Ситуація в Азовському морі продовжує залишатися напруженою. Часткова блокада кораблів в районі Керченської протоки означає, що конфлікт найближчим часом навряд чи буде врегульовано. Скоріше навпаки. Про те, чого чекати Україні від Кремля, і як вплине на це фактор президентських виборів, "Апострофу" розповів військовий експерт Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
Путін може "спровокувати" себе сам
Те, як будуть розвиватися події в Азовському морі — це лише одна частина політичного ландшафту. Путін має — і ніхто цього не заперечує — далекосяжні стратегічні цілі. Ці нагнітання в окремих регіонах — ситуативні кроки. Чого він домагається? Шляхом загострення ситуації в Азовському морі обрізати частину експортного потенціалу України. Це викличе невдоволення на тих підприємствах, які працюють в Маріуполі. Тобто, мова йде про нагнітання внутрішньо—політичної ситуації в даному регіоні і всередині України в цілому.
Це і є тактика його дій — тиск не тільки зовнішній, але й зсередини. Чому саме так він діє? Він бачить слабкі місця у противника, і намагається досить раціонально розподілити ресурси. Якщо мети можна досягти меншими силами, то їх він і задіє. У нього на кордоні з Україною стоїть угрупування в 80 тисяч чоловік, також є угруповання в Криму, у Придністров'ї. Якщо потрібно, прокинуться ті сплячі осередки, які є всередині України, також є кордон з Білоруссю. Ми оточені з усіх боків. Ті, хто сумніваються, що Білорусь може підтримати такі дії, то я більш ніж упевнений: це буде перший подарунок Путіну. Там ґрунт уже підготовлений, і Лукашенко особливо йому не заважає. Інакше там вже давно б все сталося...
З цих гострих ситуацій в окремих регіонах складається загальна картина. Головна мета Путіна — не знищили Україну, так як це зробити неможливо, але зробити Україну своїм сателітом — не пустити її в ЄС, НАТО. Щоб вона була на орбіті Росії — це можна зробити або завоювавши її повністю, або підпорядкувавши своїм цілям, підпорядкувавши політичне керівництво, в результаті чого вся політика буде спрямована на користь РФ. Причому за наші ж гроші.
Говорити про те, що Путін до виборів зберігатиме таку ж стратегію, щоб розуміти, чи зможе він домовлятися з новим керівництвом країни — складно. Тут сидять його люди, які чітко доповідають, що відбувається. Він відстежує всі політичні рухи, і якщо буде потрібно — відбудеться загострення ситуації. Все залежить тільки від його рішення. І тут не варто говорити: мовляв, не потрібно було його провокувати в Азовському морі. Це не має різниці: він сам себе "спровокує", якщо тільки йому це буде потрібно.
Як вирішити ситуацію в Азовському морі
Перше — ініціатива розширення місії ОБСЄ. Давайте згадаємо роботу місії на Донбасі. Якщо ми спостерігаємо обмежені результати в сухопутному варіанті, то де вона візьме кошти для морського моніторингу — незрозуміло. Одними безпілотними апаратами навряд чи можна домогтися серйозних результатів. Їх одразу збиватимуть, і кожна сторона звинувачуватиме одна одну. Якщо уважно почитати мандат цієї місії, то там не вказано, що необхідно тільки фіксувати факти і не робити ніяких висновків.
Друге — звернення МЗС України до держав-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою провести термінові консультації для дотримання зобов'язань і негайного припинення агресії Росії проти України. Це не більше, ніж політичний документ: він не є юридично зобов'язуючим, і саме в такому статусі він підписувався. Тобто, ніхто не хотів брати на себе якусь відповідальність. Тому там зафіксовано запевнення про те, що не буде порушений суверенітет і територіальна цілісність країни.
Зараз можна закликати до політичної совісті, але юридично вони нічого не зобов'язані робити. Єдине, до чого потрібно було вдаватися — до механізму, який там прописаний. Це консультації, за які зараз просить Україна. Безумовно, вони не можуть зіграти вирішальну роль в цьому процесі. І Росія точно не братиме участь у цих консультаціях. Це недолік не тільки цього документа, але й всієї практики підписання таких договорів. По пальцях можна перерахувати юридично зобов'язуючі багатосторонні документи. Двосторонні — працюють. Але як тільки з'являється третя сторона, юридична відповідальність розмивається. Але для міжнародного "галасу" заклик до консультацій — це непоганий крок.
Третє — заяви Петра Порошенка про необхідність збільшення присутності НАТО в Чорному морі, можливо, і в Азовському морі. З боку України — це сильний крок. Зокрема, запросити відвідати Бердянськ, тому що там буде військово—морська база. Я б тільки утримався від односторонніх запрошень. Це повинно бути заздалегідь обумовлено на двосторонній основі з американським керівництвом хоча б на рівні того, що вони готові обговорити це питання. Тоді б це виглядало більш політично належно. Цей крок потрібен, щоб довести суверенітет над територіальними водами в Азовському морі. Було б добре, якби це реалізовувалося не тільки під час воєнного стану, а на постійній основі, поки ми маємо такого сусіда як Росія.
Джерело:
