Режим тиші. Ми так і не назвали війну війною

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник у статті для видання «Новое время» пояснив, чому чергове перемир’я і переговори у Мінську мають мало шансів врегулювати військове протистояння на Донбасі.

З одного боку, здавалося б, слід радіти припиненню вогню. Але таке рішення має бути продуманим. Потрібна стратегія забезпечення режиму тиші. Адже зараз є один неприємний момент: наші війська отримують наказ у жодному разі не відкривати вогонь, але при цьому залишаються вразливими для атак бойовиків без можливості відповісти.

Крім того, це не дозволяє їм ударити на випередження, навіть якщо з'являються дані розвідки про підготовку бойовиками мінометних позицій чи пересування «Градів». Оскільки наказ зв'язує їм руки і ноги, а терористів жодні накази не хвилюють, це може мати дуже тяжкі наслідки — втрати серед особового складу, техніки. Тому перед введенням режиму тиші слід було б ретельно обдумати, яким чином сформулювати нашим військам наказ про припинення вогню, щоб не залишати їх беззахисними.

По-друге, необхідно виходити з чіткими позиціями на переговори в Мінську. Зрозуміло, що доведеться шукати який-небудь компроміс, але Україна повинна відстоювати свої інтереси і більше не йти на поводі у Путіна. Інакше виявиться, що ми намагаємося допомогти агресорові зберегти лице і виторгувати які-небудь преференції у непублічній сфері.

Треба чесно визнати: шанси на те, що переговори в Мінську дадуть практичний результат і дозволять встановити реальне перемир'я, надзвичайно малі. З вересня, незважаючи на санкції, а також дипломатичну і міжнародну ізоляцію, нам поки що не вдалося остаточно переламати ситуацію на свою користь. Кремль, як і раніше, зберігає за собою ініціативу і здатність нав'язувати іншим гравцям свою волю. Основний його інструмент — шантаж. Путін шантажує Україну, шантажує Захід, і поки що йому це вдається.

Захід намагається всіма силами уникнути прямої конфронтації і дотиснути Росію санкціями. Складно його за це звинувачувати, адже за оцінками, яким я довіряю, через два роки Росія опиниться у такому економічному і політичному становищі, що їй буде вже не до України. Але це два роки. США і Європа можуть собі це дозволити, а ось українському керівництву не варто розраховувати, що ми протримаємося ще два роки у стані неоголошеної війни, а потім ситуація вирішиться сама собою.

У цьому і полягає одна з головних помилок української влади, через яку ми фактично підіграли Путіну. Ми досі не назвали війну війною, продовжуючи вдавати, що це антитерористична операція. Голосно заявляємо, що відносно України здійснюється агресія, але не робимо досить рішучих практичних кроків, а першим кроком мало стати визнання того, що Україна перебуває у стані війни.

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk