Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин взяв участь у круглому столі «Україна, 2015 рік. Економічний прогноз», який відбувся 30 січня 2015 року в Інституті Горшеніна. Представляємо стенограму виступу пана Юрчишина під час круглого столу.
Ми, звичайно, виходимо із ситуації, що конфлікт буде заморожений, тобто не буде розвиватися (хоча буде тривати ще довго), це фундаментальне припущення. У цьому контексті ми вважаємо, що економіка у поточному році перебуватиме у стані певної консервації з деякими ознаками одужання в другому півріччі. У першому півріччі буде посилення консервації, в другому — певне одужання.
Так, зовнішній чинник буде відігравати надзвичайно велику роль. Разом з тим, наша оцінка зовнішніх ресурсів, які необхідні Україні для виживання, дещо скромніша, ніж та, яка була названа. Ми оцінюємо, що обов’язкові зобов’язання держави у цьому році становитимуть десь близько 10–11 млрд. доларів, плюс дефіцит рахунку поточних операцій, що становитиме близько 4–5 млрд, ну і плюс ще 1–2 млрд. для деяких елементів розвитку. Тобто мінімальний обсяг зовнішніх ресурсів — 15–17 млрд. доларів.
У принципі, це не надзвичайно великі кошти і можна очікувати, що ми їх отримаємо. Але тут починається низка «але». На ці ресурси можна розраховувати, якщо дійсно будуть включені елементи реформування. От ми радіємо тому, що місія МВФ затрималася в Києві. Те, що вона затрималася, означає, що прискіпливіше обговорюються наступні крокі і що місія готова рекомендувати, зокрема завдяки політичним мотивам, позитивний вердикт стосовно надання Україні кредиту.
Разом з тим, нам, коли ми зустрічаємося з іноземними фахівцями, всі однозначно говорять, що зараз в Україні є два чинники, два фактори вкрай негативні. Це війна і неспроможність уряду проводити реформи. Можливо, неспроможність — це дуже жорстко сказано, але претензії є. Тобто сьогодні поки що переважно йдуть розмови про те, що у нас будуть реформи, мовляв, дайте нам гроші і ми запустимо дуже гарні реформи. На жаль, поки що не розроблені механізми контролю їхньої результативності та ефективності. Поки цього не буде, сподіватися на щось дуже важко.
Тут би я підкреслив, що результативність та ефективність потрібна з огляду на зовнішні ресурси. У минулому році ми отримали близько 10 млрд. доларів. Є певне публічне невдоволення тим, як ці мільярди булі використані. Ми лише чули загальну оцінку прем’єра: 9 млрд. отримали, 10 млрд. віддали і на цьому все закінчилося. Ні, потрібно дуже чітко встановити і вказати, куди пішли ресурси, їхні обсяги, що було з резервами, чому використовували так чи інакше.
Фактично зараз питання реформ просто нерозривно пов’язане з МВФ. Будуть реформи — буде кредит МВФ, буде якийсь елемент розвитку. Не буде чогось одного — навряд чи буде друге.
Наступний момент виглядає оптимістичніше. Якщо ми поглянемо на складові падіння у 2014 році, а найкраще їх розглянути у промисловості, то загальне падіння промисловості в Україні становило десь близько 11%, 10,7%, здається. Але якщо поглянути на регіональний розподіл, то можна побачити, що на Донбасі було падіння 30–40%, а решта областей мають пристойні показники. Навіть Дніпропетровська область впала лише на 5%, хоча зрозуміло, що вона має сильні зв’язки з Донбасом. Запорізька область — 3%, Львівська — 2%, а ціла низька областей Центральної і Західної Україні мають цілком позитивні показники.
Так, це непромислові області, але відсутність такого загального обвалу, який спостерігався у тому ж 2009 році, вказує на те, що вже у 2014 році почали відпрацьовуватись деякі елементи, механізми функціонування економіки у зовсім іншому середовищі, в середовищі, яке певним чином ізольоване від війни на Донбасі. Так, у цих областях є і людські ресурси, і техніка, і кошти, це все присутнє, але відсутність такого глобального обвалу — це, звичайно, певний позитив.
В мене склалося враження, що у цьому році відбудеться досить суттєва переорієнтація на інші ринки. Російський ринок для нас, я думаю, закритий, закривається і буде закриватися. У цьому контексті дуже політично вигідно виглядало б, якби наші можновладці відмовилися від своїх бізнесів у Росії. Це політичний аспект, меншою мірою економічний. Всі ми жертвуємо на АТО, даємо гроші волонтерам, пенсіонери віддають свої заощадження, тому якщо вище керівництво країни демонстративно відмовилося би від своїх активів у Росії, то, мені здається, це був би дуже сильний консолідуючий акт, який би, дійсно, показав, що заяви про Росію як агресора, скажімо, підкріплюються і усвідомлюються.
Що ж замість російського ринку може бути у торгівлі? Напрямок, який, мені здається, був би корисний, — це пошуки третіх ринків та виходи на них. У нас дуже довго було так: Росія Євросоюз; Євросоюз, Росія, — дискусії, куди піти, що знайти. А ми чомусь забули зовсім про такі надзвичайно привабливі ринки, як китайський, казахстанський навіть, тобто ринки третіх країн, вихід на які не такий складний, як на ринок Євросоюзу.
На ринок ЄС дуже важко виходити, бо у нас низька конкурентоздатність. А от вийти на казахстанський ринок і навіть розгорнути там деякі інвестиційні проекти чи бути включеними у так званий новий шовковий шлях, який зараз із західних регіонів Китаю тягнеться через Азію до Європи, — мені здається, це було би дуже позитивно, і в цьому напрямку влада мала би докласти більше зусиль.
Зараз дуже важливо, щоб українська влада пропонувала якісь серйозні інфраструктурні проекти, які дадуть змогу показати, в якому напрямку Україна намагається рухатися. Тоді можна сподіватися, що інвестор буде уважнішим до України, навіть незважаючи на фактичний стан війни. Бо війна — це завжди обмежувальний чинник для інвесторів, але якщо країна знаходить можливість і демонструє, що зміни відбуваються, а територія конфлікту локалізована, то є шанс, можливість і сподівання, що інвестор все-таки буде більш зацікавлено дивитися на Україну.
Є відмінності між СНД і Росією. Коли я говорив, що ринки пропали, я мав на увазі російські ринки, а також те, що для нас з'являється можливість виходити на нові ринки. Я назвав серед перших Казахстан. Нічого страшного не буде в тому, якщо українські підприємства відкриватимуть підприємства, інвестуватимуть в економіку Казахстану. Ті ж двигуни: нічого страшного, що раніше ми їх постачали до Петербурга, а зараз побудуємо завод у Казахстані, і ці двигуни постачатимуться на вертольоти, які працюватимуть і обслуговуватимуться в Західному Китаї.
Знову ж таки, Західний Китай у цьому сенсі дуже хороша ніша, тому що він розташований дуже далеко від східного узбережжя, він слаборозвинутий, а вимоги конкуренції значно нижчі. Тобто та технологічна продукція, яка є у нас і яка неконкурентна у Європі, спокійно може постачатися туди, тим більше що цінові параметри у нас значно нижчі.
Машинобудування при належному інвестуванні, вписуванні українських підприємств у виробничі ланцюги Китаю, Казахстану, мені здається, зможе стати одним із двигунів економіки.
Також варто згадати про аграрний сектор. Питання переробки, тобто не просто постачання зерна, а саме переробки агропродукції, це зараз, мені здається, саме та ніша для України, яка дає додатковий шанс виходу, можливо, не на ринки Європи, а на ринки знову-таки третіх країн. Хоча сьогодні ціни на продукти харчування у світі дещо знизилися, але, як мені здається, це тимчасовий феномен, пов'язаний взагалі зі зниженням цін і на енергоресурси, ту ж нафту, зі зниженням економічної динаміки у світі. Через два-три роки, мені здається, ситуація буде зовсім інша.
Також Україна потенційно може скористатися нішею інфраструктурних проектів, про які дуже багато і довго говорять, але які до сьогодні залишаються напівзабутими. Перш за все, це, назвемо так, вода України — Дніпро і тому подібне Україна, не дивлячись на величезні водні ресурси, бідна на воду, зокрема питну, крім того, Дніпро — це транспортна магістраль, яка не використовується, також Дніпро — це об'єкт, довкола якого можуть будуватися величезні виробництва.
У 1930 роки одним із феноменів американського відродження, виходу з Великої депресії були проекти Міссісіпі-Міссурі, де, дійсно, вдалося створити абсолютно нову інфраструктуру, абсолютно нові виробництва, зокрема і технологічні. На цій основі можуть створюватися і формуватися технологічні парки і таке інше. Тобто елемент технологічності, оновлення — це пункт, який має бути присутнім у потенційних «планах Маршалла» для України, у всіх проектах, які Україна може запропонувати міжнародним інвесторам. А інвестори вже знайдуть можливості.
Я думаю, що навряд чи тут можна дати якусь раціональну оцінку. Так, Крим був дотаційним, так, були проблеми і з Донбасом, але річ у тому, що все-таки був єдиний господарський організм, як би там не було. Якщо навіть у деякому розумінні слабку, нераціонально функціонуючу ланку вилучити з організму, то страждає весь організм. Тому я думаю, що оцінка тут незалежна від суто бюджетних показників. Так, бюджет дотує Донбас, але, з іншого боку, як сьогодні вже згадували, Донбас — це 20% експортної виручки. Так, Крим, загалом, дотувався, але це те місце, яке традиційне психологічно пов'язується з літнім відпочинком, цього теж не можна ігнорувати.
Загальну оцінку я не можу дати, не можу сказати, краще чи гірше відторгнення Криму і Донбасу відображається на економіці. Але я думаю, що це велика втрата для України як єдиної економічно країни.
У своєму першому виступі я, загалом, сказав, що доки уряд більше говорить про те, що робитиме, тому Ваше питання підштовхує до того, аби я сам себе спростував. Я швидше скажу, чого уряд не повинен робити. Для того, щоб бізнес розвивався, потрібне ліберальне середовище. Зараз ми бачимо посилення різних тисків. Значне посилення фіскального тиску, як через прямі податки, так і опосередковано. Дуже великі обмеження ми бачимо в банківській, монетарній системі: практично всі заходи центрального банку спрямовані на те, щоб обмежити доступ населення і бізнесу до своїх ресурсів.
Ось ви принесли 1000 доларів у банк і поклали на депозит на один день, умовно кажучи. Але якщо завтра ви прийдете депозит забрати, то вам потрібно буде ходити ще тиждень, аби отримати всі свої гроші. З іншого боку, якщо у вас є дядько за кордоном, який прислав вам на вашу справу, інвестував ті ж 1000 доларів, то вам їх не дадуть. Вам дадуть еквівалент у гривнях, який завтра вже коштуватиме не стільки, скільки сьогодні. Якщо у вас є доларовий депозит у банку, і цей банк кудись «відлетів», то вам повернуть, знову ж таки, не ті долари, які ви поклали, а, по-перше, гривні, по-друге, за курсом, коли в банку була введена тимчасова адміністрація. В умовах девальвації це шалені втрати. Можна продовжувати цей перелік до безкінечності, але якщо підсумувати, то ми маємо жорсткі обмежувальні фіскальну і монетарну політики.
Що ж можна навіть у такій ситуації робити? Залишається єдине — це надання інформації, скажімо, для малого і середнього бізнесу про потенціал виходу на зовнішні ринки і вписування в інтеграційні схеми. Надання інформації має охоплювати як аспекти ведення бізнесу українцями за кордоном, так і іноземцями в Україні. Напевно, повинна наша дипломатична місія за кордоном над цим працювати.
Також потрібно активніше займатися залученням наших бізнесів, особливо в західних областях, до транскордонної співпраці. Свого часу дуже позитивну роль зіграла програма Phare для країн Центральної Європи, коли вони інтегрувалися до Євросоюзу. Ось щось таке — це те, що могло би дозволити розвиватися саме малому і середньому бізнесу. Але система управління має бути абсолютно іншою, вона повинна концентруватися не на обмеженнях і вилученнях у бізнесу і населення з боку держави, а на наданні стимулів.
Я думаю, що рано ще говорити про 2016 рік як про рік розвитку. Тут дуже багато визначатиметься тим, що станеться і як змінюватиметься ситуація в Україні, як військова, так і економічна, і як ми співпрацюватимемо з міжнародними фінансовими інститутами. Спочатку, нагадаю, 2014 року ніхто не передбачав, що будуть ось такі перипетії. Тому зараз, на початку 2015 року, на жаль, немає впевненості в тому, що стабілізаційні чинники як в економіці, так і в політиці домінуватимуть. На жаль, сьогодні багато свідчень того, що 2015 рік не зможе ще стати повністю стабілізаційним роком.
