Чому, я не вважаю, 8 (9) травня днем остаточної перемоги над фашизмом? Так, Західна Європа може святкувати 8 травня, як день визволення від фашизму, але народи Східної Європи та колишнього СРСР ні. Для них — це перемога кривавого упиря на ім’я Сталін над біснуватим фюрером на ім’я Гітлер. Перемога червоного соціалізму над коричневим націонал-соціалізмом, перемога Сєвлагу над Бухенвальдом. В дійсності, фашизм після 1945р. нікуди не дівся — просто його штаб квартира перебралася із Берліну до Москви.
Цивілізація, в цілому, також не звільнилася від фашизму 8 травня 1945р., він тільки змінив колір й наступні десятиріччя під гаслом «соціалістичний табір» розповсюдився на половину світу — від Східного Берліну до Ханоя, від Гданська до Луанди, від Гавани до Манагуа. Й куди б не ступав чобіт червоного фашизму упродовж 1945–1991рр., він повсюди мав ознаки й того, нібито переможеного — диктатура однієї партії та вождя, відсутність вільних ЗМІ, повне ігнорування правами людини та національних меншин, десятки тисяч закатованих та вбитих (у СРСР та Кампучії — мільйони). Масові звірячі вбивства й ґвалтування німецьких жінок та дітей вже після «перемоги» — це теж характерний почерк червоного фашизму.
Вже на другий день після 9 травня 1945р. Сталін розпочав підготовку до нової світової війни. Організована ним війна в Кореї ледве не переросла у Третю Світову — спасло вбивство кривавого диктатора його близьким колом напочатку березня 1953р. через страх потрапити самим під чергове колесо репресій.
Не гаяв товариш Сталін зі своїми поплічниками часу дарма, старанно готувався до Третьої світової через зачищення внутрішніх ворогів — переселення кримських татар, греків, калмиків чеченців, українців (операція Вісла), наповнення концтаборами мільйонів репресованих із нових окупованих територій та нових придуманих «ворогів народу». Також, не варто забувати кампанію із знищення євреїв (боротьба із космополітами) й українців (бандеровців), та черговий голод 1946–1947рр. заради атомного проекту.
Водночас, товариш Сталін адоптував й одну дуже красномовну гітлерівську річ до місцевих умов — возвеличення російської нації. Були повністю спотворені й очищені від пилу історії образи таких народних катів, як Невський, Грозний, Петро перший, Суворов та інших. Виявилося, що тільки російські вчені були здатні на наукові відкриття — Ломоносов, Попов, Менделєєв, Мічурін, у свою чергу, роль російських письменників та поетів у світовій культурі була гіперболізована до непристойних масштабів.
Першим сортом було все російське, все інше — мало б йому підкорятися. Навіть, товариш Сталін підняв келих вина виключно за руський народ підчас святкувань річниці «перемоги» над фашизмом. Долі інших народів СРСР, що воювали проти німецького фашизму, були заради просування ідеї російської винятковості, знецінені.
Потім вже сталася — Карибська криза, заколот у Чилі, спровокована арабо-ізраїльська війна 1967р. та безкінечний терор на Близькому Сході, громадянські війни в Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Нікарагуа, Ефіопії й в кінці кінців — вторгнення в Афганістан, де загинуло понад 1 мільйон афганців та близько 16 тис. радянських солдат й офіцерів.
Постійне брязкання зброєю (у тому числі й ядерною) кремлівськими маразматиками у період 1960–1980рр., придушення танками народних повстань у Берліні, Будапешті, Празі — теж входить до переліку злодіянь радянського фашизму. Це далеко не повний перелік його «здобутків».
На внутрішньому фронті теж досягнуто «класичний стандарт», що притаманний для фашистської держави — через свідому політику русифікації, поетапне знищення національних мов та культур, тотальний контроль КДБ, переслідування дисидентів, формування культу війни у світовому масштабі заради перемоги комунізму (російського фашизму).
У грудні 1991р. імперія зла впала під тягарем власних злодіянь, але не загинула. Для власного виживання система зробила вигляд, що вона за демократизацію, перебудову та західні цінності. Кремль отримав фінансову та моральну підтримку Заходу й згодом Росія на фоні підвищення цін на нафту, врахувавши помилки минулого, знов почала марити відновленням минулої «величі».
Захід недооцінив живучість імперії зла й не дотиснув її напочатку 1990-х, коли це було легко зробити внаслідок її економічного та ідеологічного краху. Тоді існували усі передумови для позбавлення Росії ядерної зброї та демілітаризації країни. Проте, західні лідери перебували у полоні ілюзій щодо здатності Росії до самостійної демократизації та абсорбції західних цінностей.
Замість того, щоб роззброїти Росію, вони роззброїли Україну та ще визнали РФ правонаступницею СРСР із збереженням за нею права постійного члена Ради Безпеки ООН. Долучили цю глибоко хвору на реваншизм країну до G7, G 20 та безлічі інших міжнародних організацій. У якості подяки отримали ультиматум для НАТО, ядерний шантаж, широкомасштабну війну в Україні з усіма ознаками геноциду українського народу.
Внаслідок викривленого усвідомлення підсумків Другої світової війни фашизм повернувся й поставив увесь світ на межу Третьої світової війни. Він знов відтворив систему всевладдя спецслужб безпеки. Вбиває, ґвалтує, зігує, мародерствує, будує концтабори, бреше, торгує страхом, ділить людей на вищі й нижчі сорти й заявляє про свої виняткові права на новий переділ світу — нову Ялту.
Наразі, путінський режим укріпився й став повноцінним фашизмом не тільки на ґрунті невивчених уроків історії, але й завдяки свідомих дій провідних політиків світу, що йшли на змову зі своєю совістю, заплющуючи очі на формування модернового фашистського режиму у Росії в обмін на «дешевий газ», політичні «дивіденди», а головним чином від власної нікчемності й боягузтва. Формула відродження війни дуже проста «коли ті хто ніколи знову» фінансують тих, «що можуть повторити.
Справжню й остаточна перемога над фашизмом прийде тільки від усвідомлення істини, що фашизм у травні 1945р. нікуди не зникав, а навпаки, — виявляв чудодійну здібність упродовж 77 років до вдосконалення своїх форм в залежності від зміни обставин. Він 24 лютого 2022р. став ще лютішим, ще хитрішим й страшнішим (з ядерною зброєю) ніж той німецький.
Вірю, що День перемоги настане, його виборють ЗСУ разом із союзниками, коли вирвуть у Росії із її пащі ядерні клики й відіб’ють назавжди марення світовим пануванням. Тільки тоді, коли зло буде покарано за заслугами увесь світ зможе святкувати День перемоги над фашизмом, й не на мить раніше.
Ось виникає питання, чи марними були жертви у Другій світовій війні, якщо оновлений путінський фашизм так впевнено у двадцять першому столітті крокує планетою? Відповідь, — однозначно ні. Адже, мільйони воїнів поклали свідомо своє життя на полях битв з надією на справедливий мир й вони приблизили дату майбутньої остаточної перемоги якої ніхто зараз не знає.
Тому, для них — чесних солдат Другої світової, — й для тих українських воїнів, що зараз б’ють рашитського звіра, прийде справжній День Перемоги. Але, цей світлий день й стане також днем Вічної слави для тих хто загинув, захищаючи світ від фашистської чуми — один на всіх.
