Новина про створення нового університету, здається, мала б привнести хоч якісь позитивні емоції від чергової владної турботи. Втім, як останнім часом часто буває, спровокувала нерозуміння.

При цьому навіть не згадується про те, з яких джерел відбуватиметься фінансування. І це в умовах, коли держава ще навіть не почала виходити з коронавірусної кризи, коли лише запланований дефіцит держбюджету на 2021 р. сягає 247 млрд грн, коли державний і гарантований державою борг України складає 2,53 трлн грн, а платежі з погашення державного боргу в січні-квітні 2021 р. склали 142 млрд грн.

Більше того, значні витрати необхідні будуть не лише безпосередньо для будівництва університетських корпусів, а й для розбудови міської інфраструктури взагалі, яка й без того вже сьогодні «захлинається» від надмірних транспортних і комунікаційних негараздів.

Особливої уваги потребує кадрове забезпечення нового «елітного» вишу. Високотехнологічні напрями, які нібито будуть вивчатись і розроблятись у новому університеті, першочергово потребують колективів кваліфікованих спеціалістів і викладачів, які можуть виникнути лише на основі діючих наукових шкіл, і лише в яких високопрофесійні колективи можуть бути утворені (що, до речі, потребує десятки років). Тому радше має йтися про спрямування державних коштів до кращих вже діючих університетів, зміцнення тих вітчизняних наукових шкіл і команд, які все ще мають позитивну репутацію у провідних іноземних університетах.

Крім того, є великий сумнів у тому, що цей гігантський комплекс взагалі зможе бути заповнений студентами і слухачами. Так, згідно соціологічному дослідженню Центра Разумкова, серед відповідей на питання про переваги навчання у зарубіжному вищому закладі освіти порівняно з українським, 54,5% респондентів відзначили, що «навчання в закордонних університетах дає диплом, який відкриває кращу перспективу високооплачуваного працевлаштування і в Україні, і в зарубіжних країнах», а 39,5% — що «якість навчання за кордоном є вищою за якість навчання в Україні». При цьому 17,3% не бачать перспектив успішної самореалізації для молодих людей в Україні.

Безумовно, за десяток років будівництва, найвірогідніше, ці показники лише погіршаться, якщо вже сьогодні не здійснювати прискорені заходи задля збереження попиту на вітчизняну освіту. Поки ж міграція, пов’язана з освітою, розширюється і прискорюється, і поки не видно, за рахунок чого вона могла би хоча б пригальмувати. У більшості випадків студенти, у тому числі ті, які отримали вищу освіту в Україні, намагаються або продовжити навчання, або працевлаштуватись переважно у розвинутих країнах (така перспектива є важливим стимулом для набуття гарної освіти). Звичайно, владі легше ігнорувати такого сорту ризики і будувати захмарні башти з піску.

Джерело: