Українські військові відійшли із Сіверодонецька і Лисичанська на Луганщині. Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник пояснює, чому наші бійці відійшли із позицій, що росія планує далі і чи допоможе новітня зброя зі Заходу змінити ситуацію на користь ЗСУ.
Розкажіть, будь ласка, про оборону Сіверодонецька та Лисичанська. Чому відбувся відхід наших військ з цих міст?
Судячи з тактики, яку росія застосовує останні тижні, вона твердо налаштована щонайменше, щоб захопити Луганську і Донецьку області до адміністративних кордонів, утримати позиції на півдні і у районі Харкова. Очевидно, що подальші масштаби окупації, наступальні дії залежатимуть, наскільки ЗСУ зможуть тримати оборону і успішно протистояти агресору, що ми також спостерігаємо упродовж останніх тижнів.
Втрата Сіверодонецька і Лисичанська — це, звичайно, важка втрата, вона далася Україні великою ціною, ці території зазнали фактично повних руйнувань.
Водночас, якщо розглядати з оперативного погляду, то ці міста не були стратегічно важливими. Бо якщо для України — це був тактичний маневр, аби виснажити російські сили, то для росії ціна, яку вона заплатила, на рівні дивідендів — піару і доповідей про «звільнення» Луганської області, не створила великої перемоги.
Паралельно з великими боями біля Сіверодонецька і Лисичанська, відбувалися інші бої, які мали переломний момент, зокрема за острів Зміїний, бо це стратегічна позиція і важлива точка на Чорному морі — росія не змогла її втримати. Тому фактично це великий успіх України і провал росії.
Також можна відзначити, що внаслідок драматичного відступу нанесли доволі значні удари по російських тилах на окупованій території і на території росії. Вони виконали не тільки військові функції зі знищення боєприпасів чи моста у районі Мелітополя, на рівні російської логістики, але також справили дуже позитивний психологічний ефект на російське населення і на регіональне керівництво, зокрема у Білгородській області. За різними джерелами, ураження житлових об’єктів відбулося внаслідок роботи російських ППО. Хоча не можна виключати, що то була цілеспрямована провокація росіян.
Ви сказали, що бої за Сіверодонецьк і Лисичанськ були важкими. Чи можете більше розказати про приблизний рівень втрат, якщо такі є у публічному доступі?
Якщо говорити далі про відхід ЗСУ із Сіверодонецька і Лисичанська, то можна припускати, що рівень втрат за ці міста був приблизно однаковий з української і російської сторони. Якщо на початку війни була сильна диспропорція на користь України щодо втрат серед російських загарбників, то тепер, у зв’язку зі зміною тактики, із застосуванням авіації, ракетних ударів росією (при тому, що українці перебували в обороні), втрати для нас були важкі і неспівмірні.
Тому однією із головних причин спланованого відходу від Сіверодонецька і Лисичанська було рішення про уникнення цих втрат. Не було військового сенсу іти на такі втрати. Основна місія оборони цих двох міст на Луганщині полягала у максимальному виснаженні російських військ і відтягуванні їх від інших напрямів.
Найбільшою загрозою для нашого угрупованння у районі Сіверодонецька і Лисичанська був ризик оточення, тому що про це говорили як Генеральний штаб, так і незалежні оглядачі. Якщо дивитися на карту, там була доволі небезпечна кишеня, де була загроза оточення. А після того, як виникла серйозна проблема з постачанням, вирішили відійти з позицій без втрат — тому ми не можна порівнювати цей відхід із Дебальцевим та Іловайськом.
Як ви думаєте, чи зможуть росіяни розвинути наступальну ініціативу?
Сьогодні російські сили є суттєво обмежені, щоб розвивати широкий наступ. Навіть путін у своїх ремарках говорить про те, що їхнім силам треба перепочити і перегрупуватися. Це свідчить про те, що можна очікувати, що на донецькому напрямку інтенсивність російських атак буде знижена.
Чи буде мати росія наступальний потенціал після короткої перерви, або провести масштабну ескалацію? Вони вже вживають певних заходів, проводять мобілізацію, готують урядові рішення про переведення економіки на військові рейки, але це вимагає певного часу, тому все залежатиме, наскільки росія зможе підтягнути сили і як буде змінюватися наступальна та оборонні дії для України.
Для переломного моменту — переходу у контрнаступ — потрібні зміна балансу і ліквідація суттєвої диспропорції у засобах ураження. Бо за деякими оцінками, була десятикратна перевага росії в артилерії. Тому надходження засобів озброєння і боєприпасів – це навіть не про паритет чи збільшення їхньої кількості, а інша якість озброєння. Ми вже бачимо ефект від протикорабельних ракет, американських систем залпового вогню.
Скоріш за все, українське командування ЗСУ буде утримуватися від штурму Херсона, бо там багато цивільних. Прямий штурм небезпечний як для сили, яка наступає, так і для цивільного населення, яке там залишилося. Тому найбільш прийнятний сценарій надалі — створення таких умов, щоб росія відійшла звідси, так як, це відбулося у Київській області.
Чи варто очікувати наступу з Білорусі, оскільки новини звідти постійно загрозливі?
Щодо загрози наступу із білорусі, то можу привести десяток аргументів, що Лукашенко може вступити у цю війну і з десяток, чому він цього робити не буде. У підсумку — потрібно бути готовими, навіть якщо є дані розвідки, політичні оцінки про зворотнє. Білорусь може вступити у війну не тільки як країна-союзник, яка надає плацдарм для російських ударів, але й наступати великим контингентом, цей напрям лишається загрозливим. Хоча Лукашенко без прямої участі у війні своїми заявами та риторикою робить велику послугу путіну, відволікаючи увагу українських сил.
Джерело:
