19 травня Європарламент ухвалив резолюцію, яка містить ряд важливих моментів: вжиття всіх необхідних заходів для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду і агресії, вчинених на території України; створення спеціального міжнародного трибуналу; розширення мандату Євроюсту для забезпечення аналізу і збереження зібраних доказів тощо.
Нині до процесу розслідування наслідків російської агресії долучилися ряд країн світу і міжнародних організацій. Безумовно, невідворотне притягнення до відповідальності країни-агресора, вирок злочинам російських окупантів матиме колосальне історичне, міжнародно-правове, моральне і геополітичне значення. Тут вирішальним фактором є консолідованість, рішучість і послідовність міжнародної Феміди і світової спільноти.
Голландські прокурори, французькі жандарми та українські криміналісти: слідство триває
Варто згадати, що ще у березні 2022р. Рада ООН з прав людини розпочала відповідне розслідування російської агресії і створила незалежну комісію, яку очолив норвезький суддя Є.Месе. Згодом у квітні ПАРЄ ухвалила резолюцію «Наслідки тривалої агресії Російської Федерації проти України: роль та реакція Ради Європи», в якій закликала країни-члени та міжнародні судові інституції до оперативного розслідування злочинів російських загарбників в Україні.
Нині такі розслідування тривають повним ходом. Паралельно з українськими правоохоронними структурами, громадськими організаціями і волонтерами працюють різні експертні групи і міжнародні місії, що займаються збором і оформленням доказів злочинів. Зокрема: а) прокурорська група Міжнародного кримінального суду (МКС): б) спільна слідча група (Україна-Литва-Польща); в) команда французьких криміналістів; г) консультативна група Ради Європи; д) група експертів міжнародної організації Human Rights Watch (HRW); е) американська «Обсерваторія конфліктів», що створена за ініціативою Держдепу. І це далеко не повний перелік.
12 країн розпочали власні кримінальні розслідування подій в Україні. Понад 40 держав (від Австралії до Японії) підтримали розслідування МКС. У свою чергу, Офіс Президента України у квітні ініціював створення персонального реєстру російських інтервентів, що скоїли воєнні злочини на території України.
Отже, на порядку денному забезпечення чіткої керованості і координації міжнародної слідчої групи (від прокурорів, балістиків, патологоанатомів до перекладачів), під егідою і контролем МКС та агенції Євроюст з метою збору, оформлення, систематизації і збереження за нормами міжнародного протоколу фактологічної бази доказів. У цьому плані важливим є згадане рішення Європарламенту щодо створення на базі Євроюсту автоматизованої системи збереження всіх зібраних доказів. Водночас, не менш важливим є забезпечення (в необхідних межах) прозорості і публічності міжнародних розслідувань.
Але скільки триватимуть такі розслідування? Європейські фахівці досить стримано оцінюють часові рамки слідчих дій з огляду на: а) чисельність скоєних злочинів; б) надходження нових фактів про жертви російської агресії; в) ускладненість доступу до міст масових захоронень через російську окупацію і бойові дії.
Слід визнати, що ми ще не до кінця уявляємо обсяги, масштаби і характер злочинів рашистів на території України.
Прокуратурою України порушено понад 9 тис. кримінальних справ. Але попереду розслідування фактів масових розстрілів і катувань тисяч мирних громадян в Маріуполі, в Херсонській, Харківській областях, в інших регіонах України. Тим не менше, процес притягнення до відповідальності і засудження за злочини проти мирного населення розпочато. Днями український суд винесе вирок командиру відділення кантемировської дивізії В.Шишимаріну за вбивство цивільного у Сумській області.
Варто додати, що згадані резолюції Європарламенту і ПАРЄ вимкнули зелене світло для створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу щодо розслідування дій збройних сил рф в Україні. Але, необхідно мати на увазі як складність формування такого трибуналу з політико-правової і фінансово-організаційної точки зору, так і самого судового процесу (якщо згадати досвід аналогічного трибуналу по колишньій Югославії або темпи розгляду позовів України проти рф у міжнародних судах).
Війна, що стала геноцидом
У резолюціях ПАРЄ і Європарламенту міститься згадування про геноцид в Україні. Навіть попередній огляд наявної фактологічної бази злочинів, скоєних російськими окупантами, дає об’єктивні підстави говорити про всі ознаки дій, що визначаються саме як геноцид згідно з міжнародною Конвенцією з попередження злочинів геноциду та покарання за нього. Зокрема, йдеться про: а) масові навмисні вбивства українського цивільного населення; б) поранення, втрата працездатності, отримання важких психічних травм, у т.ч. через численні випадки ґвалтувань, катувань, знущань, скоєних російськими окупантами; в) цілеспрямоване і навмисне знищення країною-агресором системи забезпечення життєдіяльності України.; г) насильницька депортація українських громадян до рф. Масове викрадення дітей — факт організованого російською владою геноциду української нації.
Слід додати ще важливий пункт — створення путінським режимом державної неонацистської ідеології, ціль якої довести «другосортність» українців, штучність їх державності, культури, традицій, національної самостійності. По суті, йдеться про ідеологію, яка де-факто ініціює і виправдовує фізичне знищення населення України.
Ще попереду експертні, наукові дослідження витоків, природи, ідеологічних засад російського нацизму. Вже активно запроваджується у світовому дискурсі термін «рашизм». Українська сторона вже зробила перший важливий правовий крок в цьому напрямі — Генпрокуратура повідомила про підозру за фактами публічних закликів до геноциду російському пропагандисту Т.Сергійцеву.
Не очікуючи судових вердиктів
Українській стороні слід активно добиватися з боку світового співтовариства саме політичної оцінки і засудження злочинів геноциду країни-агресора, не очікуючи відповідних судових рішень ( в цьому контексті доречно згадати про досвід більш складного і тривалого процесу визнання геноцидом Голодомору в Україні).
У світі розпочався процес саме такої кваліфікації дій російських окупантів. Про скоєння геноциду в Україні вже заявили лідери США, Польщі, Канади, Колумбії. Відповідні рішення ухвалили парламенти України, Литви, Латвії, Естонії, Канади, Чехії, і цей процес поширюється.
Це важливо з ряду причин. З одного боку, у світовому дискурсі поширюється правдива, об’єктивна інформація про характер масових злочинів путінського режиму в Україні. Це змінює ставлення держав і спільнот до росії з країни-агресора до країни-злочинця, країни-терориста, і водночас посилює політико-моральну мотивацію щодо санкційного покарання Кремля. З іншого боку, забезпечується сприяння роботі міжнародних судових інстанціях. По суті, політичне визнання геноциду в Україні європейською і світовою спільнотою є публічним вироком російському неонацизму.
Просування цього процесу має бути одним з топ-пріоритетів української дипломатії. У цьому контексті доцільно запропонувати наступні кроки.
Сформувати урядову експертну групу із залученням українських та іноземних фахівців з підготовки першої частини офіційної доповіді «Російська агресія: геноцид в Україні». У доповіді систематизувати і викласти зібрані факти, докази, свідчення, які згодом будуть доповнюватися. Забезпечити публічну презентацію цього документу у міжнародних інституціях, національних парламентах країн світу, громадських організаціях, ЗМІ.
Тематику, пов’язану з російськими злочинами в Україні, слід за допомогою країн-партнерів активно просувати і закріплювати у порядку денному як глобальних міжнародних інституцій ГА ООН (третій комітет ООН), ПАРЄ, ОБСЄ, Європарламент, ПА НАТО, так і регіональних (ОЧЕС, ГУАМ, Веймарський трикутник, Люблінський трикутник та ін.), а також в міжнародних правозахисних організаціях.
Ініціювати проведення конференції високого рівня з теми геноциду в Україні (можливо в рамках «Кримської платформи») за участю державних діячів, відомих експертів, фахівців-юристів, парламентарів, журналістів.
Задіяти можливості публічної дипломатії — за допомогою української діаспори ініціювати громадські акції, флеш-моби, інформаційні заходи, присвячені зупиненню геноциду в Україні.
