Сама по собі формула Штайнмаєра приваблива. Та боюсь, що я не бачу якихось радикальних змін у ситуації.
Звісно, розвести сили, щоб провести вибори на Донбасі, можна. Починаючи з окремих ділянок, а в разі успіху і розповсюджуючи на всю лінію зіткнення. Та боюсь, що я не бачу якихось радикальних змін у ситуації, які би дозволили нам зараз зробити те, чого не можна було зробити ще півроку чи рік тому.
Ключова проблема, яка за цим стоїть — і, можливо, в цьому і полягає відмінність ситуації — це виконання зобов’язань сторонами конфлікту. Так як деякі експерти відзначали, що був певний період часу, коли попередній президент, скажімо так, не надто переконливо демонстрував свою зацікавленість у деескалації. На думку деяких оглядачів, це могло слугувати мобілізаційним фактором для його електорату. Зараз у нас щонайменше більше немає цього фактору.
Та ключовим все одно залишається фактор іншої сторони. Іноді плутають бойовиків, ЛДНР та їх керівництво з головним модератором цього конфлікту, називаємо ми його Кремль, Путін чи Сурков. І хоча наразі існує певна зацікавленість Росії в знятті санкцій та прориві ізоляції, у питанні продовжувати чи не продовжувати війну аргументи миру, як мені здається, не переважили. І доки Кремлю це вигідно, важко сказати, коли настане реальне перемир’я, не кажучи вже про цілковите урегулювання.
Чи стало успішним відведення військ на Станиці Луганській? Передусім цей процес ще не завершений, і я би сказав, що він проходить не без проблем. Та якщо досягнуті успіхи вдасться закріпити на одній ділянці, й відкату назад не буде, то можна очікувати і логічного повторення цього досвіду в інших місцях.
Одним із ключових безпекових моментів, який також важливий для проведення виборів, і на що не надто звертають увагу, є відсутність довіри між сторони. Це така собі класика конфлікту. Втім, брак довіри потрібно чимось заповнити. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, яка зараз працює на Донбасі — єдиний посередник та елемент, який би потенційно міг претендувати на цю роль. І він не працює — ці люди виконують дуже важливу роботу, та нездатні заповнити вакуум довіри. Цьому є багато причин — в тому числі мандат та внутрішні особливості самої організації. В ідеалі це має бути миротворчий контингент.
Сама по собі формула Штайнмаєра приваблива. Вона, можливо, і виглядає реалістичною з висоти кабінетів європейських столиць, де її обговорюють, та вона куди менш реалістична, коли спробувати опуститись до реалій, які існують на землі. Як кажуть, «як гладко було на папері».
Тож найближчим часом якогось прориву я не очікую. І не тому, що я песиміст чи комусь так могло здатись. Справа в тому, що цей конфлікт занадто комплексний і складний, щоб для нього можна було запропонувати якесь швидке рішення. Розведення сил у якійсь маленькій ділянці — це перший крок, обмін полонених теж вважається кроком, але все це ще не зелене світло для вирішення конфлікту.
Джерело:
