Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков у коментарі мережевому виданню «Сегодня» розповів про створення нового формату міжнародних переговорів стосовно російсько-українського конфлікту та його ймовірний вплив на вдосконалення Мінського процесу.
На початку лютого Європейський парламент ухвалив резолюцію на підтримку ініціативи створення міжнародного переговорного механізму «Женева плюс» для відновленню українського суверенітету в Криму. Безумовно, залучення Вашингтона до майбутніх переговорів стосовно Криму є очевидно позитивним. Проте навряд чи варто розраховувати на участь у цьому процесі Кремля, для якого тема територіальної приналежності Криму закрита і не підлягає обговоренню апріорі. Тому, найімовірніше, йдеться про створення міжнародного інструменту підтримки і солідарності з Україною у кримському питанні.
Так чи інакше, формування «другої переговорної лінії» по російсько-українському конфлікту змушує замислитися про ефективність Мінського процесу.
Минулий рік з дня підписання Мінських угод показав, що цей документ не привів ні до врегулювання конфлікту на Донбасі, ні до його замороження. Компромісу в позиціях сторін не видно. Росія ігнорує «миротворчі» пункти угод, наполягаючи на його «політичній» частині. Проте вся світова практика врегулювання конфліктів свідчить про єдиноможливий алгоритм: спочатку — припинення вогню, обмін полоненими, демілітаризація і деокупація, а потім і політичний діалог.
Більше того, ситуація критично загострюється з появою нових кризових викликів (експансія міжнародного тероризму, «міграційна криза» в ЄС, війна у Сирії, конфлікт Москви і Анкари) зростає політична й економічна втома Заходу. Конфлікт на сході України набуває фонового характеру, і посилюється тиск на Київ з метою швидкого «замороження» Донбасу, причому за рахунок української сторони.
При цьому незмінно звучить мантра про безальтернативність Мінських угод. Проте відсутність «тут і зараз» реальної альтернативи цим угодам зовсім не означає їхньої безальтернативності у перспективі. Цей документ не висічений з мармуру і не вилитий у бронзі — динаміка подій на Донбасі, в регіоні і світі неминуче вимагає коректив і нових підходів, як до духу і букви угоди, так і до переговорного формату.
І тут йдеться про: а) можливе розширення переговорного формату за рахунок країн-підписантів Будапештського меморандуму; б) розробку «дорожньої» карти з чіткими часовими параметрами, що власне пропонував президент Порошенко; в) узгодження однозначного алгоритму реалізації пунктів угоди; г) максимальну «інтернаціоналізацію» процесу врегулювання конфлікту, тобто розширення участі на Донбасі місій ООН, Червоного Хреста, міжнародних правозахисних і гуманітарних організацій. До цього варто додати і просування Україною ініціативи введення миротворчої місії, використовуючи для цього статус непостійного члена у Раді Безпеки ООН.
У цілому, говорячи про перспективи українсько-російських стосунків, потрібно відкинути будь-які ілюзії, адже нас чекає довгий період конфронтаційного співіснування (ворожого, обмеженого, холодного і так далі). При цьому не варто розраховувати на найближчі позитивні зміни у політиці Кремля в українському напрямі.
