Експерт програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Максим Бугрій у статті для видання «Вечерка» розповів про те, що насправді відбувається в Україні і чи можна називати невелику кількість встановлених наметів на Майдані Незалежності початком «третього Майдану».
«Третій Майдан» у Києві не вдався, втім організатори навряд чи ставили перед ним таке завдання. Одними зі свідчення цього є озвучені організаторами примітивні, фактично «більшовицькі» вимоги повної експропріації бізнесу олігархів, довільної люстрації тощо. Відповідно, у своїй «піковій фазі» РПС привернули увагу лише кількох сотень людей, що абсолютно недостатньо для трьохмільйонного Києва. Проте вони досягли своєї інформаційної мети — «картинки» у ЗМІ, «засвітили» кількох забутих політиків і громадських діячів, а також непрямим чином надали підтримку «Батьківщині» Юлії Тимошенко й іншим політичним силам, які закликають до дострокових виборів до Верховної Ради. Це відбувається після того, як теоретично (хоча ще не формально) з парламентської коаліції вийшли «Батьківщина», Радикальна партія і партія «Самопоміч», що ускладнило ситуацію для Блоку Петра Порошенка і «Народного фронту» Арсенія Яценюка.
Наразі також можна зробити деякі позитивні і негативні висновки з цієї «імітації Майдану». Перший позитивний висновок полягає у тому, що всупереч деяким побоюванням, акція була мирною, і це хороший знак. Але водночас вона супроводжувалася двотижневою масованою і крайньо-радикальним інформаційним впливом через групи і окремих «ботів» у Фейсбуці — звучали заклики до повстання, «громадського арешту» президента Порошенка і так далі. Аналітики й активісти ідентифікували на фотографіях деяких лідерів РПС, які раніше брали участь у проросійських рухах.
Проте «третій Майдан» намагався скористатися моментом поточної економічної і політичної кризи, тому залишаються ризики його поглиблення. Необхідно розуміти, що українські олігархи, тобто представники великого бізнесу, які залежать від ресурсів державного бюджету і впливають на політику, не зникли після перемоги Революції гідності. Більше того, імена Коломойського, Тарути й інших пов'язуються зі зміцненням оборони прифронтових регіонів України і стримуванням кремлівського проекту «Новоросії».
Водночас, слабкі державні інститути, вплив війни з Росією, корупція і тиск на бізнес з боку, наприклад, митної служби чи фіскальних органів, створили дуже непросту ситуацію. Якщо ви приїдете до Києва, то можете відразу відчути ейфорію, побачивши на магазинній полиці 5–10 брендів місцевого пива вартістю 30 центів, а більшість дуже смачних продуктів коштують у 2–3 рази дешевше, ніж у Таллінні. У макровимірі це означає, що Україна є зараз, мабуть, найпривабливішою країною у світі для інвестицій за критерієм низької вартості праці.
Проте варто згадати висновок, зроблений нещодавно моїми колегами з Центру Разумкова: «ситуація в країні зумовила необхідність соціально непопулярних заходів з пакету реформ, в умовах відсутності реальних альтернатив такої політики і обмеженості економічних можливостей для компенсації »тягарю реформ« для населення. Цей чинник, разом із конфліктами у владі і її прорахунками, привів до падіння рівня довіри громадян до всіх владних інститутів, зумовив нестабільність парламентської коаліції і атаки на Уряд...».
За підсумками 2015 року, за офіційними статистичними даними, ВВП України впав на 10,4%, інфляція становила 43,3%, експорт товарів впав на 30,9%, а в ЄС — на 26%, незважаючи на дію режиму зони вільної торгівлі і за наявності квот. Одна з ключових причин таких результатів — відсутність глибоких реформ у всіх сферах суспільства. Також, попри те, що Збройні сили України стримують експансію Путіна у західному напрямі, Білий дім і провідні країни ЄС не готові поки що запропонувати «план Маршалла» для України.
Проте ситуація в Україні у довгостроковій перспективі вселяє оптимізм. Рівень суспільної згуртованості продовжує залишатися досить високим, громадянське суспільство, патріотизм і енергія дуже помітні, і хочеться сподіватися, що тиск на владу нарешті принесе якісні зміни. Але водночас я пошлюся на думку українського експерта д-ра Олександра Литвиненко, що реформи в Україні не будуть раптовим стрибком у якийсь ідеальний стан, це досить тривалий процес, здійснюваний нашими людьми і тими обмеженими ресурсами, які має в своєму розпорядженні країна.
