Центр Разумкова опублікував сценарний прогноз розвитку економіки України у найближчі три роки. Цей прогноз трактується як «обмежений песимізм». Вказані у прогнозні показники зростання, інфляції, курсу, платіжного балансу помітно різняться від тих, які прогнозуються українським Урядом чи МВФ та Світовим банком. В чому головна особливість і відмінність?
Девальвація та символічне зростання економіки
Ми з увагою і повагою ставимось до економічних публікацій, у т.ч. прогнозного характеру, оприлюднених міжнародними фінансовими інститутами, зокрема МВФ чи Світовим банком. Однак це не означає, що ми їх повністю приймаємо чи беззастережно підтримуємо. Справа у тому, що, для прикладу, Світовий банк переважно подає оптимістичні сценарії, базовані на потенційно позитивних тенденціях, а можливі ускладнення і негаразди представлені лише як ризики чи виклики.
Ми, звичайно, значну увагу концентруємо саме на ризиках і викликах, які можуть стати гальмом «нормального» зростання і розвитку країни. Зокрема, наступний рік очікується вкрай політично переобтяженим, практично упродовж всього року ми знаходитимемось у політично-популістичному виборному середовищі. Та й виклики глобального характеру формують значну невизначеність чи обмеженість як для світової економіки загалом, так і української зокрема.
Які ж основні параметри нашого прогнозу? Зростання реального ВВП у 2019–2020 рр. буде радше символічним і 0,5–1% (нагадаємо, у Бюджеті-2019 закладається 3% зростання) і лише у 2021 р., коли нові інститути влади повноцінно запрацюють, очікується зростання на рівні 3%. Інфляція у 2019 р. залишиться на рівні 12% (замість 7,4% урядових), насамперед, внаслідок продовження адміністрування з житлово-комунальними тарифами і значними популістськими передвиборними виплатами, і лише може зменшитись до 7,4% у 2021 р.
Не вдасться призупинити девальваційні тенденції — середньорічний курс гривні до долара, за нашими експертними оцінками, у 2019 р. складе 30,5 (розрахунковий бюджетний — 29,4), а у 2021 р. досягатиме 33,3. Загалом, інфляційна динаміка і курсові зміни будуть наближені одна до одної, що підтримуватиме конкурентоспроможність вітчизняного експорту-імпорту на зовнішніх ринках.
У 2019–2020рр. помітно зростуть зовнішньоекономічні дефіцити — негативне сальдо рахунку поточних операцій сягне 5,4–6% ВВП, при тому, що у минулому 2017 р. вказаний дефіцит складав 2,2% ВВП. Такі дефіцити не зможуть бути покриті припливом прямих інвестицій, щорічний обсяг яких не перевищуватиме рівень 3–4 млрд дол. США обмежений доступ до зовнішнього фінансування означає, що зовнішній борг дещо зменшиться, проте при цьому втратиться частина валютних резервів, які до кінця 2020 р. впадуть до 10,5 млрд дол. США, з очікуваних на кінець поточного року 17 млрд дол. США.
Вказані та інші важливі показники є досить слабкими для підтримки стійкого зростання, проте країна обійдеться без кризового шоку. Тому ми й вказуємо, що наш прогнозний сценарій носить лише «обмежено песимістичний» характер.
Вплив виборів на темпи економічного зростання
Соціально-економічні втрати останніх років отримані на тлі глибокого розчарування у владі, яка прийшла на хвилі високої довіри громадян. Тому сьогодні, з одного боку, будь-які, навіть раціональні дії чи заходи влади, будуть сприйматись вкрай скептично і навіть негативно. З іншого — подібні настрої створюють «гарну» основу для різноманітних популістських тез і гасел, безвідповідальних заяв стосовно рецептів швидкого збагачення українців.
В таких умовах виборчий марафон упродовж фактично всього 2019 р. гальмуватиме будь-які наміри запровадження економічних трансформацій та обмежуватиме можливості стимулювання економічної активності. Більше того, найближчими роками можливою є ситуація, за якої Президент і його команда, з одного боку, і парламентська більшість — з іншого, будуть сформовані і представлені різними політичними силами чи угрупуваннями, які постійно знаходитимуться у конфронтації. І поки не проглядається, яким чином ухвалюватимуться і запроваджуватимуться нагальні державні рішення.
Втім, є й позитивна сторона «реформаторської слабкості». У 2019–2020 рр. у влади буде велика спокуса посилити фіскальний тиск для наповнення бюджетів і розширенні соціальних виплат, і, звичайно, переважно за рахунок бізнесу, чого з-за неузгодженості вдасться запобігти. Навряд чи будуть ухвалені сумнівні політизовані законопроекти на кшталт податку на виведення капіталу замість податку на прибуток.
Дефолтний сценарій для України як альтернатива
Дійсно, зовнішньоборгова проблематика є принциповою для України. Лише у 2019 р. виплати міністерства фінансів і НБУ сягають близько 5,8 млрд дол. США. І сьогодні Україна по суті має лише два сценарії розв’язання зовнішньоборгової проблематики. Перший базується на реформуванні структури економіки, покращенні бізнес- та інвестиційного клімату, регуляторному послабленні та інших широких структурних змінах. Чого навряд чи можна буде досягти внаслідок можливих суперечностей у владних інститутах.
Тому не виключеним є другий сценарій, про який влада намагається мовчат и — одразу після президентських виборів (незалежно від переможця) оголосити неможливість повних виплат за зовнішніми боргами у 2020–2021 рр. (фактично визнати дефолт).
Цей сценарій хоча й виглядає загрозливо — принаймні зараз ним часто лякають українців, — проте не обов’язково носить катастрофічні наслідки. Оголошення дефолту зовсім не означає, що економіка країни розвалиться, країна втратить всі внутрішні і зовнішні ринки, унеможливиться доступ до зовнішніх ресурсів. Ускладнення, звичайно, будуть, проте вони не матимуть характеру апокаліпсису.
Класичним є приклад Аргентини, яка наприкінці 2001 р. оголосила дефолт за своїми суверенними боргами. Песимістичні побоювання, які перед цим домінували, значною мірою виявились надмірними. Навпаки, бізнес відчув полегшення з появою визначеності. Так, хоча у наступному 2002 р. дійсно спостерігалось значне економічне падіння, проте наступними роками (до глобальної кризи) темпи зростання реального ВВП сягали 8–9%. Значною мірою це й було зумовлене саме зняттям ризиків невизначеності, припинення втрати резервів, знецінення національної валюти та інфляційного тиску.
У борговій сфері, хоча у перші роки після оголошення дефолту доступ до зовнішніх ресурсів був ускладнений, у т.ч. внаслідок їх здорожчання для країни, проте невдовзі — спочатку приватний сектор, а потім і державний — позиції на міжнародних ринках практично відновились.
Це не означає, що дефолтний сценарій буде безболісним для України, але може виявитись цілком прийнятним у контексті мінімізації соціально-економічних втрат.
Необхідність зміни політики НБУ
Одна з головних причин нинішньої слабкості реального сектору України — схильність НБУ до надмірного т.зв. інфляційного таргетування. НБУ зняв з себе відповідальність за курсову політику на користь ніби-то завданню приборкання інфляції. Однак, з року в рік інфляція залишається на двозначному рівні. Відтак, НБУ дедалі утримує високу базову ставку і обмежує пропозицію грошей.
Жорстке слідування центрального банку країни т.зв. інфляційному таргетуванню і обмеження у пропозиції грошей не призупинило інфляцій процеси (значною мірою зумовлені адмініструванням у житлово-комунальній сфері), однак залишило реальний сектор без належного доступу до фінансових і капітальних ресурсів. В Україні, як і у багатьох інших висхідних країнах, помірна інфляція не є перешкодою до реального зростання економіки. Більше того, для випадку України нема статистичних свідчень значного впливу пропозиції грошей на інфляційну ситуацію. І навіть навпаки, в Україні залежність між пропозицією грошей та інфляцією є радше оберненою, що зумовлено тим, що обмеження пропозиції грошей призводить до здорожчання ресурсів і погіршення платоспроможності, провокує закладання в інфляційні складові вищі процентні ставки, більші адміністративні витрати, а з тим — і посилення інфляційного тиску. Водночас, реальне економічне зростання досягалося лише у роки, коли відбувалося суттєве нарощування грошової маси.
Тому необхідним для НБУ перехід до розширеної пропозиції грошей — на думку ряду експертів, цілком раціональним є забезпечення НБУ упродовж 5–7 років щорічного зростання кредитування через національну банківську систему щонайменше на 15–20% з помірними ставками для бізнесу (наприклад, очікувана інфляція плюс 3–4%), що й сформує належний рівень насичення реального сектору фінансовими і кредитними ресурсами.
Водночас, новому керівництву НБУ слід ініціювати проведення прискіпливого аналізу ситуації у банківському секторі упродовж 2014–2017 рр., насамперед, в частині як невиправданих (політизованих) банкрутств окремих банків, так і надмірного збагачення інших. При цьому, водночас, переслідуватиметься мета відновлення ділової репутації власників і керівників тих банків, які невиправдано були виведені з банківської системи. Без цього важко очікувати, віднровлення повноцінної довіри населення і бізнесу до банківської системи.
Джерело:
