Угода США з Німеччиною по СП-2 вже реальність і треба жити далі. Як саме — "ДС" поговорила зі співдиректором програм зовнішньої політики і безпеки Центру Разумкова Михайлом Пашковим
«ДС» Отже, візит Зеленського в Вашингтон відбудеться 30 серпня. Конгрес США ще буде на канікулах, а наш День незалежності — чудовий привід похвалитися досягненнями за мотивами спілкування з Байденом — вже відсвяткований. Що повідомив Білий дім Києву такою датою візиту?
М.П. Я не схильний розвивати глибокі конспірологічні версії з приводу дати візиту. Є плюси і мінуси. Тут потрібно врахувати, що у Байдена в перший рік президентства досить складний і напружений графік, який стосується не тільки зовнішньої політики, а й внутрішніх проблем. Для нас важливий сам по собі факт зустрічі. Так, безумовно, зустріч з конгресменами була б бажаною, вони вже виступали з проханням перенести зустріч через канікули. Тут потрібно підкреслити дуже важливий момент: коли Україну намагалися втягнути у внутрішньополітичні розбірки з США, нам все-таки вдалося зберегти підтримку і республіканців, і демократів — цей момент у Зеленського є в активі. Якщо в цілому, то так чи інакше, тематика безпеки, яка буде обговорюватися на зустрічі, була і залишиться актуальною, що 15 серпня, що 30 серпня, що у вересні.
Специфіка, характер і атмосфера діалогу Зеленського з Байденом будуть багато в чому обумовлені ще і тим, що Україна і США знаходяться в різних вагових категоріях. Все-таки американці — світовий лідер, а у нас складний період, в якому американці можуть надати дуже серйозну допомогу не тільки військову, фінансову, політико-дипломатичну, а й впливати на міжнародних майданчиках, розширюючи коло країн, які солідаризуються з Україною.
«ДС» Чи можна говорити, що візит пройде на тлі охолодження відносин між Києвом і Вашингтоном? Що Офіс Зеленського ще може встигнути зробити для того, щоб Байден зустрів Зеленського більш доброзичливо?
М.П. У мене є внутрішня впевненість у тому, що Байден прекрасно розуміє і оцінює роль Росії в цьому питанні, адже Nord Stream 2 зміцнює позиції Росії на європейському континенті. Є і піар-фактор перемоги російської зовнішньої політики: продавлювання газопроводу напередодні виборів — це важливо для російської пропаганди. Для України, напевно, було б розумним не міняти свою позицію з цього питання, яка заявлена була не тільки Зеленським, але і попереднім президентом. Тобто продовжувати лінію неприйняття цього проєкту як суто геополітичного, в якійсь мірі пом'якшуючи її, всі ж прекрасно розуміють, що необхідно витягти максимально можливу вигоду з ситуації. Для цього потрібно просувати тему «запобіжників», які ставили б Росію в рамки і визначали б «червоні лінії». Безумовно, мова повинна йти про те, які будуть наслідки від невиконання Росією своїх зобов'язань.
«ДС» Україну і країни Східної Європи, перш за все Польщу і країни Балтії, розчарувала досягнута між Берліном і Вашингтоном угода по «Північному потоку-2». Звучать заклики, в тому числі один до одного, не здаватися і боротися. Але що конкретно можна зробити в ситуації, що склалася?
М.П. Давайте розглядати ситуацію в цілому. "Північний потік-2" — це один з інструментів російської експансії. Тут потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, які б стримували Росію, тобто повинні бути задіяні різні чинники і елементи стримування з боку Заходу і України. Росію дуже дратує і турбує «Кримська платформа». Це один з інструментів тиску на Росію і того, щоб тема Криму, тема Донбасу залишалася серед актуальних проблем на порядку денному.
Нам потрібно заручитися підтримкою провідних країн світу в цьому питанні теж, тому що на Генасамблеї ООН сформувалася група підтримки України, близько 60-ти країн, які регулярно голосують на нашу користь. Генасамблея вже прийняла серію документів по Криму, мілітаризації півострова, порушенню прав людини там.
Ця тематика вкрай важлива і болюча, з одного боку. З іншого боку, потрібно працювати над санкційною політикою, координувати свої дії з США. Якщо говорити про тематику порядку зустрічі з Байденом, то можна сказати, що Україні вкрай важливо, щоб американці в тій чи іншій формі брали участь в переговорному процесі. Я не кажу про «нормандський формат», потрібно відновити переговорний формат, який був на рівні Владислава Суркова і Курта Волкера. Було б дуже важливо і відновити роботу комісії США зі стратегічного партнерства з Україною, яка була кілька років тому, це один з елементів зміцнення співпраці з американцями.
«ДС» Чи можливо на основі нелюбові до СП-2 побудувати новий формат регіональної взаємодії? Чи може Україна заради більш тісних відносин в рамках регіонального союзу піти на поступки сусідам, і які? Що ми могли б отримати натомість?
М.П. Якщо говорити про регіональний вимір, можна згадати про саміт «асоційованого тріо», який пройшов недавно. Саміт — це одна з регіональних форм співпраці. Інша — це Люблінський трикутник. Сьогодні є співпраця в цьому плані з країнами Балтії та Польщею, і елементом партнерства може бути не тільки протистояння "Північному потоку-2", а взагалі політиці Росії, в тому числі енергетичної, щодо Європи. Це в більш широкому контексті потрібно сприймати.
З Польщею у нас зараз досить предметна і конструктивна розмову йде: з Дудою не так давно була зустріч, прийнята спільна декларація, пов'язана зі стратегічними аспектами відносин, тому тут у нас є позитиви. Нам потрібно працювати не тільки з Польщею, а й з Угорщиною. Певні кроки робляться, просто з угорцями не так швидко все виходить. У мовному питанні Україна пішла на поступки, продовживши адаптаційний період для угорської нацменшини. Також Україна висунула ряд ініціатив щодо спільних заходів у гуманітарній сфері. Питання в тому, наскільки готова йти вперед угорська сторона. Разом з тим, Угорщина, думаю відмовиться від політики блокування комісії Україна — НАТО. Тому регіональна політика і співпраця з нашими європейськими сусідами дуже важливі.
Джерело:
