Глава НБУ Валерія Гонтарева заявила, що може покинути свою посаду після підписання меморандуму з МВФ. Але не все в контексті відставки залежить від самої Гонтаревої. Для цього потрібно, щоб і президент ініціював такі кроки, і Верховна Рада була готова підтвердити таке рішення, і відразу стало зрозуміло, хто стане новим главою Нацбанку. Це нерозривні питання і без відповіді на всі три пункти вести серйозну розмову про те, що Гонтарева натякнула, мовляв, щось станеться, не варто. Це політичний аспект.

Що ж стосується інших аспектів. Більше двох років проводиться досить агресивна монетарна політика, аргументована таргетуванням інфляції. Що це таке, кому це потрібно і вигідно, крім загальних розмов про те, що потрібно знижувати інфляцію, незрозуміло. Крім того, наскільки я знаю, практично був відсутній безпосередній контакт між Центробанком та комітетом Верховної Ради, регулятором і парламентом в принципі. Частково це означає, що керівництво НБУ самостійно проводило політику, що не відрізнялася прозорістю.

Перший приклад: обмежувальна монетарна політика, яка завдала шкоди українській економіці. Так, такий підхід дійсно був необхідний на короткий час для стабілізації, але він не призведе до зростання, якщо затримається на два-три роки. Плюс не до кінця виправдане ставлення до банківської системи. Далеко не всі виведені банки мали погані баланси, далеко не всі малі банки повинні були збільшуватись — це стосується регіональних фінансових установ. Вже не кажучи про те, що таке надмірне за кількістю виведення банків призвело до втрати багатьох депозитів, втрати ресурсів для бізнесу. І мова йде, насамперед, про малий бізнес.
У пресі фігурував вже цілий ряд потенційних кандидатів на посаду голови НБУ, але поки не спостерігаються які-небудь натяки на консенсус. Втім, можу точно сказати, що на цю посаду не варто брати тих, хто все життя крутився в бізнес-сфері. Поясню: функції центрального банку і комерційної чи фінансової структури — принципово різні. Основний критерій діяльності комерційного банку — прибуток, що абсолютно не стосується НБУ, завдання якого — регуляторна діяльність, зміцнення фінансової системи, але не бізнес. Через це, власне, і з'явилися проблеми в банківській системі. Багато елементів управління фінансовими структурами бізнесу були перенесені на діяльність центрального банку.

Говорячи про можливий вплив МВФ на цей процес, хочу зазначити, що у Фонду досить чіткі завдання, і він, звичайно, хотів би бачити на чолі Нацбанку кваліфікованого фахівця, але навряд чи буде виставляти свої умови щодо певних кандидатур. Це внутрішня справа України. Завдання глави НБУ налагодити діалог з МВФ.

Що ще повинен буде зробити потенційний новий глава Нацбанку? По-перше, встановити належний контакт з радою НБУ, яка відповідальна за вироблення політики. Зараз, судячи зі звітів, цього не спостерігається. По-друге, налагодити контакт з банкірами. Для того, щоб прийняті рішення були зрозумілі, прозорі, підтримувані, щоб мінімізувати використання інсайдерської інформації для отримання надприбутків деякими банками, найбільш наближеними до керівництва.

Далі — вироблення реальної стратегії розвитку економіки України (це, власне, основне завдання). На основі цього глава НБУ може впевненіше працювати з МВФ.

До речі, ми часто вбачаємо в Міжнародному валютному фонді таке опудало. Значною мірою це пов'язано з тим, що не доводиться належна інформація, або ті, хто повинен приймати рішення в Україні, повністю підпорядковані тим пропозиціям, які виходять від МВФ. І, звичайно, складаються ножиці. Тут одне, там інше, а комунікатор відсутній. Тому майбутню політику потрібно побудувати на трьох китах: зміцнення комунікації всередині банківської системи, надання чіткої повної інформації та активне співробітництво з МВФ, а також політика розвитку. Оскільки не все, що зараз записано в програмі МВФ, підходить Україні.