В червні 2022р. Фундація ім. С.Баторія та Варшавський офіс Європейської Ради з питань міжнародного співробітництва опублікували позиційний документ під назвою «Партнерство задля розширення: нова пропозиція ЄС для України і не тільки». Його автори — Пйотр Бурас — директор Варшавського бюро Європейської ради закордонних справ (ECFR) і Кай-Олаф Ланґ — аналітик німецького Інституту міжнародних справ та безпеки (SWP).
Англійська версія документу — https://www.batory.org.pl/wp-content/uploads/2022/06/Partnership-for-Enlargement-A-new-way-to-integrate-Ukraine-and-the-EUs-eastern-neighbourhood.pdf
Український варіант — https://www.batory.org.pl/wp-content/uploads/2022/06/Partnerstwo-zadla-rozszyrennia.pdf
На думку авторів, ЄС має переглянути підходи до політики розширення і запровадити нову амбітну ініціативу — «Партнерство задля розширення», яка передбачатиме поглиблення співробітництва Брюсселю з країнами-кандидатами в економічній, енергетичній та безпековій сферах. Ця польсько-німецька ініціатива викликала інтерес і зацікавленість. Фундація ім. С.Баторія ініціювала експертне обговорення цього матеріалу, в якому взяв участь і співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова М.Пашков. Нижче публікуємо його коментар.
Український шлях до ЄС: переваги і особливості нової польсько-німецької ініціативи
Підготований П.Бурасом і К.Лангом документ «Партнерство задля розширення: нова пропозиція ЄС для України і не тільки» має на меті переосмислення і модернізацію в нових геополітичних умовах європейської політики сусідства і політики розширення. Ця польсько-німецька ініціатива є свідченням солідарності і підтримки України, спробою ініціювати зміцнення сприятливих умов для її подальшої євроінтеграції.
Авторами пропонується новаційна стратегічна модель «Партнерство задля розширення» (далі ПЗР), яка має три базові складові – відбудова і спільний ринок; енергетична безпека і зелена трансформація; безпека і політична співпраця.
Варто зазначити, що в політичному дискурсі свого часу з’являлися різні варіанти «часткової», або «проміжної» інтеграції України до ЄС. Слід згадати й про ідею французького президента Е.Макрона про створення «європейської політичної спільноти», яка, на його думку, має на меті «стабілізувати сусідство» ЄС й активізувати співробітництво з країнами не-членами «з питань оборони, геополітики, енергетики, інфраструктури, проектів переміщення людей».[1] Відтак, слід визначити, наскільки кореспондуються ідея Е.Макрона і запропонована польсько-німецька ініціатива – це взаємодоповнюючі або конкурентні проекти?
Важливо, що ПЗР, як зазначають автори, не є альтернативою розширення і зорієнтоване на надання нової динаміки євроінтеграції групи країн, що прагнуть приєднатися до ЄС і «закорінення їх у європейській спільноті». Ця конструкція співпраці, як наголошується в документі, «мала б якісно новий характер і за короткий час принесла б конкретну користь».
Ця теза є важливою для України, яка вже у статусі кандидата, розраховує на подальшу активізацію євроінтеграційного процесу, нову якість відносин з Брюсселем і практичні результати[2]. Зрозуміло, що підтримка і солідарність ЄС, допомога у реалізації внутрішніх реформ набувають екстра важливого значення в умовах війни. Нині тактичним пріоритетом для Києва є виконання семи рекомендацій Єврокомісії, які супроводжували позитивне рішення щодо кандидатського статусу для України. [3] На думку Віце-премьер-міністра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України О.Стефанішиноі цей пакет рекомендацій вповні реально виконати до кінця 2022р.[4] (Для виконання більшої частини з них потрібні насамперед адміністративно-правові, організаційні заходи, підкріплені політичною волею. Отже, у глави держави є карт-бланш на рішучі дії з огляду на високий рівень громадської довіри, підтримку всіх гілок влади і широку солідарність світової спільноти).
П.Бурас і К.Ланг небезпідставно висловлюють відвертий скепсис щодо переваг статусу кандидата, наголошуючи, що «статус країни-кандидата до ЄС сьогодні не має майже жодного практичного значення» і процес вступу до ЄС має довготривалий, забюрократизованій характер.
У цьому контексті ініціатива ПЗР є продуктивною, бо має на меті забезпечення конкретних умов і механізмів поглибленої інтеграції країн-претендентів у спільний європейський ринок, енергетичну систему ЄС і політико-безпековий простір Євросоюзу (при цьому слід зазначити, що у цій тріаді саме безпека нині для України є топ-пріоритетом).
Важливо й те, що ПЗР є польсько-німецькою ініціативою і автори досить переконливо і аргументовано доводять синергетичні переваги такого дуету.
Слушною є ідея активного інтегрування української економіки до спільного європейського ринку. Кроком у цьому напрямі слід вважати запроваджене ЄС у травні 2022р. тимчасове скасування тарифних обмежень і ввізного мита на українські товари. Також ближчим часом планується підписання спеціальної Угоди Україна-ЄС про лібералізацію автоперевезень. Розширення участі і присутності України на європейських ринках є шансом і викликом (зокрема з огляду на поточну ситуацію). Тут важливим є забезпечення адаптаційних механізмів, формування ефективної інвестиційної політики на українському напрямі, створення спільних виробничо-промислових ланцюжків, залучення України до великих інфраструктурних проектів, технологічна допомога, збалансована політика на ринку праці тощо.
З іншого боку, не можна відкладати фундаментальну підтримку у відбудові економіки та інфраструктури на післявоєнний час. Разом з траншами стабілізаційної макрофінансової допомоги ЄС, саме в період війни, набувають вирішального значення ефективні програми відновлення економіки, зруйнованої інфраструктури, житлово-комунального господарства. (точніше, системи життєзабезпечення країни). Це одна з вирішальних, базових умов для протистояння російській агресії, забезпечення стійкості державного управління, стабілізації міграційної ситуації тощо.
Заслуговує на увагу енергетична складова ПЗР, де системно окреслені шляхи і механізми партнерства на ключових напрямах: відновлення і реформування енергетичних систем країн-партнерів ЄС, диверсифікація енергопостачань (для протистояння російській експансії), декарбонізація і спільна кліматична політика. Це загалом збалансований, конструктивний план, який враховує сучасні реалії і зорієнтований на майбутнє.
Безумовно, проблеми безпеки є нині ключовими для України. Тут першочергового значення набуває нарощування військово-технічного співробітництва з країнами ЄС, консолідована воєнна підтримка Євросоюзу і НАТО, насамперед, постачання важкого озброєння, бронетехніки, реактивної артилерії, систем ППО тощо. Водночас, дискусійною виглядає теза авторів, що будь-які плани інтеграції чи співпраці ЄС з Україною, які ними пропонуються, «можливо реалізувати тільки тоді, коли Україна зможе не тільки оборонитися від актуальної російської агресії, але також збудувати потенціал стримування…».
Навпаки, євроінтеграція, співпраця з ЄС є однією з основних складових, які формують той самий «потенціал стримування» і опору російській агресії. Внутрішні проєвропейські реформи розвивають і зміцнюють безпекову, соціально-економічну, законодавчо-правову, антикорупційну, гуманітарну сфери, підсилюючи життєздатність країни, її оборонний потенціал. Зокрема, набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС стало потужним політичним, морально-психологічний стимулом для громадян країни, які воюють за свій європейський вибір і тут немає перебільшення або зайвого пафосу.
У цьому контексті слід звернути увагу на наступну важливу обставину. Ініціатива ПЗР має універсальний характер і загалом розрахована на «асоційоване тріо» і групу балканських країн. Тобто запроваджується традиційний пакетний підхід, принцип «одного кошика». (Але така універсалізація виявилася мало продуктивною як в проекті Східне партнерство, так і в деяких аспектах переговорного процесу ЄС-Західні Балкани).
Слід визнати, що попри всю важливість для Євросоюзу Балканського регіону, Молдови і Грузії, саме український напрямок в нинішніх реаліях має очевидну пріоритетність, вагу і особливу значимість насамперед з огляду на політико-безпекові чинники.
Україна, прийнявши на себе удар всієї воєнної потуги Росії, тривалий час захищає східний фланг ЄС від континентальної експансії Кремля, зруйнувавши путінський план переформатування європейського політико-безпекового простору. Фактично від збройних сил України нині залежить не лише доля української державності, а й подальше існування Євросоюзу, принаймні у нинішньому вигляді.
Водночас інтеграція до ЄС є базовим світоглядним імперативом, політичним топ-пріоритетом, який поділяють і підтримують всі гілки влади України, впливові політичні сили, громадські організації і суспільство. Майже 90% українців підтримують вступ до ЄС, ототожнюючи своє майбутнє і майбутнє країни з приєднанням до європейської спільноти[5].
У цьому головна значимість української євроінтеграції і головна відмінність від інших претендентів на вступ до ЄС. Тому політика розширення ЄС має бути чітко диференційованою, адекватною сучасним безпековим викликам і загрозам.
Наскрізною ідеєю ініціативи ПЗР є надання конкретного виміру процесу вкорінення в «європейську родину» країн, що прагнуть приєднатися до ЄС. Ця ідея заслуговує на увагу і всіляку підтримку. Документ, оприлюднений фундацією Стефана Баторія, охоплює різні сфери і напрями складних відносин ЄС з країнами претендентами на вступ, окреслює комплекс відповідних заходів для їх вдосконалення. Звичайно, ця актуальна і складна тема потребує комплексного експертного аналізу і всебічного обговорення зацікавленими сторонами.
[1] Кандидатський статус для України та Молдови є політичним сигналом ЄС, процес триватиме роками — Макрон. Інтерфакс-Україна, 24 червня 2022р. — https://interfax.com.ua/news/political/841399.htm.
[2] Цей документ було оприлюднено до рішень Єврокомісії і Європейської Ради щодо надання Україні і Молдові статусу кандидатів на вступ до ЄС.
[3] Ідеться про 7 необхідних кроків — зокрема, забезпечення ефективної роботи Конституційного суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Також наголошується на необхідності реформування правоохоронного сектору, деолігархізації країни, посиленні антикорупційної політики і боротьби з відмиванням грошей. Завершує цей перелік пункт про законодавство щодо національних меншин.
[4] Україна має намір виконати рекомендації Єврокомісії щодо надання статусу кандидата в члени ЄС до кінця 2022 року — Стефанішина. Інтерфакс-Україна, 22 червня 2022р. https://interfax.com.ua/news/general/840880.html.
[5] Rating Group Ukraine. Зовнішньополітичні орієнтації (18–19 червня 2022р.) — https://ratinggroup.ua/research/ukraine/trinadcatyy_obschenacionalnyy_opros_vneshnepoliticheskie_orientacii_18-19_iyunya_2022.html.
