Війна в Україні і російська гібридна агресія в Європі актуалізували процес розширення ЄС. В європейському дискурсі активно обговорюються особливості, темпи і засоби просування демократії в країнах західних Балкан, в Україні, Молдові і Грузії[1]. У сучасних реаліях розширення ЄС має високий рівень пріоритетності і є засобом протистояння внутрішнім і зовнішнім загрозам. Київ розраховує, що на початку 2025 р., не зважаючи на «фактор» Угорщини, почнуться переговори про вступ, зокрема, буде відкрито ключовий «демократичний» кластер — «Основи процесу вступу до ЄС».

Водночас, очевидно й те, що просування демократії не лінійний і не жорстко уніфікований в часі і просторі процес — в кожному випадку він має свою специфіку. У цьому контексті варто звернути увагу на деякі наступні аспекти.

«Гарячий напрям» розширення ЄС: захист і збереження демократій

Домінуючою складовою розширення ЄС є безпека. Це обумовлено, з одного боку, зростаючою загрозою з боку агресивної російської імперії (Ідеться про розширення інформаційних операцій, масовані кібер-атаки, зростання шпигунсько-диверсійної активності, силове «тестування» кордонів ЄС, інспірування міграційних криз, підкуп політиків і депутатів тощо).

А з іншого — стрімкою поляризацією світової спільноти в координатах «демократія-авторитаризм». Нині наявними є намагання альянсу авторитарних держав посилити вплив серед країн Глобального півдня, сформувати геополітичний центр противаги колективному Заходу, зокрема, в форматі БРІКС. Слід додати невизначеність щодо характеру поствиборчого зовнішнього курсу США. Все це підштовхує ЄС до трансформації безпекової політики, матеріалізації ідеї стратегічної автономії і прискорення реалізації Європейської оборонно-промислової стратегії (EDIS). Не випадково у нинішньому складі Єврокомісії передбачена нова посада єврокомісара з питань оборони.

Очевидно, що в умовах ескалації зовнішніх загроз, експансії «русского мира», основним пріоритетом є насамперед захист і збереження демократій на найбільш «гарячому напрямі» — Україна, Грузія, Молдова.

Україна. В умовах критичної фази широкомасштабної війни пріоритетом №1 для України є забезпечення необхідної воєнної, фінансово-економічної зовнішньої допомоги. Проблемами є дозовані і повільні поставки озброєння для ЗСУ; заборона використання наданої далекобійної зброї по території країни-агресора; відмова від допомоги у знищенні російських ракет і дронів принаймні на заході України; тривале блокування Угорщиною воєнно-фінансової підтримки Києву; невирішеність питання щодо конфіскації російських заморожених активів; нерішучість щодо створення міжнародного трибуналу для притягнення до відповідальності росії за скоєні злочини проти України. Це можна пояснити рядом причин — залишками ілюзій щодо «заспокоєння» країни-агресора, активізацією правих сил на теренах ЄС, соціально-економічними складнощами, острахом втягнутися у конфлікт з непередбачуваною агресивною ядерною імперією тощо.

Так чи інакше, на українському напрямі нині вирішальне значення має «силове забезпечення» євроінтеграції.

Грузія. Попри критику і попередження Брюсселю і Вашингтону, офіційний Тбілісі поступово здійснює «антизахідний розворот». Правляча партія взяла на озброєння репресивну російську модель авторитарного режиму — боротьба з «іноземними агентами», законодавче закріплення «традиційних гендерних цінностей», адміністративно-силове знищення опозиції і встановлення проросійської диктатури «Грузинської мрії» на чолі з одіозним олігархом Б.Іванішвілі. Вирішальним моментом є парламентські вибори (26 жовтня 2024 р.), результати яких можуть бути сфальсифіковані, що загрожує внутрішньополітичною кризою з важко передбачуваними наслідками. У цій ситуації ключовим питанням є комплексна допомога громадянському суспільству Грузії у захисті демократії, базових прав і свобод.

Молдова. Безумовним пріоритетом для Брюсселю є забезпечення активної політико-дипломатичної, економічної підтримки проєвропейських сил Молдови напередодні президентських виборів і референдуму про вступ до ЄС (20 жовтня 2024 р.). Влада Молдови зіштовхується з потужним гібридним впливом рф, що має на меті дезорієнтацію суспільства, дискредитацію влади, інспірування політичної нестабільності, хаосу, політичних «землетрусів» у Придністров’ї і Гагаузії. Офіційний Кишинів здійснює відповідні контр-заходи. Зокрема, на початку серпня Центрвиборчком Молдови відмовив у реєстрації блоку «Перемога», який створив в росії олігарх-втікач І.Шор. Але проросійський реванш є реальною і близькою загрозою.

Очевидно, що східний напрям розширення ЄС потребує адекватних рішень, зусиль і заходів з боку ЄС. У цій ситуації кабінетні розробки методології розширення, критеріїв оцінки прогресу демократії — це, м’яко кажучи, «паралельний пріоритет». На жаль, реакція Брюсселю, зокрема, на грузинському і молдовському напрямах, не виглядає рішучою і ефективною. Принаймні зараз…

Іншими словами, спочатку слід захистити і зберегти ті демократії, які Брюссель планує вдосконалювати і розвивати. В іншому випадку процес розширення обмежуватиметься Західними Балканами і вплив ЄС на континенті скорочуватиметься як шагренева шкіра.

Значення і ціна євроінтеграції для України

Для України євроінтеграція є фактором виживання, збереження національної державності та ідентичності, цінностей європейської демократії. За великим рахунком нині мова іде про існування країни. Україна під час російської інтервенції зазнає колосальних людських та фінансово-економічних втрат. Триває політика геноциду проти української нації, її фізичного знищення. Росія здійснює щоденний ракетний терор, методичне руйнує житлову, комунальну, енергетичну інфраструктуру України, медичні і освітні заклади, пам’ятки історії. (За два з половиною роки росія випустила по Україні близько 10 тисяч ракет різних типів, понад 33 тисячі керованих авіаційних бомб, 14 тис. ударних дронів. Було уражено 11 879 об'єктів (з них 6203 — цивільних)).[2]Щоденно країна-агресор цілеспрямовано і безжалісно вбиває цивільних українців. За нацистською термінологією це «супутні втрати».

Нині Україна, де зруйновано понад половину енергосистеми, змушена левову частку бюджету витрачати на оборону.

Отже, різними є умови імплементації демократичних цінностей, різною є геополітична вага і ціна євроінтеграції для жителів Балкан і українців. Україна на 1000 кілометровому фронті захищає східний фланг ЄС від збройної агресії кремля, і навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що від української армії залежить не лише майбутнє України, а й майбутнє політичного устрою Європи, архітектури її безпеки. Важливо й те, що євроінтеграція є мотивом внутрішніх реформ і потужним морально-психологічним стимулом для українців, якіб’ються за європейське майбутнє своєї країни. Причому слід додати, що війна з тоталітарною імперією посилює і вкорінює в українському соціумі прихильність до демократичного устрою країни, до верховенства права, до цінностей свободи.

Зрозуміло, що в Європі зростає «втома від війни», є певне звикання до регулярних трагічних звісток з України, але така ситуація не може сприйматися як нова «нормальність», як певний «несприятливий фон», як «проблема», або «ускладнення» для євроінтеграції.

20 вересня 2024 р., перебуваючи в Києві, Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн заявила, що вона«вражена високою якістю і швидкістю, з якою Україна рухається вперед»[3].

І це не формальна ввічливість високої брюссельської гості. Починаючи з червня 2022р., після отримання статусу кандидата на вступ і пакету рекомендацій Єврокомісії, Київ увімкнув турборежим проєвропейських трансформацій. За два роки українська сторона здійснила ряд важливих кроків на європейському напрямі, серед яких можна відзначити наступні: ухвалення ряду базових законів (у т.ч. про нацменшини, про медіа, про Конституційний суд), пакетів законів з адаптації національного законодавства в різних сферах; оновлення і перезавантаження вищих судових органів і системи антикорупційних інститутів (зокрема, реконструкція Бюро економічної безпеки, надання Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі незалежного самостійного статусу); затвердження державної антикорупційної програми і стратегії реформування правоохоронних органів; проведення тотального самоаудиту національного законодавства щодо відповідності нормам ЄС. 21 серпня 2024 р. Україна ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду. Нині триває підготовка дорожніх карт з реформи державного управління і верховенства права.

Це багато чи мало? В умовах мирного часу це можна вважати вагомим прогресом, але під час війни потрібен прискорений темп реформ. Бо Україна живе в інших часових координатах, не маючи можливості повільного, поступового і неспішного реформування. Київ не має права на зупинки, паузи і відступи від інтеграційного процесу. Зокрема, через те, що кожен день — це численні людські жертви у боротьбі за європейське майбутнє країни.

Слід згадати про потужний фактор громадської підтримки. За роки війни склався стабільний проєвропейський консенсус між владою і суспільством. За результатами досліджень Центру Разумкова, 84% українців підтримують вступ до ЄС. Серед міжнародних організацій та об’єднань більшість респондентів висловлюють позитивне ставлення до Євросоюзу (87%) і НАТО (77%).[4] Отже, влада має громадську підтримку і карт-бланш на європейському напрямі.

Загалом в публічному дискурсі не спостерігається якихось помітних антиєвропейських настоїв. Але запекла боротьба в публічному інформаційному просторі триває. Росія намагається використати інститути громадянського суспільства для просування ідеологем і наративів кремлівської пропаганди. За даними СБУ від початку повномасштабного вторгнення в Україні було заборонено 19 проросійських політичних партій, що здійснювали підривну діяльність.[5] 24 серпня 2024 р. набув чинності закон про заборону на території України руської православної церкви, яка підтримала і пропагувала агресію проти України, благословила злочини окупантів. З лютого 2022 р. СБУ відкрила кримінальні справи проти понад 100 священників української православної церкви московського патріархату за колабораціонізм, виправдання агресії, державну зраду, сприяння країні-окупанту тощо. [6]

Подолати «прокляття консенсусом»

В одному з нещодавніх інтерв’ю віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України О.Стефанішина зазначила, що під час переговорів про вступ до ЄС «нам доведеться тренувати спроможність не розчаровуватися», «складнощі будуть виникати… постійно і регулярно» через потребу одностайних голосувань на різних фазах переговорів.[7] З одного боку, це звичайна переговорна практика, і в ЄС це називають «family business». З іншого боку, очевидним є й те, що Україна має свою специфіку, бо, по-перше, змушена запроваджувати норми і правила європейської демократії в умовах воєнного стану. По-друге, Київ стикається з відверто упередженим і недружнім ставленням з боку офіційного Будапешта, який важко назвати взірцем демократії. І на жаль, поки що зусилля української сторони оптимізувати двосторонні відносини, у т.ч. зняти штучну, спекулятивну «проблему» угорської меншини в Закарпатті не набули успіху.

Але проблема консенсусу в ЄС має більш широкий сенс. Такий механізм ухвалення рішень є хронічною проблемою, яка гальмує роботу європейських інститутів, робить Брюссель вразливим в умовах гібридної агресії і протистоянні авторитарним режимам. Нині найбільш небезпечним прикладом того, як право вето девальвує і паралізує діяльність міжнародних інституцій є Рада Безпеки ООН. Але це стосується і ЄС і НАТО і ОБСЄ тощо.

Різні очільники ЄС регулярно і наполегливо закликали до зміни моделі ухвалення рішень. Зокрема, 14 вересня 2022 р. президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, виступаючи в Європарламенті з щорічною промовою «Про становище Союзу», наголосила на пріоритетності зміни системи голосування в ЄС і внесенні відповідних коректив до базових документів ЄС. Ця проблематика була відзначена нею й у наступній промові 13 вересня 2023 р.[8]

Як боротися зі зловживанням права вето? З регулярним шантажуванням Брюсселя через «українське питання»? Зі свідомим нехтуванням єдиною зовнішньою політикою?

Очевидно, що виникає потреба у створенні комплексного юридично-правового, політичного, фінансово-економічного інструменту для запобігання діям країн-членів, що суперечать спільній політиці ЄС, його засадничим цінностям. У цьому плані актуалізується питання гнучкого використання положення статті 7 Договору про ЄС щодо тимчасового обмеження прав, тобто позбавлення права голосу.

У всій попередній історії Євросоюзу не було такого масиву загроз і викликів. Нині в проєктному кейсі ЄС немає простих рішень. Це стосується як внутрішніх трансформацій, так і подальшого розширення Євросоюзу, яке в сучасних реаліях набуває вирішального безпекового значення і змісту. Ідеться про всебічний (включаючи силову компоненту) захист зони демократії на континенті. Іншої, прийнятної для Брюсселю альтернативи тут не проглядається.

[1] Piotr Buras, Marie Dumoulin, Tefta Kelmendi Marlene Marx. The interest of values: The EU’s democracy promotion in the Western Balkans and the eastern neighbourhood. Policy Brief, 31 July 2024 — https://ecfr.eu/publication/the-interest-of-values-the-eus-democracy-promotion-in-the-western-balkans-and-the-eastern-neighbourhood/

[2] РФ застосувала проти України 10 тис. ракет та 33 тис. КАБів. Дойче велле, 25 серпня 2024 р. — https://www.dw.com/uk/rf-zastosuvala-proti-ukraini-10-tisac-raket-ta-33-tisaci-kabiv/a-70042434

[3] Президент Єврокомісії: Я вражена високою якістю і швидкістю, з якою Україна просувається на шляху до членства в ЄС. Інтерфакс, 20 вересня 2024 р. — https://interfax.com.ua/news/political/1015184.html

[4] Див. соціологічні дослідження Центру Разумкова — https://razumkov.org.ua/en/research-areas/surveys

[5] Дані СБУ — https://t.me/SBUkr/12204

[6] Понад 100 священникам оголошено про підозру за час повномасштабної війни — СБУ. Факти, 12 серпня 2024 р. — https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20240812-ponad-100-svyashhennykam-ogolosheno-pro-pidozru-za-chas-povnomasshtabnoyi-vijny-sbu/

[7] "Під час вступу до ЄС нам доведеться потренувати вміння не розчаровуватися". Інтерв’ю Стефанішиної. Європейська правда, 6 вересня 2024 р. — https://www.eurointegration.com.ua/interview/2024/09/6/7193641/

[8] П’ять висновків із великої промови Урсули фон дер Ляєн. Радіо Свобода, 13 вересня 2023 р. — https://www.radiosvoboda.org/a/fon-der-lyayen-promova-ukrayina-rozshyrennya-yees/32590986.html