Нині одним з основних приоритетів Брюсселю на українському напрямі є виконання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, у т.ч. її оновлення. Але, очевидно, що мова має йти про суттєву модернізацію цього «довоєнного» документа — тобто, не лише про лібералізацію торгівлі, а про спільний рух до «чотирьох свобод». Також потрібно конкретизувати другий розділ Угоди, присвячений зовнішньої політиці і безпеці — розробити відповідні додатки і плани дій. Тобто, наповнити рамкові декларативні новели конкретним змістом.
Сучасні реалії і виклики виносять на порядок денний питання стратегічних перспектив, нової якості солідарності і партнерства Україна-ЄС в економічній, політичній, безпековій сферах.
Україна в прямому сенсі воює за європейській вибір, протистоїть російської агресії на європейському континенті, прикриваючи східний небезпечний фланг ЄС, який розширюється за рахунок Білорусі. Україна несе величезні людські і економічні втрати. Вона змушена витрачати значні ресурси на стримування експансії Кремля, але при цьому не має чітко визначених європейських перспектив, перебуваючи в резервації Східного партнерства. Офіційний Брюссель розглядає Україну як зовнішнього партнера, і не готовий до діалогу про перспективи членства. Серед причин цього — як внутрішні проблеми України, так і небажання поглиблювати конфлікт з Росією. Але, так чи інакше тема тривалої «стратегічної невизначеності» латентно присутня у порядку денному відносин Україна-ЄС і набуває все більшої актуальності.
Очевидно, логічним кроком мала би бути розробка дорожньої карти з набуття членства України в ЄС, що стане потужним стимулом для внутрішніх реформ і проєвропейської самоідентифікації українців.
Водночас, ухвалення нової концепції політики ЄС на російському напрямі (яка має трансформуватися у чітку програму дій) потребує перегляду Європейської політики сусідства для запровадження нової якості відносин з країнами-партнерами, що протистояють російському впливу — насамперед з «асоційованим тріо» Східного партнерства — Україною, Грузією і Молдовою.
У свою чергу, з огляду на поширення в європейському істеблішменті планів про стратегічну автономію ЄС і створення в перспективі колективних збройних сил, Україна зацікавлена як у розширеному представництві у безпекових програмах ЄС (зокрема PESCO), так і у рівноправної участі у діалозі про майбутню архітектуру Євросоюзу.
Не буде перебільшенням стверджувати, що євроінтеграція і солідарність з ЄС є ключовою складовою зовнішнього курсу, публічним наративом і світоглядною позицію як більшості провідних політичних партій, так і громадян України. Слід згадати, що перспектива приєднання до ЄС зафіксована в Конституції країни і є базовим пріоритетом у новій зовнішньополітичної стратегії (серпень 2021р.).
Успішна євроінтеграція Києва має кілька важливих складових для просування європейського проекту на сході Європи. По-перше, це ефективний опір російської континентальної експансії. По-друге, це потужний стимул і приклад для інших країн Східного партнерства. По-трете, успіх руху до ЄС означає крах реінтеграції євразійського простору за російським сценарієм. Нарешті, успішна європейська Україна — це «вирок» моделі поліцейської держави, відбудованої у нинішній Росії і її сателіті — Білорусі.
При цьому, слід мати на увазі, що Києву і Брюсселю, принаймні, у середньостроковій перспективі доведеться співіснувати з агресивною, тоталітарною і мілітаризованою державою, яка на світовій арені нехтує міжнародним правом і розуміє лише мову сили.
В цьому плані для України важливим є: а) збереження політичної і економічної підтримки Заходу, б) зміцнення санкційного фронту проти Росії, в) розширення кола країн, солідарних з Україною.
Партнерство і солідарність лише тоді чогось варті, коли мають спільні стратегічні цілі, вагоме економічне підґрунтя і надійно захищені. Це складові нової якості солідарності.
Джерело:
