Перш за все, коли ми говоримо про оцінку кількості грошей в економіці, потрібно мати на увазі, що гроші повинні забезпечувати економіку. Звичайно, зайві гроші можуть спричиняти додаткові інфляційні ефекти, але це не випадок України.
На жаль, в Україні останніми роками грошова маса мала тенденцію до суттєвого зниження. Навіть протягом відносно успішного 2018 року це зростання сягнуло 5–6%, в той час як інфляція була близько 10%. Це означає, що відбулося «звуження» реальних грошей, що обслуговують економіку і можуть дати реальний економічний ефект. Отже, ми не можемо казати про стимулюючу монетарну політику. Навпаки, це є свідченням обмежуючої монетарної політики. Які її наслідки? Перш за все це обмеження кредитування і високі процентні ставки, що тягнуть за собою зростання інфляції. Це означає, що і домогосподарства і економічні суб’єкти не можуть розраховувати на реальне фінансування своїх споживчих потреб та інвестиційних проектів. Бо якщо центральний банк утримує ставку рефінансування 18%, то бізнес у кращому випадку зможе отримати ставки на рівні 25–30%. Вкрай мало є проектів, що за такі гроші можуть себе окупити.
Крім того 18% рефінансування свідчать, що й інші інструменти НБУ є надзвичайно дорогими і так само високоприбутковими є облігації внутрішньої державної позики, що оперують в економіці. Тобто гроші накопичуються, але не працюють у реальному секторі. Тому сьогодні домінує інфляційне таргетування. Це триває вже давно і економіка може рости на 2–3% щорічно і це після того, як у 2014–2015 роках вона сумарно упала на понад 17%. Тобто зараз ми ледь не тонемо і немає стимулів для подальшого розвитку. Економіка потребує розширеної пропозиції грошей. Потрібна так звана монетизація і більш сприятливі умови для розвитку бізнесу.
