Після підписання мирної угоди та припинення бойових дій країні-агресору Росії може знадобитися від кількох годин до кількох років, аби знову піти на Україну великою війною. Фактично агресор вже сьогодні має достатній потенціал для того і навіть більше – він вже почав підготовку до такого сценарію. У цих умовах Україні дуже важливо не розгубити партнерів, зокрема, не зіпсувати відносин із США, від яких наша країна критично залежна.

Проте головним фактором, який може вплинути на подальший розвиток подій, є те, що відбуватиметься всередині України. Політика, спрямована на посилення України, на об’єднання навколо спільної мети влади і суспільства, стане потужним позитивним фактором. Натомість посилення внутрішніх протиріч та конфліктів може суттєво полегшити завдання зовнішньому агресору.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Британський прем’єр Кір Стармер заявив, що на ймовірних переговорах з Росією Україна повинна виступати з позиції сили. При цьому припинення бойових дій має привести до справедливого й тривалого миру, а не бути лише тимчасовою паузою для РФ. За вашими оцінками, про яку тривалість паузи може йтися? Протягом якого часу Росія може посилити свій військовий потенціал, аби мати можливість відновити активну фазу війни? Яку роль тут можуть відіграти союзники?

– Не можна не погодитися із заявою британського міністра, тим більше, що це далеко не єдина офіційна особа, яка виступає з такими попередженнями. Якщо говорити про тривалість паузи, то вона може бути від кількох годин до кількох років. Тому що навіть на сьогодні потенціал, який є у Росії, що задіяний на українському фронті, цілком дозволяє Росії зупинити бойові дії і негайно знову розпочати.

Але якщо говорити про більш тривалий період часу, то не все так просто. Тому що в разі, якщо наступає перемир’я, продуктом перемир’я є не лише припинення вогню. З цього моменту запускаються певні процеси, не лише по обидві сторони лінії розмежування, але також у середовищі навколо конфлікту.

Давайте розглянемо один аспект. У російському інформаційному просторі, в середовищі так званих воєнних блогерів, зараз дуже оживилася дискусія стосовно небезпеки, на яку вони очікують у разі заморожування бойових дій. Вони прекрасно розуміють, що зупинення війни, навіть якщо її поставили на паузу, призведе до широкого процесу демобілізації всередині самої Росії.

Йдеться про частину російських військових, які були мобілізовані на війну. Якщо вони не підписали контракту, то тоді за логікою їх мають відпустити додому. Не факт, але така ймовірність є, і вони її дуже бояться. І не випадково в Росії вже запущено кампанію примусового підписання контрактів. Є багато історій, коли людей просто шантажем ставлять перед фактом: або ти підписуєш контракт, або сьогодні посилаємо тебе на штурм, і ти звідти не повертаєшся. Це типова російська пропозиція, від якої вочевидь мало хто зможе відмовитися.

Тож вони вже почали підготовку. Також запущено ще низку ініціатив. Тобто Росія вже готується до цього міжвоєнного періоду.

Якщо вони зможуть використати цей період ефективно для себе, тобто поновити запаси військової техніки, озброєнь, можливо, у цей час, якщо буде пом’якшення санкцій, вони зможуть ще далі розкрутити військову махину, починаючи з промисловості і закінчуючи ідеологією, то так – логічно очікувати в перспективі кількох років чи навіть поетапно, щомісяця, що спроможності для російської агресії будуть лише зміцнюватися. Коли вони будуть запущені в дію – лише питання часу.

Саме так я бачу дії нашого противника. Більш актуальним є питання, а що робитиме Україна, наскільки Україна зможе використати цей час. Чи посилить вона свої спроможності – не лише оборонні, але й для стримування агресора, спільно з партнерами, чи зануриться у внутрішню кризу розборок з політичними опонентами, з корупційними скандалами – тобто з усім тим, що підриває стабільність, здатність країни до спротиву.

Важко сказати, як будуть поводитися наші партнери, адже в багатьох країнах відбуватимуться вибори, які будуть внутрішньополітичними змінами. Чи не додадуться до табору Угорщини і Словаччини ще якісь країни, де до влади прийдуть політичні сили, які мають зовсім інше бачення на російсько-українську війну, на необхідність підтримки України.

Тобто ситуація далеко не однозначна. Але основне питання і головний фактор, який може вплинути на подальший розвиток подій, – це те, що відбуватиметься всередині України. Союзники – це добре. Сподівання на те, що Росія розвалиться, теж гріє душу, але головне – що буде зроблено тут, всередині України. Чи це буде політика, спрямована на підвищення стійкості України, чи повторення трагічних сторінок нашої історії, коли внутрішні чвари уможливили чи суттєво облегшили роботу зовнішньому агресору.

– Власне, щодо того, що має робити Україна. Публіцист Олександр Нєвзоров висловив думку, що на тлі очевидного нерозуміння президентом Трампом реальних цілей Кремля у цій війні відмова України від допомоги США була б потужним кроком. І якими можуть бути гарантії безпеки на тлі обговорення євроатлантичних перспектив України, які, вочевидь, не виглядають як оптимістичні? Чи може розглядатися відновлення ядерного статусу нашої держави?

– Складно сказати, наскільки це дружня порада. Якщо перейти на побутовий рівень: до прикладу, дитина-підліток вимагає більше самостійності, зазвичай батьки кажуть – окей, якщо ти хочеш самостійності, то спочатку подивись, чи готовий ти платити за свою самостійність. Тому що права завжди йдуть поряд з обов’язками.

Якщо ми говоримо про те, чи може Україна бути незалежною із США, тут має бути дуже обережний баланс. Поряд з тим, що Україна має чітко відстоювати свою позицію, наголошувати на своєму суверенітеті і незалежності, треба розуміти, де та межа. Тому що на сьогодні від США залежить надто багато. Ми залежимо від США в надто високому ступені – економічно, фінансово, у плані військової допомоги і геополітично.

Тому зараз, мабуть, треба бути дуже обережним у тому, щоб не відштовхнути від себе США, щоб нам у певний момент не сказали: ну якщо ви такі незалежні, то ми умиваємо руки, а ви самі розбирайтеся із Росією.

Якщо говорити про іншу крайню позицію, то дійсно є небезпека того, що в певний момент гаряче бажання таких рішень може взяти гору над довгостроковими цілями безпеки України. Це не менший ризик, про який я сказав раніше.

Переходячи до гарантій безпеки, очевидно, що треба робити усе можливе, щоб США залишалися на нашому боці. У якій формі вони надаватимуть підтримку Україні? Це також питання переговорів. Глава Пентагону сказав, що в них на столі є варіант прямого військового залучення у врегулювання конфлікту. Навіть про таке вже говориться. Зараз також дискутується залучення американських інвестицій, що збільшить зацікавленість нашого партнера в тому, щоб захищати територію, суверенітет України. Це один можливий напрямок.