника, українсько-турецької квадриги (на жаль, з ряду причин діяльність "Асоційованого тріо" поставлено на паузу). Очевидно доцільно розширити безпековий порядок денний "Кримської платформи", залучаючи до її роботи ті країни (141), які на ГА ООН голосували проти російської агресії.
П'яте. Специфіка нинішньої ситуації в тому, що система забезпечення зовнішніх відносин працює в режимі воєнного стану. Зрозуміло, що, з одного боку, державні інституції на зовнішній арені мають говорити "одним голосом". А з іншого, очевидно, що Указ Президента від 22 грудня 2021р. про координуючу роль МЗС є документом, скоріше, для мирного часу. А нині центр забезпечення і здійснення зовнішньої політики зосереджений в Офісі Президента. До речі, воєнний стан не обмежує конституційні повноваження Глави держави, так само як і Верховної Ради. Варто згадати, що до таких повноважень Парламенту, між іншим, належить і "визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики". А відповідний чинний закон є критично застарілим.
Загалом завдання воєнної дипломатії можна визначити досить стисло: забезпечення поставок озброєння і фінансово-економічної підтримки, зміцнення санкцій та ізоляції країни-агресора. Загалом — звільнення території України. А відшкодування збитків і втрат, покарання за злочини — наступний незворотний етап.
