Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин в ефірі «Радіо Свобода» поділився своїми міркуваннями про успішне завершення переговорів українського уряду з міжнародними кредиторами та про вплив кризових тенденцій у світовій економіці на становище України.

— Стало відомо про те, що Комітет приватних кредиторів погодився списати Україні 20 відсотків боргів, а також відтермінувати сплату решти на 4 роки. Про це на засіданні уряду повідомив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Пане Юрчишин, наскільки це допоможе стабілізувати фінансову систему України?

Звичайно, це позитивно, що Україна продемонструвала, що вона є цивілізованим гравцем, тому що завжди такі перемовини дуже складні. А, швидше за все, вони відбувалися у супроводі МВФ. Тобто Україна показала, що з нею можна мати справу. Це той позитив.

Крім того, він вплине позитивно на гривню. Ми збережемо найближчим часом резерви, що сприятиме, звичайно, зміцненню курсу. І знову цей позитивний результат перемовин, можливо, надасть підґрунтя для інших інвесторів, щоб вони не боялися нашої країни, як вони бояться зараз.

Але безпосередньо, що стосується цього списання і реструктуризації, то тут дуже мало інформації, щоб можна було однозначно оцінити. Мене насторожує два факти. Перший факт стосується того, що ми все-таки не знаємо, якої частини, яких боргів стосується це списання 20 відсотків. Чи це найближчі? Чи це з кожного боргу по 20 відсотків? Чи це щось інше?

І друге, що більш серйозно, то це відсотки. Як вони будуть сплачуватися? Якщо ми відтерміновуємо, але продовжуємо сплачувати відсотки, борг, який у нас залишається, становить десь 14–15 мільярдів. Якщо ми беремо 7-8 відсотків, то це означає, що додатково ми можемо сплачувати трохи менше одного мільярда щорічно саме у вигляді обслуговування цього боргу.

Тобто в такій ситуації потрібно, щоб уряд давав чіткішу інформацію, тому що в такій ситуації, як зараз я намалював, виглядає так, що 4 мільярди нам списали, але 4 ми повинні сплатити як обслуговування.

Добре, що списали, тому що це суттєво покращує відношення боргу до ВВП, на що завжди дивляться, реагують так звані інвестори. Якщо це тільки зроблено з цією метою, штучно, для того, щоб покращити певні показники, тоді добре, що відбулися перемовини. Якщо ж тут є якісь позитивні зміни у потоці капіталів, у потоці відсотків, у потоці загальної суми, яку ми будемо сплачувати, то тут ситуація, скажімо так, поки що для мне не виглядає однозначною.

— Пане Юрчишин, а які можуть бути довготривалі і короткотривалі наслідки кризових світових тенденцій для України?

Я тут продовжу, що дійсно на тлі зниження цін на нафту можна очікувати зниження цін на газ. Це плюс.

Водночас у світі є такі тенденції, що коли знижується ціна на нафту, знижується ціна і на інші біржові товари. Скажімо, зерно. Це для нас, звичайно, мінус. Так само і на метал. Тобто на ті основні експортні статті України, які зберігаються.

Знову тут ситуація не є такою однозначною. Якщо у нас уже форвардні контракти для постачання зерна, якщо вони вже є, то тут може бути одна ситуація. Якщо ж немає, то треба виходити з іншої цінової ситуації.

Наступний момент полягає у тому, що, звичайно, ці тенденції, якщо коротко згадати 1997-1998 роки, коли теж була азійська криза, яка також почалася у «східних тиграх», яка також мала великий вплив потім, перейшла у латиноамериканську і в російську кризу, то можна очікувати, що зараз ситуація з Росією теж може бути вельми неприваблива, зокрема за рахунок зниження цін на нафту, за рахунок ембарго, витікання капіталів.

Але Україна зараз може знову ж таки як виграти, так і програти. На жаль, теж може програти, тому що, на жаль, наше економічне середовище все ще пов’язане з Росією, як би нам цього не хотілося, говоримо, що треба швидше роз’єднатися. Але разом з тим, якщо ми будемо зменшувати цю залежність, тоді нам потрібно чітко розуміти, про які інші ринки ми говоримо.

Джерела зростання лежать тут, в Україні. Це є ведення бізнесу, але, крім усього цього, тут потрібно однозначно працювати над тим, на які ринки ми збираємося виходити. Тому що Україна — мала відкрита економіка. Вона може розвиватися і отримувати додаткові зиски не стільки за рахунок внутрішніх ринків (вони є бідні), а за рахунок багатих зовнішніх ринків. Так розвиватися ті ж самі «тигри», так розвивалися наші соціалістичні друзі, так розвивалася та ж сама Японія чи Швеція у повоєнні роки.

— Падіння цін на нафту. Логічно було би припустити, що падіння цін на нафту мало би мати своїм наслідки здешевлення бензину. Коли можна очікувати, що в Україні здешевшає бензин, який також є важливим фактором, який впливає на ціноутворення загалом?

Я на це не сподівався би, принаймні у найближчій перспективі.

— А чому?

Тому що у нас є не те ринкове середовище, яке так активно реагує, не кажучи вже про те, що є інерція, є запізнення, крім того є податкова політика.

Ми зараз дуже чітко бачимо, пан Павло Шеремета сказав дуже чітко, що держава міркує, політика держави — вилучення, не надання можливості розвиватися, а вилучення.

Ми бачимо багато що, як тільки десь з’являються паростки, відразу, на жаль, чи фіскально, чи адміністративно, чи ще якимось чином держава знаходить можливості, щоб ці паростки, скажімо так, зменшити їхній потенціал. Нещодавнє повідомлення про митницю, де нібито зросли надходження, але відбувся перегляд вилучень з митниці, і та дорога, яка нібито мала би бути побудована, швидше за все, вона вже не буде побудована.

Це один із прикладів того, що держава залишається в системі мислення вилучення — забрати і, можливо, розподілити,- а не надати стимули. Це те, що відрізняє Україну від багатьох азійських ринків.

— Пане Юрчишин, Ви погоджуєтеся з тим, що головне — це не звідки витікають інвестиції, а що в Україні немає привабливих умов для того, щоб вони сюди завернули?

Знову ж таки, про які інвестиції? «Портфельні» сюди не прийдуть.

— Даруйте. Наскільки я розумію, «портфельні» інвестиції — це ті, які робляться не з довготривалою метою, а з метою купити і швидко продати?

Це не обов’язково. Це може бути купівля акцій підприємств, але до 10 відсотків. Вони так умовно діляться, що якщо ви купуєте 50 відсотків підприємства, то це прямі інвестиції, а 10 відсотків — це «портфельні» інвестиції.

Але вони мало що дають якраз безпосередньо для інвестора. І стратегічний інвестор дуже рідко йде під 10 відсотків. Звичайно, хоче мати гарний «портфель».

Але тут якраз, дивіться, що ми маємо. Якщо ми подивимося на прямі іноземні інвестиції, то вони суттєво падають. Причому падають не лише тому, що відбувається війна, а саме тому, що немає можливостей для їх збереження.

Ми візьмемо іншу частину. Ми візьмемо перекази українців з-за кордону. Суттєво впали. Чому впали? Тому що держава знову вилучає. Якщо ви отримали долар від свого дядечка з Канади, то вам цей долар не дадуть, вам дадуть там 20 гривень чи скількись примусово.

Дуже багато розмов іде про приватизацію. Стільки вже говорили і в минулому році, і в цьому році. По 17 мільярдів до бюджету планували залучити. Нічого немає. Лише розмови. Жоден з конкурсів ще не оголошений. А тепер з’явилася інформація, що ще збираються переглядати список на приватизацію. Причому знову переглядати, і там говориться, що йдуть якісь «особливі» умови. Це нонсенс! Тому що відразу у цьому випадку будь-який інвестор, якого цікавить якесь гарне підприємство, звичайно, йому кажуть, що тобі буде не більше 5 відсотків, і то невідомо, як ці 5 відсотків будуть розподілені. Ніякий інвестор на такі умови не прийде.

Тому війна — це дуже важливий фактор. Але тоді незрозумілі заклики влади: «Приходьте до нас, інвестори!». Президент каже: поки йде війна, інвестор не прийде, а тут вже ми кажемо: «Інвесторе, приходь!». Тоді потрібен якийсь зовсім інший аргумент, чому під час війни все-таки інвестор міг би приходити.

Тут є позитиви. Зараз, якщо ми подивимося на регіони, то регіони починають трошки по-іншому дивитися на систему розподілу, на взаємодію між собою, на інфраструктуру, яка була значною мірою зав’язана також на Донбас. Є позитивні зміни. От на них потрібно грати, а не займатися загальними словами про те, що як би було добре, якби було добре.