Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник в інтерв’ю новинній службі «Радіо Свобода» розповів про те, чому НАТО має бути зацікавлене у допомозі Україні в протистоянні з російською агресією.
— Отже, плани Росії створити «систему глобального блискавичного удару», успішний запуск «Булави» свідчать, що не лише Україна, а й увесь світ має справу з російською військовою загрозою? Чи ні?
Абсолютно справедливе зауваження, тому що Росія зараз усіма силами намагається демонструвати свою потугу, причому цей сигнал іде принаймні у двох напрямах: назовні та всередину країни. І я не впевнений, що це зорієнтоване більше на зовнішніх ворогів — швидше, щоб показати своєму народові, наскільки вони потужні і, образно кажучи, наскільки вони встали з колін.
Але цей запуск «Булави», йому передувало з десяток запусків, які не були успішними, про це всередині країни не так і багато людей знали. Оскільки цей запуск був успішним, він якимось дивним чином збігся з призначенням самого себе Путіним на чергову посаду - голови комісії з військово-промислового комплексу. І тут є певний символізм, і найголовніше, що йде потужний сигнал російському суспільству.
— Напередодні Путін заявив, що НАТО використовує конфлікт в Україні для «реанімації Альянсу». Чи є в цих словах зерно правди і з огляду на те, що неодноразово лунали заяви, що функції НАТО за останні роки стали паркетними?
Як казав відомий кіногерой Шельменко-денщик «так, та тільки трішечки не так». Путін намагається поставити воза попереду коня. Насправді однією з цілей, записаних у російській доктрині зовнішньої політики і політики безпеки, є перешкоджати просуванню НАТО на Схід, перешкоджати зміцненню НАТО. Путін своїми діями, зокрема створенням кризи в Україні, великою мірою завдяки діям Кремля, а не НАТО, він якраз дав потужний поштовх до перегляду зміни позиції членів НАТО, до перегляду позицій стосовно турботи про власну оборону. Путін, намагаючись звинуватити НАТО у використанні кризи, дуже допоміг Альянсу, що вони все-таки знову поглянули на свою реальну місію, на необхідність підтримання обороноздатності НАТО.
— В умовах, коли Україна не є учасником і союзником НАТО, якою може бути допомога від Альянсу?
Ми надто багато говоримо про допомогу від Альянсу. Я думаю, що це є не зовсім правильне формулювання питання. Україна є партнером НАТО, і в нас відносини формалізовані, тому насамперед слід говорити з позиції партнера, зокрема коли йдеться про певні види допомоги. Україна свого часу багато допомагала, не буду казати, хто допомагав більше, але Україна надавала допомогу окремим членам Альянсу. Але і зараз це не головне, а головне те, що зараз країна на своєму східному кордоні захищає східний кордон Європи і східний кордон євроатлантичного простору. Саме з цієї позиції варто вести розмову з партнерами в НАТО, тобто це є наша спільна боротьба, якщо ви це визнаєте, ви повинні думати не про допомогу Україні насамперед, а допомогу усьому євроатлантичного простору і Заходу з приводу загрози, що йде зі Сходу.
— Після багаторічного руйнування армії, яку з нинішніх військових ланок ще можна виокремити як ефективну, і на які варто звернути особливу увагу?
Я не берусь відповідати на це складне питання. Але скажу, що є принаймні п’ять пріоритетів, які абсолютно очевидні, — це новітня стрілецька зброя, засоби розвідки, сили спеціальних операції, авіація, медичне забезпечення, тобто я назвав першу п’ятірку пріоритетів, які точно потрібно розвивати. Але відповідь на це питання має бути надана експертами у процесі, який зараз проводиться в рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони. Це складний процес, який триває кілька місяців, і не Україна його придумала, він відбувається в багатьох західних країнах періодично раз у 2–4 роки.
Надзвичайно шкідливо намагатися знаходити тут швидкі відповіді на рівні високих керівників і відразу спрямовувати кошти на ті чи інші напрями, тому що через рік, два, три це може виявитися зайвим і вимагатиме ще додаткових коштів на підтримку тих сил і пріоритетів, які були визначені помилково.
