Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова МИХАЙЛО ПАШКОВ в інтерв'ю "Апострофу" розповів, як позначиться на мінському процесі усунення ватажка бойовиків Олександра Захарченка, на який сценарій розвитку подій на Донбасі розраховує Росія і яка глобальна мета Кремля в Україні.
— Під час укладання Мінських угод у 2015 році були присутні Ігор Плотницький і Олександр Захарченко. Як відсторонення одного і смерть іншого позначаться на переговорному процесі?
— Документи підписували представники України, Росії та ОБСЄ, а Плотницький і Захарченко візували їх як запрошені особи. Мінська група є трьохсторонньою. Тому не думаю, що їх відсутність якось позначиться на подальшому переговорному процесі в межах "нормандського формату" і мінської контактної групи. Безумовно, Росія буде максимально використати цю ситуацію навколо ДНР, щоб блокувати переговорний процес. Абсолютно очевидно, що до парламентських виборів в Україні якихось кардинальних змін і рішень у межах "нормандського формату" очікувати не варто. Росія, очевидно, взяла паузу. Вона буде використовувати цю ситуацію, з одного боку, з метою компрометації українського керівництва, а з іншого — як формальний привід для блокування переговорів, де на Москву чинять дедалі більший тиск. Але навряд чи вона вийде з переговорного процесу.
Навіть за тим, як складалися події, як вибудовувалася хронологія цієї диверсії, очевидно, кому вона вигідна. Реакції російського МЗС і Слідчого комітету були моментальними, тут же була заява з боку Володимира Путіна. Інформаційний залп пролунав невідкладно, тому можна припускати, що вбивство Захарченка не стало сюрпризом для російської сторони. З великою часткою впевненості можна припустити, що незабаром виявлять якусь "диверсійну групу українських спецслужб", як це вже бувало раніше.
У ляльковому театрі відбулася зміна маріонеток, тому від перестановки доданків сума не зміниться. Та й сценарій п'єси теж навряд чи зміниться.
— Який саме сценарій ви маєте на увазі?
— Тактика російської сторони буде зводитися до трьох очевидних речей: утримання ситуації на Донбасі у форматі "ні війни, ні миру", відмова від обговорення кримської проблематики і, найважливіше, Росія буде готуватися до часу "Ч" — українських парламентських і президентських виборів.
Як мені видається, Кремль зосередиться на трьох основних напрямках. Перше — дестабілізація ситуації всередині країни: підтримка й інспірування сепаратистських настроїв в регіонах, розхитування внутрішньополітичної ситуації. Друге — просування в медіапросторі України п'ятої колони, проросійських сил. Третє — це дискредитація керівництва України, а також європейського і євроатлантичного курсу країни. На Україну чекає дуже складний період, тому потрібно використовувати всі можливості, щоб забезпечити безпеку виборчої кампанії. Було б доцільно розробити міжвідомчий план щодо її захисту. Потрібно подумати про використання французького законодавчого досвіду, можливостей західних центрів із боротьби з гібридними погрозами, а також допомоги з кібербезпеки НАТО.
— Французький досвід — це закон про боротьбу з фейками?
— Так, мова йде про можливе припинення роботи ЗМІ, які виплескують фейкову інформацію.
— Як це можна реалізувати?
— Це непросто, крім того, всякий досвід повинен бути адаптований. Але те, що в цій сфері вживати заходів необхідно, мені видається очевидним. У росіян є дуже широка лінійка засобів і можливостей впливати на внутрішню українську політику. На порядок більше, ніж вони мали у Франції або США.
— Які основні інформаційні загрози ви би виділили?
— Нагадаю, що інформаційна війна почалася восени 2013 року, напередодні саміту у Вільнюсі. Тоді на російському телебаченні з'явилися всілякі програми з української тематики.
— Так, першою була "Розлучення по-українськи".
— Так, це була дуже масштабна інформаційна кампанія, і вона триває. Тому варто очікувати на черговий сплеск. Це буде стосуватися і ситуації навколо угорської меншини на Закарпатті, і ситуації в таких регіонах, як Одеса, Харків і так далі. Також буде йти тотальна дискредитація зовнішньополітичного курсу країни. Необхідно бути готовими до цього.
— Як ви ставитеся до версії про те, що заміна одіозних ватажків так званих ДНР і ЛНР менш відомими особистостями, навколо яких існує менше негативу, — це підготовка до того, щоб після виборів віддати Донбас Україні?
— Це малоймовірно. При всіх зусиллях із зачистки найбільш одіозних фігур сценарій вмонтування цих республік в Україну на умовах Росії сьогодні навряд чи пройде. Верховна Рада ухвалила закон про те, що ОРДЛО — окуповані Росією території. Нагадаю, що існують Женевські конвенції, які визначають специфіку відносин країни з окупованими територіями. Тому рокіровки можуть призвести лише до пом'якшення ситуації, але не до серйозних змін.
Мені здається, для України зараз найважливішим питанням є впровадження під егідою ООН тимчасової міжнародної адміністрації на Донбасі. Усі сторони згодні з тим, що миротворці потрібні, але диявол, як завжди, в дрібницях, які полягають у характері місії і її дислокації.
У якості компромісу можна вичленувати з Мінських угод перші три пункти (припинення вогню, розведення сил і контроль цих процесів) і ухвалити як окремий Меморандум про тимчасове перемир'я в межах "нормандського формату". Якби можна було припинити конвеєр смерті, це змінило б атмосферу переговорів. На сьогоднішній день альтернативи миротворчої місії (в нашому розумінні) немає. З іншого боку, ідея введення миротворців не зафіксована в Мінських угодах — це новація, з якою всі згодні. Не потрібно вважати Мінські угоди іконою — вони не висічені на мармурі й не відлиті в бронзі, життя змінюється, тому модернізація цього документа цілком природна.
— Володимир Путін приблизно рік тому заявив, що Росія не проти миротворчої місії, але такої, яка охороняла б місію ОБСЄ, почалося активне обговорення цієї теми. Наскільки ми наблизилися до появи миротворців на Донбасі за цей час?
— Тема миротворців перейшла в прикладну площину: йде обговорення кількісного складу місії, дислокації і так далі. Україна повинна представити комплексне бачення миротворчого процесу. Але до президентських, а то і парламентських виборів ситуація навряд чи зрушить з мертвої точки. Російський президент не зробить такого подарунка українському колезі. Кремль буде домовлятися з новою українською владою.
— Це буде легше зробити, по-вашому?
— Не думаю. Як би не склалася подальша виборча кампанія, я впевнений, що наступним президентом України буде політик, орієнтований на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Так що діалог буде дуже складний і проблемний.
Зараз для України важливі зміцнення обороноздатності, європейська інтеграція, а також збереження нинішнього рівня підтримки і солідарності міжнародної спільноти.
— У мемуарах колишнього президента Франції Франсуа Олланда були детально описані переговори в Мінську: Володимир Путін кричав на Петра Порошенка, погрожував, і, за словами Олланда, вони зрозуміли, що російські війська там дійсно є. Але навіть після цього формулювання звучало як "криза в Україні". Як так?
— Досить почитати першу сторінку Мінських угод — там чорним по білому написано про відведення комплексу "Торнадо". Це нова система залпового вогню, яка є тільки в російській армії. Інших доказів того, хто воює на Донбасі, достатньо. Журналісти Bild докладно розповіли, як управляє економікою ОРДЛО російська міжвідомча група на чолі з віце-прем'єром. Для нас важливо, щоб Росія в міжнародних документах була позначена як сторона конфлікту.
— У Росії розпочалися наймасштабніші з 1981 року військові навчання. У маневрах під назвою "Схід-2018" задіяно майже 300 тисяч військовослужбовців. Про що це свідчить і яке значення це має?
— Я б розцінював це як силове практичне продовження послання Володимира Путіна Федеральним зборам Росії. Те саме, де на екранах демонструвалася новітня техніка і озброєння. Воно було безпрецедентно жорстким і суворим, фактично ультиматумом Заходу. Тому подальші дії зорієнтовані на втілення цього послання.
Навчання "Схід-2018" переслідують низку дуже важливих для Росії цілей. Це підтримка в тонусі мільйонної російської армії, демонстрація російської могутності Заходу і Японії, а також її союзнику США. На думку низки експертів, це своєрідна підготовка до Третьої світової війни. Крім того, це красномовний сигнал Китаю. Адже не секрет, що на Далекому Сході складається досить складна демографічна ситуація, і Китай, по суті, здійснює повзучу анексію далекосхідного регіону.
У свою чергу це і пропагандистське накачування населення країни — підтвердження філософії обложеної фортеці. Це те сама міфічна "самотність напівкровки" за Сурковим, яка так чи інакше ввійшла в мізки афілійованої з владою російської еліти.
Ще одна мета цих навчань — обкатка нової моделі морально-психологічного забезпечення російської армії. Грубо кажучи, йдеться про інститут політруків. До кінця року при Міноборони РФ створять військово-політичне управління. За наявною інформацією, на навчаннях будуть задіяні психологи, офіцери з роботи із особовим складом, священики, культурологи. Створюється своєрідне "міністерство правди" в межах міністерства оборони.
Але ключовий момент — це зовнішньополітичний демарш, показ Заходу російської готовності та потужності в контексті поглиблення протистояння за лінією Росія-Захід і особливо Росія-США.
— Нас чекає непролонгація Великого договору про дружбу і співпрацю з Росією. Як це працює?
— Ми не вважаємо за можливе продовжити договір на чергові 10 років. Але на ньому базується вся нормативно-правова база російсько-українських відносин.
— І кордони?
— Кордони там згадуються, але договір про кордони був ухвалений пізніше, в 2003 році. Але в ньому теж є відсилання до Великого договору. Необхідна тотальна інвентаризація всієї системи договірно-правових відносин. А що стосується Донбасу, то важлива пролонгація закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей.
— Якщо згадати минулорічні баталії, то можна припустити, що це буде непросто.
— Безумовно. По-перше, наближається виборча компанія. По-друге, ситуація в українсько-російських відносинах ускладнюється. Але тут потрібно проявити терпіння і витримку, адже санкції зав'язані на реалізації Мінських угод. Втім, сьогодні ситуація змінюється, і Донбас вже не є ключовим приводом просування санкційної політики. США більше говорять про втручання Росії у вибори і отруєння в Солсбері.
Так, санкції не змінили кардинально російську політику, але вони істотно підвищують ціну агресії і є чинником стримування.
— Але паралельно з санкціями ми бачимо будівництво "Північного потоку-2". Що означає цей проект для європейської політики?
— Проект "Північний потік-2" має очевидне геополітичне підґрунтя, тому зрозуміла реакція американців. Практика business as usual з РФ діє, і в деяких випадках економічні інтереси переважають над політичними принципами.
Такі тенденції будуть і надалі, ми повинні з ними боротися і розуміти, що санкційний фронт відчуває серйозні проблеми. Нам треба бути солідарними з нашими західними партнерами, і в той же час розуміти, що є геополітичні інтереси та внутрішньоекономічні і є принципи, які відстоює, наприклад, ЄС. Але економіка також впливає і буде впливати на політику санкцій. Тому Захід перебуває у досить складній ситуації. Ми повинні прагнути зберегти санкційну єдність і паралельно зміцнити свою обороноздатність. Треба пам'ятати, що принаймні в середньостроковій перспективі нас чекає складний період жорсткої конфронтації з Росією.
Ми повинні пам'ятати, що мета Росії — не просто імплантувати в Україну ОРДЛО. Мова йде про дестабілізації і розвал української державності в цілому.
— Тобто це і не знімалося з порядку денного?
— Думаю, що ні. І мова не тільки про якусь "Новоросію" чи сухопутний коридор в Крим. Це локальні проекти. В глобальному плані Україна розглядається Кремлем в кращому випадку як підлеглий сателіт, якась провінція Російської імперії. Не випадково зовнішня політика Москви зорієнтована на так звану зону особливих інтересів. Вона розглядає весь пострадянський простір як зону своїх привілейованих інтересів, яка знаходиться під контролем Російської Федерації. Природно, ніяка європейська інтеграція для Кремля тут неприпустима.
— А який тоді найгірший варіант?
— Дії Росії зорієнтовані на внутрішній розкол, інспірування сепаратизму в різних регіонах України. Зрозуміло, до чого це може призвести. Розвал і деградація української державності — це прихована мета і завдання нинішньої російської влади. Заяви про братерство і партнерство виглядають як цинічне знущання.
Україна отримала колосальний травматичний досвід: близько 11 тисяч загиблих, понад 24 тисячі поранених, 1,6 мільйона біженців, 7% окупованої території, 20% зруйнованого промислового потенціалу. Ці втрати не відновлюються політико-дипломатичним діалогом. Мені здається, найбільш глобальна проблема, яка сьогодні присутня між Росією і Україною, — катастрофічна прірва між громадянами двох країн. Є така жартівлива формула — сила відштовхування між сусідніми країнами прямо пропорційна квадрату їх спорідненості. Думаю, що в середньостроковій перспективі на нас чекає дуже непросте існування з східним сусідом.
Джерело:
