Відомий американський журналіст, колумніст The New York Times Томас Фрідман в одній зі своїх останніх колонок написав, що існує глибока недовіра між українським президентом і Білим домом, власне, що і є стримуючим фактором надання достатньої кількості зброї, якої не вистачає для рішучого наступу ЗСУ.

Команду звільнення півдня України близько місяця тому театрально озвучив президент Володимир Зеленський: «Наказую звільнити південь!».

Проте цей публічний пафос не для війни, де щодоби гинуть і цивільні, і військові, де стирають з лиця землі села, міські квартали, міста… й у ситуації, коли нам реально не вистачає для відчутного прориву зброї.

Однак, як зазначає український експерт з питань безпеки, кандидат технічних наук, директор воєнних програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, рішучість і послідовність надання Україні воєнної допомоги залежить від того, наскільки послідовними і рішучими є наші цілі.

«Темпи й обсяги надходження воєнної допомоги, її види великою мірою залежать від тих військових завдань, які ми ставимо перед собою. А також, безумовно, від нашої волі до боротьби — політичної, суспільної, військової», — вважає експерт.

Він зауважує, що Захід прискіпливо слідкує за успіхами ЗСУ, оцінює налаштованість до боротьби, робить відповідні висновки і на їх підставі ухвалює рішення про наступний пакет допомоги.

Варто нагадати алгоритми постачання озброєння із Заходу за минулі місяці війни. Зброя надходить окремими пакетами і як результат наших окремих суттєвих зусиль і результативних дій.

«Вигнали росіян з-під Києва — отримали безпілотники і ПТРК; очистили від росіян північ і південь — маємо гармати і БМП; зупинили наступ на Донбасі — ось нам танки і РСЗВ», — каже Сунгуровський.

Джерело: