У Стамбулі були навіть не переговори, а спроба розпочати переговори між напівпереможеними та напівпереможцями
Чому я називаю Україну напівпереможеною? Бо так її поставили самі переговорники, на жаль. Ідеться про якийсь компроміс, під яким я розумів би можливі поступки з обох боків. Поки що українські переговорники говорять про поступки тільки України. Я не почув там жодних поступок із боку Росії. Тому що відведення військ із території України — це, загалом, умова початку переговорів, а не частина компромісу, як на мене.
По-друге, є такі моменти, де йдеться просто про здачу наших позицій. Наприклад, щодо нашого курсу на євроатлантичну інтеграцію, членство в НАТО. Тобто нам пропонують піти на поступку Росії та визнати за Україною нейтральний статус в обмін на жорсткі гарантії (як вони називають), які жорсткіші, ніж 5 стаття НАТО. Я сумніваюся, що такі гарантії нам хтось узагалі дасть. Таких країн буде рівно стільки ж, скільки зараз таких країн, які готові вступити у відкритий конфлікт із Росією. Тобто нуль. Я таких країн просто не знаю. Уже були заяви і з боку США, і Великобританії, і Німеччини про те, що так, гарантії, будь ласка, ми вам даємо, крім військової частини. Тобто ніхто вступати в конфлікт із Росією не збирається. Ось вам відповідь на ті пропозиції, які сформували наші переговорники у Стамбулі. Тобто, грубо кажучи, ми опиняємось у такій позиції — без гарантій і без НАТО.
Це — чисте здавання позицій. На це йти просто не можна.
Ми ставимо себе у свідомо слабку позицію
До того ж там є такі моменти, скажімо, відмова від навчань за участю НАТО. Курам на сміх такі послаблення у бік Росії. Чому відмова? Чому ми не маємо права підтримувати боєздатність наших збройних сил? Це чисто в межах тієї демілітаризації, яку Росія нам нав’язувала. На це теж іти не можна. Ми ставимо себе у свідомо слабку позицію.
Якщо говорити про можливі наші вимоги до Росії, то я б починав не з цього. Я починав би з того, що з усіх питань щодо нашої євроатлантичної інтеграції чи нейтрального статусу ми починаємо думати після того, як Росія сідає разом із країнами НАТО за стіл переговорів і підписує договір про звичайні збройні сили в Європі. Такий договір існував до 2007 року. Відповідно до цього договору має бути визначено флангові обмеження — кількість озброєнь і збройних сил, які кожна з країн — сторін цього договору має право тримати на своїй території у певному віддаленні від кордонів. Тобто, грубо кажучи, цей договір спрямований на те, щоб позбавити будь-яку сторону можливості накопичувати наступальний потенціал. Якщо це стосується Росії, то повернення до цього договору призвело б до того, що вони знову змушені були б відвести свої наступальні угруповання й наступальні озброєння за Урал. Що й було передбачено в тому договорі, від якого Росія 2007 року відмовилася, тому що збиралася нападати на Грузію.
Їй треба було зосередити свої сили, необхідні для цього, на кавказькому напрямку, і тому вона вийшла з договору.
Ось після цього вже можна вести якісь розмови про можливі рішення з нашого боку з приводу нейтрального статусу, союзу з іншими державами. Я б альтернативою НАТО розглядав не такі гарантії, які пропонували нам, а можливість створення стратегічного союзу зі США. У цьому варіанті плюс був би в тому, що рішення на допомогу країні-жертві приймаються не за всіма бюрократичними канонами Альянсу, а однією країною. Там теж є свої бюрократичні процедури, але вони набагато оперативніше спрацьовують, ніж у союзі 30 держав, із яких не всі в захваті від можливих розривів зв’язків із Росією.
Тому такий союз я вважав би досить гарною альтернативою, на певний час. Ми ж пам’ятаємо, що ще перед початком цієї війни у США порушували питання про надання Україні статусу «НАТО плюс». І там ішлося про те, що в рамах такого співробітництва Україна отримує можливість спрощеної процедури закупівлі озброєнь, також НАТО зобов’язується протягом 5 років працювати над тим, аби полегшити Україні вступ знову ж таки до складу НАТО.
Якщо не ставити Росії вищезазначені умови, то це не переговори, а здача позицій України. Інакше я назвати це не можу.
Джерело:
