Директор економічних програм Василь Юрчишин, науковий консультант з економічних питань Володимир Сіденко та експерт економічних програм Катерина Маркевич підготували аналітичну доповідь «Борги: час брати і час віддавати. Глобальні тенденції та виклики для України», в якій розглянули проблему боргової кризи України та можливі шляхи її подолання.
Передмова
Серед головних викликів сучасності виокремлюються проблемні питання, пов’язані із станом державних фінансів, їх дефіцитами та накопиченими боргами. Упродовж останніх десятиліть минулого століття — період, коли у світі утворювалось багато нових економік — нерідкими були фінансові, валютні, боргові кризи в країнах, що розвиваються. Фінансові ж ринки розвинутих країн видавались стійкими, а наявні механізми кредитування (і запозичень) дозволяли урядам таких країн досить активно акумулювати ресурси на внутрішніх і зовнішніх ринках на практично безризиковій основі. І досить «спокійна» позитивна динаміка глобальної економіки і контрольовані бюджетні дефіцити найбільших країн упродовж попередніх десятиліть сприяли недооцінці бюджетних і боргових викликів для них. Серед головних чинників такої недооцінки стала невиправдана віра у всемогутність ринкового саморегулювання, зокрема, через новітні похідні фінансові інструменти, за допомогою яких сподівалися покривати повністю ризики від можливих спонтанних збурень на глобалізованих фінансових ринках.
Тому, хоча рівень боргів у структурі ВВП розвинутих країн часто перевищував відповідний рівень країн, що розвиваються, проте кризові ризики для розвинутих країн не виглядали високими. Адже вважалося, що вони мають практично необмежений доступ до фінансування дефіцитів. Глобалізація ж по суті створила «вільні» умови доступу (ледь не для всіх країн) не лише до внутрішніх, але й до зовнішніх запозичень і, відповідно, прискореного нагромадження боргів.
Хоча боргові кризи були непоодинокими, проте розростання загальних, державних, зовнішніх боргів продовжувалося, оскільки ці кризи трактувалися як випадковості, зумовлені просто помилками тих чи інших гравців ринку, а зовсім не результатом системних провалів у механізмах ринкового регулювання. Хоча в ряді випадків нові запозичення дозволяли країнам запроваджувати успішні трансформації, створювати передумови для довгострокового стійкого зростання, однак не менш часто боргові ускладнення розростались до повномасштабних боргових криз. Апогеєм тут стала глобальна фінансово-економічна криза 2008-2009рр., передумови для якої визріли всередині США (іпотечна криза) в попередній період, а також криза в єврозоні, яка настала за нею й охопила низку країн ЄС і, у найбільш гострій формі, Грецію.
Незважаючи на те, що за результатами осмислення причин фінансово-економічних збурень у світовому господарстві останніми роками з боку провідних міжнародних фінансових інститутів були вжиті численні корегуючі заходи, які помітно змінюють інституційні рамки й правила проведення фінансових операцій, загальні засади розв’язання боргової проблематики все ще залишаються недостатньо опрацьованими.
Україна, яка тривалий час спиралася на інтенсивні запозичення на міжнародних ринках, також не змогла уникнути боргових негараздів і останнім часом потрапила в число найбільш проблемних держав-боржників, яким загрожує дефолт. Однак, на різних рівнях суспільства і у т.ч. в його керівних колах, виявилося суттєве нерозуміння чинників і механізмів поглиблення боргових проблем, що спровокувало і провокує різноманітні спекуляції на потребах вирішення боргової проблематики, шляхах недопущення катастрофічних сценаріїв для фінансової системи країни.
У цій аналітичній доповіді увага зосереджується саме на різних складових боргової проблематики (насамперед, стосовно державних і зовнішніх боргів), варіантах реалізації і впливів боргової політики, а з тим — виявленні напрямів мінімізації негативних наслідків нинішньої боргової кризи на економічний розвиток країни.
У першому розділі висвітлюються головні макроекономічні чинники та їх взаємозв’язки, через які відбувається формування обсягу та структури боргу країни, насамперед, державного. Оскільки вагомою складовою утворення державного боргу є бюджетні дисбаланси, то у другому розділі увага зосереджена на утворенні останніми роками високих дефіцитів державних фінансів — проблеми, характерної не лише для України, але й для багатьох як розвинутих, так і висхідних країн (країн, що розвиваються, та країн з ринками, що формуються).
Забезпечення стійкого довгострокового розвитку нерозривно пов’язано зі збалансованою борговою структурою, раціонально вмотивованими запозиченнями, насамперед державними. Відтак третій розділ присвячений аналізу державних боргів, а також зовнішньоборгової структури окремих розвинутих і висхідних країн.
Стан і основні тенденції в борговій сфері України висвітлюються в четвертому розділі. Актуальність боргової проблематики для України суттєво підвищилася, і сьогодні вона перейшла в розряд ключової (системно значущої), оскільки недопущення дефолту країни та реструктуризація її непомірного зовнішнього боргу є одним з головних поточних завдань влади. У зв’язку з цим, окремий підрозділ присвячений аналізу певних ризиків, що постали перед Україною в результаті реструктуризації її зовнішнього боргу восени 2015р.
Анатолій Рачок, генеральний директор Центру Разумкова
12 жовтня 2015 р.
