Що буде швидше — темпи наступу ЗСУ чи темпи розпаду РФ?
Мені хотілося б розбити нижчевикладене на три частини. Перша — Азіатський занепад Росії. Друга — війна Путіна. Третя — перемога України.
Якщо говорити про азійський занепад Росії, то треба зробити відступ і згадати середину липня. Тоді у Киргизстані зібралися представники п’яти центральноазійських держав із метою створення єдиного союзу країн Центральної Азії. Від підписання договору про дружбу та співпрацю відмовилися Таджикистан і Туркменістан.
Згадаймо також, що 1 вересня у Стамбулі відбулася зустріч міністрів оборони Туреччини, Північного Кіпру, Азербайджану, Казахстану, Узбекистану та Киргизстану. А потім порівняємо поведінку путіна й Ердогана на саміті ШОС у Самарканді 15−16 вересня: «обпльований» путін і «панівний Ердоган» (причому Туреччина не є членом ШОС).
Із цих фактів можна зробити припущення, що Туреччина втратила віру в майбутнє «великої Росії», має намір підібрати останки ОДКБ і створити навколо себе якусь його подобу (вереснева зустріч міністрів оборони — саме про це). Більше того, подібна до такої думка про Росію і в Пекіна — імовірно, він дав згоду на те, що гарантом безпеки в регіоні буде вже не Росія, а Туреччина. Це повне фіаско Росії.
Ну і які дії Путіна після цього? Два виходи — або закусити вудила, або спробувати зберегти обличчя, не кажучи вже про збереження країни. Тобто нормальний, цивілізований, осудний керівник держави звісно зупинився б на другому варіанті, спробував би знайти шляхи прийнятного відкату назад для того, щоби зберегти хоч щось.
Неадекватна людина, з якою ми маємо справу в особі Путіна, закусила вудила
Неадекватна людина, з якою ми маємо справу в особі Путіна, за фактом закусила вудила. Звідси і ця мобілізація, і псевдореферендуми, і анексія псевдонародних республік, і черговий шантаж ядерною зброєю і
Думаю, що за рахунок мобілізації Путін сподівається максимально знизити темпи наступу ЗСУ, виграти час для того, щоб на основі наступних хвиль мобілізації сколотити більш-менш боєздатний ударний кулак. Якщо дотримуватися такої логіки Кремля, то мають рацію представники ВСУ, говорячи про можливі плани, пов’язані з наступом на Київ, наступом із Білорусі тощо. За кількістю людей — Росії це під силу. А ось за кількістю та якістю техніки… Техніку взяти більше нема звідки. Китай її не дасть, а більше взяти її й нізвідки. Путін намагався з центральноазійських республік це витягти, але Туреччина вже не дасть на це згоди. Тому — облом.
Ну, а що в цих умовах залишається робити ЗСУ? Залишається перемелювати це гарматне м’ясо та рухатися до кордонів 1991 року. Запускаючи цим внутрішні деструктивні процеси у Росії. І ось тут я не знаю, що буде швидше — темпи наступу ЗСУ чи темпи розпаду.
Джерело:
