Питання стратегічного вибору, формування нового світового порядку (у політичній та економічній сферах), пошуку раціональних і результативних шляхів співробітництва належать до найбільш обговорюваних і найбільш суперечливих. Зрозуміло, що від саміту G-19 очікували хоча б часткових відповідей на гострі проблеми сьогодення. Для нас, серед ключових проблемних сфер, виокремлюються перспективи зближення позицій США і Китаю стосовно війни в Україні, а також сприяння світових лідерів входженню України в оновлені світогосподарські відносини. 

З одного боку, необхідність оновлення світового (принаймні економічного) порядку і визначення напрямів стратегічного розвитку світової економіки ніким не заперечується. Звичайно, насамперед це зумовлено тим, що, хоча США залишаються провідною країною світу, однак швидко зростаючі висхідні країни (попри накопичені у них і навколо них суперечності) — крім Китаю та Індії, Мексика, Бразилія, Індонезія, Туреччина та ін. — займають (часто справедливо) дедалі активнішу роль у вирішенні глобальних, у т.ч. економічних, проблем. (Навіть «зернова угода» стала можливою значною мірою завдяки наполегливості Туреччини, яка, звичайно, від цього отримає значні політичні і дипломатичні дивіденди. 

З іншого — поки висхідні країни у структурі «нового порядку» переважно зосереджені на потенційних власних вигодах, що ускладнює пошук рішень, які лежать на шляхах компромісних (або скоординованих) напрямів, заходів і кроків. І водночас, схильні більше покладатись на позитивний досвід великих висхідних країн, насамперед, Китаю, ігноруючи те, що шлях економічного успіху Китаю є унікальним, а подальша економічна експансія радше має суперечливий характер (як, зокрема, неоднозначне сприйняття активності Китаю у Європі).

Між тим, саме Китай має значний потенціал відігравати принципову роль у формуванні нового світового порядку, більш привабливого для динамічних висхідних країн. Однак, за умови, що вони (такі країни) визнаватимуть лідерство Китаю.

У цьому контексті саміт на Балі для України радше розчаровує, ніж дарує близьку позитивну перспективу. Українське питання, хоча й дискутувалось (і навіть дещо ухвалювалось), однак не стало центральним ані для США, ані для Китаю, ані для більшості учасників. Звичайно, можна припустити, що важливішим для двох світових лідерів був обмін думками і позиціями, над якими у подальшому будуть працювати уряди. Однак, війна в Україні йде не перший місяць, і взаємного занепокоєння ядерною загрозою вже явно не достатньо.

Слід нагадати, що на міжнародних форумах у 2022р., де розглядалися життєво важливі для нас питання, США і партнери з розвинутих країн виявляють послідовну підтримку Україні. Китай же часто займає далеко НЕ проукраїнську позицію, насамперед у питаннях протидії та припинення російської агресії.

Так, одночасно з Балі Генасамблея ООН ухвалювала резолюцію стосовно створення реєстру збитків (і репарації), завданих Україні внаслідок російської війни. Хоча Генасамблея визнала, що Росія має бути притягнута до відповідальності за порушення міжнародного права, зокрема її агресію, а також міжнародного гуманітарного права і прав людини, однак це була радше чергова політична декларація, яка має слабкий практичний зміст.

Що більш негативно значимо для України, так це те, що Китай виявився однією з 13 країн, які голосували проти вказаної резолюції. Більше того, інші великі висхідні країни-члени G-19 (Бразилія, Індія, Індонезія, Саудівська Аравія), на політику яких значний вплив має Китай і які «стурбовані» формуванням нового світового порядку, зайняли нейтральну позицію (утрималися). Дивний «новий порядок» вони мають на увазі.

Виявляється, російська агресія, яка сприяла «пробудженню» Європи, не вартує значної уваги висхідних країн, багато яких лише відносно недавно отримали власну незалежність. В таких умовах вкрай важко сподіватись на формування збалансованих напрямів дій стосовно створення нового справедливого світоустрою, якщо навіть у достатньо зрозумілих цінностях (захисту власної країни від агресора) учасники G-19 не змогли знайти спільної мови.

Для України це також сигнал-засторога. У жодному разі не намагатись повернутись до спроб втілення «простої» моделі партнерства — США політичний, а Китай економічний партнер №1 — про яку так любила розмірковувати частина вітчизняного політикуму.

Покращення відносин між США і Китаєм, яке, вірогідно, все ж відбудеться після Балі, зовсім не означає, що коло тих, хто підтримує Україну, розшириться. А от доведення до висхідного світу цивілізаційної значимості України, у т.ч. у питанні харчової безпеки людства, має зміцнюватись.