Скрутне енергетичне становище змушує Україну купувати вугілля у Росії

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко в ефірі каналу «Соціальна країна» розповів про закупівлю Україною вугілля за кордоном, а також про приватні теплові електростанції.

— Володимире, чому Україна, яка завжди видобувала власне вугілля, цього року була змушена купувати вугілля за кордоном?

Основні вуглевидобувні об'єднання знаходяться на окупованій території Донбасу. З цієї причини Україна змушена компенсувати недолік вугілля закупівлями за кордоном. Українська енергетична система на 48% забезпечується атомними станціями, на 40% — тепловими. При цьому, якщо атомні станції працюють у базовому режимі, то теплові можуть маневрувати, тому без теплової генерації сьогодні українська енергетична система працювати не може. Вугілля є важливим компонентом для роботи енергетичної системи України. Левову частку займає об'єм вугілля, яке витрачається електростанціями. Та кількість вугілля, яка припадає на частку населення, не є істотною.

— Україна купуватиме вугілля в ПАР, Російської Федерації, а також продовжуватиме використовувати вугілля з території Донецької і Луганської областей. Чому саме ці джерела?

Тому що сьогодні більше немає джерел, де ми можемо купувати вугілля. Крім того, вугілля таких дефіцитних марок, як «А» і «Т», є не у всіх країнах. Це ПАР, Австралія, США і так далі. У мене складається таке враження, що в Україні є певні групи лобістів, які роблять все для того, щоб обмежити диверсифікацію постачання вугілля в нашу державу, поставити Україну в залежність від постачання з так званих ЛНР і ДНР, а також РФ. Тобто намагаються зробити так, щоб Україна потрапила не лише в газову залежність, але ще й у вугільну. У цьому питанні необхідна ретельна робота наших спецслужб, які повинні знайти цих людей. Така залежність негативно позначиться на розвитку нашої країни. В цьому випадку питання не в грошах, а в збереженні суверенітету і безпеки України.

— Які ще є варіанти постачання вугілля до України?

Можна купувати вугілля на біржі, залежно від цін і якості. Нас не повинно хвилювати, звідки воно на біржовому ринку, адже головне, щоб усі параметри влаштовували Україну. Якщо товар є на біржі, то він є досить ліквідним, його не складно придбати. У цьому варіанті немає проблем, окрім фінансів і логістики. Сьогодні на міжнародних ринках дефіцит вугілля не спостерігається. При цьому ціни на вугілля, якщо перекладати на теплотворну здатність, цілком конкурентоздатні з газом та іншими енергоносіями. За останні три-чотири роки ціна на вугілля впала на міжнародних ринках на 30-40%, тому сьогодні вугільне паливо є економічно вигідним. Але воно створює певні економічні проблеми з урахуванням того, що наше устаткування теплових електростанцій застаріле, відсутні фільтри, система очищення, тому це досить серйозне навантаження на довкілля. Але в тому скрутному становищі, в якому перебуває сьогодні Україна, питання екології відходять на другий план.

— У ЗМІ з’явилася інформація, що Україна веде переговори з Росією про закупівлю електроенергії. Що Ви про це думаєте?

Так, був відповідний указ Президента Петра Порошенка. Недавно він був опублікований. Цей указ передбачає можливість закупівлі вугілля як на окупованих територіях, так і в Російської Федерації. В принципі, якщо вони продають товар без яких-небудь політичних умов, його можна купувати, але водночас не можна забувати про диверсифікацію джерел постачання, щоб не потрапити у повну залежність.

Україна експортує електроенергію до Молдови, Білорусі, Угорщини, Словаччини, Польщі близько 6-7 млрд. кіловат щороку. До 2014 року профіцит був, але ми повертаємося до теми вугілля — немає вугілля, немає достатньої можливості виробляти електроенергію. Неможливо без енергоносіїв продавати потужність, необхідну для роботи енергосистеми. Але треба розуміти, що в Росії немає бізнесу окремого від влади, особливо такого бізнесу, який займається торгівлею з Україною. Тому в нас не повинно бути жодних ілюзій про те, що продаж енергетичних ресурсів нашій країні відбуватиметься без політичного підтексту.

— Хто тепер стоїть за вугіллям, яке видобувається на окупованих територіях Донбасу? Якщо в проекті державного бюджету наступного року ми побачимо дотування вугільної галузі у розмірі, наприклад, 50 млрд. гривень, то кому в кишеню підуть ці гроші?

Не буде 50 млрд. гривень, тому що Коаліційна Угода передбачає поступове зниження дотацій на вугільні галузі і до 2020 року доведення їх до нуля. На це погодилися більшість фракцій. Україна може ставити питання так: якщо ви нам не продаєте вугілля, то ми вас не забезпечуємо електроенергією.

— У кого Україна може купувати вугілля в обмін на електроенергію?

У керівників шахт, які знаходяться на цій території. Це, звичайно, дуже погано, але у нас сьогодні склалася безвихідна ситуація з вугіллям. Тому ми можемо робити подібний обмін, при цьому не повинно бути жодних політичних умов. Таким чином ми можемо запобігти гуманітарній катастрофі в Україні в цілому, на Донбасі зокрема. Ахметов контролює до 90% усієї теплової генерації, а також 80% приватних шахт, які є в Україні. Але я б не перебільшував значення Ахметова в історії, оскільки в цьому випадку першочергове значення має позиція українського уряду.

— Скільки теплових електростанцій в Україні знаходиться у приватних руках?

Усі теплові електростанції, окрім «Центренерго», знаходяться у приватній власності. В Україні бізнесу як такого немає — у нас є схеми. У нас не бізнесмени, а «схемотехніки». При цьому осердя цих схем — державні органи, через які проводяться ці схеми, зокрема на корупційній основі, тому ця система працює надзвичайно погано.

Володимир Омельченко

Директор енергетичних програм


Народився в 1967 р. в Києві.

Освіта:

Київський політехнічний інститут, факультет хімічного машинобудування (1992).

Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.

Робота:

У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;

1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;

1998–2003 — НАК «Нафтогаз України», очолював напрям транспорту нафти;

2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;

з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.

(044) 206-85-02

omelchenko@razumkov.org.ua

volodymyr.omelchenko