Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський у коментарі виданню «Новое время» розповів про ймовірний сценарій дестабілізації Росією ситуації у країнах Балтії, зокрема в Естонії та Латвії.
Політика військових відомств влаштована таким чином, що вони розробляють плани на всі випадки життя. У російському Генштабі напевно вже розроблені варіанти дестабілізації ситуації в Прибалтиці. Життя показує, що потім від цих планів дуже важко відмовитися.
Водночас існує безліч стримуючих чинників, які змушують Москву стримати свій запал. По-перше, продовжують діяти західні санкції. Як би не бадьорився Кремль, вони виснажують і російську економіку, і її бюджет. Крім того, санкції завдають Росії певних соціальних втрат. По-друге, існує не лише Україна. У список «порохових бочок», на які зобов'язана відповідати Росія входить і Сирія, і Середня Азія, і Арктика з Китаєм.
Я вже говорив минулої весни, що в Середній Азії існує небезпека дестабілізації ситуації через дії бойовиків Ісламської держави, підтриманих місцевим ісламізмом. Сьогодні про це заговорили вже самі представники середньоазіатських держав. Тому Росія повинна прикрити всі можливі небезпечні ділянки, але сили її не безмежні.
При цьому я вважаю, що від диверсійно-провокаційних дій у Прибалтиці Кремль не відмовиться. Вони не вимагають великих зусиль і витрат. Крім того, можуть вдатися до подібної тактики і в Молдавії, і в Грузії.
Серед балтійських країн найвразливішими до російської агресії є Естонія і Латвія. У цих країнах найбільша кількість російськомовного населення, що компактно проживає у певних регіонах. Завдяки подібному фону диверсійну роботу проводити легко, і вона отримуватиме більший відгук. Особливо нових винаходів, я думаю, ми не побачимо: знову буде розгорнута пропагандистська кампанія, спроби дестабілізуючих дій на місці.
Хоча «зелені чоловічки» там навряд чи з'являться. Не варто забувати, що країни Балтії є членами НАТО, і вони можуть розраховувати не лише на свої збройні сили, але і на сили альянсу. П'ятий пункт статуту ще ніхто не скасовував, і будь-яка країна-член НАТО може розраховувати на допомогу сил союзників у разі відкритого нападу.
Інша справа, що відкритого нападу навряд чи варто чекати. Куди ймовірнішими є певні дестабілізуючі дії зсередини держави, що ставить НАТО перед правовою дилемою. Чи слід реагувати альянсу на дестабілізуючі дії всередині держави, якщо немає відкритого нападу? У будь-якому разі країни, які знаходяться у зоні ризику, вже розуміють свої загрози і вдаються до певних заходів. У багатьох з них вже організовані народні ополчення. Я думаю, що цей стримуючий чинник є значно сильнішим, ніж ракетне озброєння.
