Верховна Рада визнала вчинення росією геноциду в Україні. Ряд країн світу виступили із аналогічними заявами. Розпочався процес політичної і юридично-правової кваліфікації дій російських окупантів, який має специфіку і особливості, стратегічні і тактичні наслідки для України і світу.
14 квітня Верховна Рада ухвалила Постанову про вчинення росією геноциду в Україні. У документі також міститься відповідний заклик до міжнародних інституцій і парламентів країн світу. Це важливий акт, який ініціював процес міжнародного політико-дипломатичного і юридично-правового визначення злочинів, скоєних російськими силами на території України в період воєнної агресії з 24 лютого 2022р.
Варто нагадати, що міжнародна Конвенція з попередження злочинів геноциду та покарання за нього визначає кілька видів дій, що кваліфікуються як геноцид національної, етнічної, расової чи релігійній групи.
Вбивство членів такої групи. Нині українськими та іноземними експертами збирається велика доказова база масових навмисних вбивств українського цивільного населення шляхом як обстрілів і бомбардувань житлових кварталів міст, так і розстрілів мирних мешканців Бучі, Бородянки, Гостомелю, Маріуполя, Харкова, Волновахи та інших міст України. Триває розслідування місць масових захоронень закатованих і вбитих російськими окупантами українських громадян. Станом на квітень 2022р. нацполіція розслідує близько 4000 кримінальних впроваджень за фактами зниклих безвісти, вкрадених і вбитих українців на окупованих територіях. Вже нині йдеться про десятки тисяч жертв геноциду вчиненого в Україні російськими окупантами.
Нанесення серйозних тілесних пошкоджень або розумових розладів членам такої групи. Ідеться про велику групу громадян, які в результаті навмисного знищення мирного населення були поранені, втратили працездатність, отримали важкі психічні травми, зокрема через численні випадки ґвалтувань, катувань, знущань, скоєних російськими окупантами. Ця складова геноциду потребує окремого ретельного розслідування.
Навмисне створення таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове знищення такої групи. Сучасні українські реалії є беззаперечною доказовою базою цілеспрямованого і навмисного знищення країною-агресором системи економічного, житлово-комунального, енергетичного, соціокультурного, транспортного забезпечення життєдіяльності України. Ідеться про систематичне руйнування житлового фонду, медичних, культурних, торгових, спортивних закладів, транспортних, енергетичних об’єктів. Російськими вандалами знищено понад 30% інфраструктури країни (близько $100 млрд.). Зокрема, на кінець квітня зруйновано/пошкоджено 347 лікарень, 1138 навчальних закладів, 242 культурні об’єкти (на жаль, ці цифри в ході війни щоденно збільшуються).
Запобігання народженню дітей, а також насильницька передача дітей з однієї групи до іншої. Російські окупанти здійснюють насильницьку масову депортацію українських громадян до рф через чисельні фільтраційні табори, де українці піддаються знущанням і тортурам (за інформацією місцевої влади лише під Маріуполем у фільтраційних таборах утримується понад 20 тис. українців). За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини А. Денисової окупанти насильно вивезли з окупованих територій у віддалені депресивні регіони росії близько 700 тис. українців, з яких 130 тис. — діти. Отже, організація масового викрадення дітей — факт організованого російською владою тотального геноциду української нації.
Слід додати ще важливий пункт — створення путінським режимом державної неонацистської україноненависницької ідеології, ціль якої довести «другосортність» українців, штучність їх державності, культури, традицій, національної самостійності. По суті, йдеться не лише про дискримінацію за національною ознакою, а і про запроваджену російським керівництвом ідеологію, яка де-факто іспирує і виправдовує практику фізичного знищення цивільного населення України. Одним із прикладів такої практики є те, що путін своїм указом присвоїв звання гвардійській 64-й мотострелковій бригаді, яка скоїла масові кроваві злочини проти мирного населення в Бучі.
Зрозуміло, що це лише поверхове і неповне окреслення деяких злочинів геноциду, скоєних російськими окупантами. Також зрозуміло, що визнання геноциду в Україні міжнародними судовими інстанціями — це тривалий, складний процес. Тут слід очікувати шалений спротив росії і сателітів країни-агресора, відстороненість ряду країн світу, невизначеність деяких європейських держав тощо. При цьому варто згадати, що Міжнародному суду ООН було потрібно 12 років для винесення вердикту про геноцид в Сребреніці...
Але очевидним є інше — геополітична атмосфера і позиції світової спільноти змінюються на користь України, зокрема, після широкого міжнародного резонансу трагедії в Бучі. Процес публічного засудження масових варварських злочинів російських загарбників розпочався — про скоєння геноциду в Україні вже заявили лідери США, Польщі, Канади, Колумбії, цей факт визнали парламенти Литви, Латвії, Естонії. Розслідування наслідків воєнної агресії росії є очевидним і актуальним пріоритетом міжнародного співтовариства.
Але політичні заяви лідерів країн, рішення парламентів і відповідні судові вердикти — це односпрямовані, але різношвидкісні процеси.
Тому, для української сторони переважно стратегічний сенс мають результати відповідних процесів в міжнародних судових інстанціях. А на тактичному порядку денному — публічне, політико-дипломатичне визнання геноциду в Україні якомога більшим числом країн світу і міжнародних організацій.
Вкрай важливим є запобігти перетворенню злочинів геноциду в України на жахливі, але швидкоплинні сенсації. Тому потрібне запровадження українською стороною разом з країнами-союзниками координованої і професійно підготованої міжнародної компанії з регулярного і послідовного інформаційно-фактологічного доведення до світової спільноти оформлених за міжнародними стандартами доказів геноциду в Україні, поступового утвердження у світовому дискурсі і порядку денному міжнародних інституцій сталої дефініції — «геноцид в Україні». (Тут слід звернути увагу на досвід, що набула Україна у процесі визнання геноцидом Голодомору).
Очевидно, що поступове публічне визнання геноциду в Україні містить наступні важливі аспекти: а) розповсюдження серед світової спільноти правдивої, об’єктивної інформації про масові злочини путінського режиму в Україні; б) зміна ставлення державних інституцій і спільнот до росії з країни-агресора до країни-злочинця, країни-терориста. Це формує іншу позицію до російського режиму, знімає певні політико-психологічні, моральні обмеження щодо санкційного покарання і допомоги українському народу, який піддається тотальному знищенню; в) широке публічне визнання геноциду в Україні сприятиме відповідним процесам у міжнародних судових інстанціях.
Зрозуміло, що в умовах війни на першому плані пріоритети опору агресору. Але очевидно, що відповідна політична кваліфікація і засудження дій агресора світовою спільнотою не другорядний напрям. У цьому контексті виглядають доцільними наступні кроки.
Перше. Слід сформувати урядову експертну групу із залученням українських та іноземних фахівців з підготовки першої частини Доповіді «Російська агресія: геноцид в Україні» для міжнародних інституцій і країн світу. У Доповіді систематизувати і викласти вже зібрані факти, докази, свідчення, які згодом будуть доповнюватися і узагальнюватися у наступних частинах. Варто забезпечити максимально широку публічну презентацію цього документу у міжнародних інституціях, національних парламентах країн світу, громадських організаціях, ЗМІ.
Друге. Тематику, пов’язану з російськими злочинами в Україні, слід за допомогою країн-партнерів активно просувати і закріплювати у порядку денному як глобальних міжнародних інституцій ГА ООН (третій комітет ООН), ПАРЄ, ОБСЄ, Європарламент, ПА НАТО, так і регіональних (ОЧЕС, ГУАМ, Веймарський трикутник, Люблінський трикутник та ін.), а також в міжнародних правозахисних організаціях.
Третє. Провести серію міжнародних заходів (круглі столи, конференції) з теми геноциду в Україні за участю відомих експертів, фахівців-юристів, парламентарів, громадських діячів, журналістів.
Четверте. Задіяти можливості публічної дипломатії — за допомогою української діаспори ініціювати громадські акції, флеш-моби, інформаційні заходи, присвячені зупиненню геноциду в Україні. Забезпечити розповсюдження відповідних інформаційних матеріалів через систему диппредставництв України у світі.
П’яте. Важливо забезпечити чітку координацію, контроль і синергію роботи різних експертних груп і міжнародних місій, що займаються розслідуванням і збором доказів злочинів в Україні. Ідеться про прокурорську групу Міжнародного кримінального суду (МКС), спільну слідчу групу (Україна-Литва-Польща), команду французьких криміналістів, консультативну групу Ради Європи тощо. Близько 10 країн розпочали власні кримінальні розслідування подій в Україні і понад 40 держав (від Австралії до Японії) підтримали розслідування МКС. У цьому процесі агенція ЄВРОЮСТ (зокрема група боротьби з геноцидом) має зіграти важливу координаційну роль як щодо збору, оформлення і систематизації доказів, так і з обміну інформацією і планування слідчих дій з МКС.
