Чому від Путіна можна чекати наступу в серпні

Depo.ua поспілкувався зі співдиректором програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексієм Мельником про можливу ескалацію конфлікту на Донбасі та подальші плани Кремля відносно України


— Останнім часом і експерти, і ЗМІ активно обговорюють можливість початку повномасштабних дій на території України. Одним з сигналів до ескалації називають ймовірну відмову Києва від призначення нового посла РФ в Україні. Зокрема, Gazeta Wyborcza повідомляє, що російська сторона створює на півночі три основні групи, що готові до раптового удару в напрямку Києва. Водночас представники "ДНР/ЛНР" навпаки істерично заявляють про те, що українська армія вже мало не готова до наступу…

— Тема про підготовку широкого наступу України на сили "ЛНР/ДНР" підігрівається постійно, вкидається якась "достовірна" інформація з метою показати що це майже доконаний факт. При цьому, не суть важливо чи вірять в це самі лідери "ЛНР/ДНР". У Кремлі добре знають, що Україна найближчим часом не буде здійснювати наступальних військових операцій щонайменше з двох причин.

По-перше, Україна не може ігнорувати нерівність військових потенціалів України і Росії, оскільки у випадку наступальної операції, Росія гарантовано включиться і в значно більшому масштабі, ніж це було в Дебальцевому чи у серпні 2014 року. В хід піде увесь той арсенал, який вже був продемонстрований в Сирії. Це можуть бути і крилаті ракети і авіація. Глибина нанесення ударів не буде обмежуватись прифронтовою зоною і цілями можуть стати як Генеральний штаб, так і інші урядові, інфраструктурні та промислові об’єкти України. Росія досить часто посилається на дії американців і НАТО у колишній Югославії, демонструючи на практиці готовність повторити теж саме у зонах власних інтересів для демонстрації сили і для примушення України до миру.

По-друге, Кремль добре розуміє, що Україна не наважиться на атаку, оскільки Україну "за руки та за ноги" буде тримати Захід, а українська влада прекрасно розуміє ціну таких самостійних, не узгоджених з партнерами рішень. Український президент не може ігнорувати досвід Саакашвілі 2008 року, коли Європа звинуватила останнього у провокації Росії до наступу, не бажаючи розбиратися яка сторона і коли була жертвою, чи агресором.

Тобто, Путін прекрасно розуміє, що Україна, якщо й готується до наступу, то в жодному разі не наважиться за обставин, що склалися.

Для чого ж тоді Росія підігріває цю риторику? Основна мета — підготувати громадську думку, як всередині Росії, так і на міжнародному рівні, до "оборонно-гуманітарного" характеру можливих акцій РФ.

Росія, схоже, готується серйозно до таких дій. Інтенсивне розгортання військових сил РФ вздовж східних та південних кордонів України на тактичній та оперативній глибині дає змогу протягом кількох годин чи днів вступити в активні бойові дії. За інформацію української розвідки та з інших джерел, відбувається постійна ротація на лінії зіткнення з метою "обкатки" російських військових та випробовування нових озброєнь в бойових умовах і на театрі можливих бойових дій, здійснюється інтенсивна розвідка українських позицій і пристрілка цілей.

Такі приготування не дають підстав на 100% стверджувати що наступ буде. Але підґрунтя готується і, питання залишається чи поступить команда і коли. Прорахувати логіку "кремлівських калькуляторів", передбачити наступні кроки на основі розумної логіки неможливо. Єдине, що відомо непевно це — непрогнозованість сьогоднішнього російського керівництва. А тому, слід бути постійно готовим до найгіршого сценарію, навіть якщо він виглядає нелогічним.

— Російський військовий експерт Павло Фельгенгауер висловлює таку думку, що наступ на Україну може бути під виглядом "миротворців" чи якоїсь "гуманітарної миротворчої операції". Наскільки можливий варіант того, що це буде подано Росією під таким кутом?

— Як я вже казав, основний офіційний мотив дій Росії буде так званий "гуманітарний". Слідом за першими "миротворцями" без пізнавальних знаків, можуть зайти "миротворці" зі знаками "МС".

"Гуманітарні" цілі цього наступу: порятунок населення, захист російськомовного населення, боротьба з київською хунтою, що завгодно. Тут доречно також провести аналогію з тим, що Росія робить у Сирії. Якщо подивитися, що зараз відбувається в Алеппо, то там постійно використовується ці терміни: "гуманітарні коридори", "гуманітарна допомога". При цьому абсолютно очевидно що нічого спільного з дійсно гуманітарними заходами це немає, бо при цьому цивільне населення найбільше страждає від авіаційних ударів Росії.

Якщо оцінювати наскільки така "гуманітарна" тактика росіян є успішною, то тут варто згадати що відразу, як Росія зробила заяву про створення гуманітарних коридорів, генсек ООН Пан Гі Мун схвально вітав таку ініціативу, що свідчить про готовність керівництва міжнародних організацій окремих політичних лідерів в таке щиро вірити, чи дати себе обманути.

— Які можуть бути наслідки нападу на Україну, якщо теоретично припустити що він буде? Це будуть удари лише по певних цілях, чи Росія піде на повномасштабну операцію?

— Якщо керуватись здоровою логікою, то розширення масштабу наступу чи окупації території не вигідне для Росії. Але більшість рішень Кремля за останні два з половиною роки не підлягають поясненням з точки зору здорової логіки. Всі вони фактично йшли у розріз із документально затвердженими національним інтересам Росії. Основний мотив, яким скоріше за все керувався Путін, це збереження влади, підвищення рейтингів. Тобто мова йде про захист інтересів режиму та того, хто стоїть на чолі, а не національних інтересів РФ. В таких випадках численні тактичні перемоги неодмінно призводять до стратегічної поразки.

— Чи варто розраховувати на пряму реакцію з боку НАТО?

— Військової реакції НАТО не буде до тих пір, поки Росія не влізе на територію однієї з країн НАТО. НАТО неодноразово і досить чітко повторювало, що стаття 5 (колективна оборона) стосується лише країн-членів НАТО.

При цьому не можна казати, що НАТО буде за цим спокійно спостерігати. Серйозні заяви будуть реалізовані в реальних санкціях з боку Заходу. НАТО буде нарощувати допомогу України в зміцненні оборони, не виключаючи надання летальної зброї окремими країнами. Власне, щоб краще зрозуміти можливу реакцію НАТО, варто ознайомитися з Фінальному комюніке Варшавського саміту, в якому лідери країн-членів НАТО чітко окреслили власну позицію по відношенню до Росії, конфлікту на сході України, а також формату відносин з Росією.

— До кінця року в ВДВ РФ планують поставити 144 одиниць БМД-4М і БТР "Ракушка", якими будуть укомплектовані чотири батальйони. Наскільки серйозно Кремль займається переозброєнням армії? На Вашу думку, чи пов’язано це з агресивними планами керівництва РФ щодо України чи це планові кроки з переозброєння збройних сил РФ?

— Програма переозброєння в Росії була ухвалена задовго до українського конфлікту і найближчі кілька років Москва збирається досягнути, якщо не помиляюсь, рівня 75% відсотків новітнього озброєння в російській армії. Тому це плановий процес, який розпочався задовго до українського конфлікту.

З іншого боку, операції Росії в Україні та на території Сирії внесли певні корективи. Сирійська операція показала, що Росія вже суттєво наростила свої можливості по перекиданню великих сил на значні відстані, але не досягла необхідної ефективності у цьому. РФ, в будь якому разі, не вдалось наблизитись до тих можливостей, які є у Сполучених Штатів. Єдиний авіаносець, який є у Росії, не може змагатися по бойовим можливостям з найменшим авіаносцем ВМС США.

Незважаючи загальні економічні проблеми, значний дефіцит бюджету РФ, проблеми з індексацію зарплат і пенсій в РФ, витрати на міністерство оборони фінансує не просто на 100%, а навіть с певним випередженням.

— Як би Ви оцінили останні зустрічі у Мінську та категоричну відмову ватажків терористичних утворення від відведення військ на Донбасі?

— Щоразу, коли згадують про якусь позицію лідерів так званих "ЛНР/ДНР", хотілось би нагадати що їх позиція та свобода заяв вона обмежується довжиною ланцюжка, на якому їх тримає Кремль. Тому, слід приділяти рівно стільки уваги аналізу їхніх заяв, скільки необхідно для розуміння суті меседжів, які вони уповноважені ретранслювати. По-друге, є сенс пошуку домовленостей з ними із суто технічних питань, питань, які дійсно знаходяться в зоні їхніх повноважень. Як, наприклад, питання обміну заручників, насамперед з’ясування поіменних списків людей, що утримуються на тій території. Все, що стосується воєнного та політичного врегулювання конфлікту, не залежить від позицій лідерів ОРДЛО.

Росія обрала тактику вичікування і виснаження України, розуміючи з огляду на економічні та військові можливості, — перевага на російському боці. Тому для Росії ця тактика вигідна і вона буде її продовжувати. Україна натомість повинна відстояти вже вироблену власну позицію: спочатку безпека, потім політичне врегулювання. Київ повинен намагатися чітко розділити на переговорах питання внутрішньої політики, як то зміни до Конституції чи процедури ухвалення нового українського законодавства, від проблем, пов’язаних з врегулюванням міждержавного конфлікту. 


Джерело:

Depo.UA

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk