Незаперечно, для прискореного відновлення Україна конче потребує міжнародних інвестицій. У попередні десятиліття країна так і не спромоглася стати інвестиційно привабливою, а іноземний інвестор практично її обходив. Хоча владою й придумувалось і ухвалювалось безліч стимулів і рішень, під які створювались десятки державних установ, однак обсяги припливу прямих іноземних інвестицій так і залишались чи не найменшими у Європі. То чи є підстави їх очікувати сьогодні? Якщо так, то на які можна очікувати, а яких інвестицій слід остерігатись?
Якщо ще у минулому десятиріччі країни докладали зусиль до якнайширшого залучення іноземних інвестицій (найкраще у вигляді прямих), то сьогодні дедалі більше країн все частіше вдаються до обмежень і більш жорсткого регулювання, захищаючи власне економічне (а з тим і політичне) середовище від зовнішніх впливів за допомогою суворішого відбору інвестицій.
Перехід у міжнародній торгівлі від практики off-shoring до friend-shoring вже нікого не дивує. Черга за інвестиціями. Нагадаємо, ще у травні 2021р. (майже за рік до російського вторгнення) Єврокомісія опублікувала «Робочий документ персоналу щодо стратегічних залежностей та спроможностей» (Staff Working Document on Strategic Dependencies and Capacities), в якому було проаналізовано сфери безпеки, охорони здоров'я, зеленої та цифрової трансформації, рідкісних матеріалів і напівпровідників на предмет залежності від зовнішнього світу, а також напрями їх захисту від недружнього входження. Тому інвестиційний friend-shoring (дружні інвестиції) вже напевне сприймається як ще одна ознака нинішнього десятиріччя.
Ставлення ж в Україні до іноземних інвестицій вірогідно також потребує оновлення, насамперед у частині походження інвестицій та їх чистоти. Нагадаємо, з накопиченого інвестиційного запасу у 2013р. (напередодні першої російської війни) обсягом $51,7 млрд, лідером за сукупними надходженнями були офшорні рахунки Кіпру – $15,9 млрд (30% загального) та Нідерландів – $8,7 млрд. Однак, за твердженнями фахівців такі інвестиції у значній своїй масі мали українське і російське походження, а оффшорні рахунки приховували раніше виведені капітали (для зменшення податкових вилучень і надалі отримання додаткових пільг при поверненні як для іноземних інвестицій). Відтак, дійсні російські інвестиції в Україну були втричі більшими, ніж офіційно зареєстровані, що, звичайно, розширювало можливості економічного і політичного контролю і тиску. І хоча після першої російської агресії 2014р. такі можливості зменшились, однак використання кіпрського ресурсу залишалось значимим. Так, у 2021р. з $7,3 млрд ПІІ, які надійшли до України, інвестиції з Кіпру складали чверть.
Однак, навряд чи кіпрські гроші будуть поспішати повертатись до України разом зі звільненням країни. А в умовах ризиків потенційної нової повномасштабної російської агресії інвестиційні наміри як вітчизняного, так і міжнародного бізнесу взагалі слабкі. Вочевидь, потрібні значимі сигнали для бізнесу про те, що, не зважаючи на зовнішню військову загрозу та внутрішні українські негаразди, їх інвестиції в країні зможуть бути збережені і захищені. Підкреслимо, винятковість нинішньої ситуації в Україні диктує необхідність нетрадиційних рішень.
Найголовнішим тут виступає те, що сьогодні Україна очікує надходження значних ресурсів (у т.ч. інвестиційних) у рамках «плану Маршалла», які (ресурси) за обсягами будуть на порядок перевищувати потенційні обсяги з «традиційних» джерел. В таких умовах, (на тлі «плану Маршалла») вказаним сигналом для бізнесу цілком зможе стати зміна підходів до визначення і допуску «дружніх інвестицій».
Фактично, має йтися про те, що ресурси, які надходитимуть в рамках плану Маршалла (і які стають основою нової інвестиційної політики), зможуть поповнюватись лише зрозумілими і прозорими приватними (вітчизняними та іноземними) ресурсами, для яких встановлюється зрозумілі єдині інституційні рамки та умови. Зрозуміло, капітали, які не вписуються в такі рамки не можуть бути допущені до впровадження в Україні.
Які ж оновлені інституційні рамки, нові ідеологічні накреслення сприятимуть відкриттю шляхів для входження інвестицій нової якості?
По-перше, скасовуються всі спеціальні пільги (фіскальні, адміністративні) для (іноземних) інвестицій і гарантується рівний доступ для вітчизняних та іноземних компаній, як державної, так і приватно форми власності до всіх інвестиційних проектів, а також всіх ресурсів. Статус «іноземного інвестора», як вказувалось, використовувався (часто зловживався) для покращення умов діяльності, навіть якщо у дійсності капітали, що вводяться, просто повертались «додому». Тому будь-яка дискримінація не допустима.
По-друге, встановлюється критерій для визначення дружніх інвестицій. Так, до входження допускаються інвестиції, походженням лише з тих країн, які:
- (або) при голосуванні в ООН завжди підтримували українських позицій. (Нагадаємо, дві країни, які претендують на світове лідерство – Китай та Індія – не підтримують відповідні резолюції),
- (або) не мають статусу «податкових гаваней».
По-третє, ліквідуються всі наявні (і вводиться заборона на впровадження нових) «гібридні» інструменти «сприяння» (типу «інвестиційних нянь»). Всім інвесторам у рівній степені потрібні чіткі зрозумілі правила гри, а не механізми вишукування сумнівних пільг.
По-четверте – розформовуються всі численні державні інститути та структури (агентства, комітети, ради та ін.), створені у попередні роки для управління інвестиціями. А «план Маршалла» зможе стати результативним та ефективним координатором проектів розвитку України.
