Судові справи, подібні до ініційованих Україною в міжнародних інстанціях, завжди розглядаються довго

Українське законодавство для міжнародної спільноти — не аргумент. А ось рішення тамтешніх судів — ним стати може Верховна Рада прийняла в другому читанні закон про реінтеграцію Донбасу, де серед іншого визначила Росію військовим агресором і окупантом. Тепер на українському законодавчому рівні визначено те, про що всі говорять з 2014-го року — війну названо війною, Росію — агресором, а “Л/ДНРи” взагалі мають зникнути із нашого словника — тепер це окупаційна адміністрація, і не інакше.

Отже, тепер офіційно визначений статус Росії — агресор і окупант. І це — небезпідставно: за 4 роки війни було зібрано безліч свідчень, документів, відеоматеріалів, експертиз, паспортів та посвідчень, що беззаперечно доводять присутність не лише російської військової техніки, а й кадрових російських військових на Донбасі та в Криму, а також фіксацію їхніх злодіянь на окупованих територіях. Чому ж навіть ці кричущі факти не призвели до того, щоб Захід також визнав російську агресію щодо України?

Судячи з реакції на Закон про реінтеграцію Донбасу — їм цього недостатньо. В коментарі Укрінформу прес-секретар представництва ЄС заявила, що “цей закон стосується внутрішньої організації українських цивільних і військових структур у контексті конфлікту на сході України з огляду на майбутню реінтеграцію територій, які нині є непідконтрольними українському керівництву. Ми очікуємо, що дипломатичні зусилля у вирішенні конфлікту, зокрема у форматі "Нормандської четвірки" та Тристоронньої контактної групи, продовжуватимуться на засадах виконання усіх відповідних зобов’язань”. Загалом, Захід промовчав і в Україні це сприйняли ледве не як перемогу.

Тому тепер залишається сподіватись, що лише рішення міжнародних судових інстанцій здатне вплинути на позицію Заходу. Крім поданого в Міжнародний суд ООН позову «лише» щодо порушення Росією прав людей на окупованих територіях та фінансування терористів, Україна ініціювала одразу кілька справ проти Росії. До Міжнародного кримінального суду в Гаазі поданий також позов щодо визнання Росії ініціатором збройного конфлікту і порушення нею прав та інтересів України, а до Європейського суду з прав людини — щодо утисків кримськотатарського народу. Готуються й інші позови, наприклад, в Міжнародний трибунал ООН щодо порушення Росією морського права.

Укрінформ вирішив розібратись, в якому стані зараз перебуває визнання Росії агресором де-юре та чи призведе прийняття закону про реінтеграцію Донбасу до зрушень в цьому напрямі?

Загалом, справи, що розглядаються в міжнародних судах, зазвичай не вирішуються за кілька років. Михайло Пашков — співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова, в коментарі Укрінформу розповів, що тому є кілька причин.

“По-перше, судові справи, подібні до ініційованих Україною в міжнародних інстанціях завжди розглядаються довго. По-друге, вони досить дорого обходяться Україні — для захисту наших інтересів залучені міжнародні юристи та юридичні фірми. Але наразі дуже важливо те, що створюються прецеденти позовів проти Росії”, — вважає експерт.

Як вплине офіційне визнання Україною агресії РФ на справи, що зараз розглядаються в міжнародних судах? По-перше, важливо, що визнання Росії окупантом дозволяє покладати на неї повну відповідальність за порушення прав людини на окупованих територіях. А по-друге, те, що позиція України прописана в законодавстві, може підсилити нашу позицію у Міжнародному суді ООН.

“У квітні 2017-го суд вже визначав тимчасові заходи стосовно Росії — про забезпечення прав кримськотатарського населення, про утримання від дискримінаційних дій стосовно громадян Криму. Це рішення було проміжним і не має особливої юридичної сили. Але навіть воно лягло в основу резолюції Генеральної асамблеї ООН, прийнятої в грудні 2017 року. Тобто до рішень судів західні політики дослухаються”, — пояснює Михайло Пашков.

“І найважливіше, Міжнародний кримінальний суд в Гаазі оприлюднив 4 грудня попередній звіт розслідування справи України проти Росії. Там події в Криму і на Донбасі вже кваліфіковані як міжнародний збройний конфлікт. В цьому контексті закон також важливий, адже він зміцнить позицію України”, — зазначає Пашков.

“Захід вже висловлював свою позицію — є резолюція ОБСЄ липня 2017-го, є резолюція Генеральної асамблеї ООН, є резолюція Парламенту Євросоюзу. Вони чудово уявляють, що відбувається сьогодні на Донбасі — хто там діє, чиї війська там воюють. Тим більше, що прийнятий Україною закон не був для них несподіванкою, вони були про це поінформовані. Відтак, західні країни ставитимуться до позиції України з розумінням і в цілому її підтримуватимуть”, — запевняє експерт.


Михайло Пашков

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки


Народився в 1958 р. в Рославлі Смоленської області.

Освіта:

  • Смоленський педагогічний інститут, факультет російської мови та літератури (1979);
  • Московський інститут молоді, факультет журналістики (1986);
  • Київський інститут політології і соціального управління (1991).
  • Кандидат філософських наук, автор понад 50 наукових праць.

Робота:

  • Протягом 1979–1989 р. працював на різних посадах у районних, обласних та республіканських газетах Росії та Молдови;
  • в 1991–1994 р. — в наукових закладах Національної академії наук України;
  • в 1994–1998 р. — на дипломатичній роботі в посольстві України в Російській Федерації;
  • з грудня 1999 р. — провідний експерт Центру Разумкова;
  • з лютого 2010 р. — директор міжнародних програм.

Має дипломатичний ранг першого секретаря. Остання посада в державних органах — головний консультант Аналітичної служби Апарату РНБО України; 

(044) 206-85-08

pashkov@razumkov.org.ua