Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник в інтерв’ю газеті «Львівська пошта» розповів про умови якнайшвидшого завершення АТО і перспективи членства України в НАТО.

— Під час тимчасового перемир’я Україна зазнала людських втрат. Скажіть, будь ласка, чи потрібно було взагалі його оголошувати?

Є факти, що Росія використала тимчасове перемир’я для того, щоби переправити через кордон військових, матеріальні ресурси, зброю, боєприпаси для підкріплення груп бойовиків, які діють на території України. Звісно, це зле. Під час тимчасового перемир’я українські військові переглянули підходи й оцінили ситуацію по-новому, зрозуміли, чого вони намагалися досягнути і яким насправді є результат.

— Тобто рішення Петра Порошенка відновити бойові дії було вимушене?

Цей крок був абсолютно логічним, бо після додаткових трьох днів перемир’я стало зрозуміло: припинення вогню було одностороннім. Не говоритиму про зовнішньополітичні фактори, які також відіграли свою роль як в оголошенні перемир’я, так і в його продовженні. Було очевидно, що перемир’я — це шлях у нікуди!

Тому наступне рішення правильне: дозволити наступати, враховуючи тиск і з боку суспільства, і з боку силовиків, які, так би мовити, змусили Президента дати дозвіл захищатися (якщо у нього були, можливо, сумніви стосовно цього). Зарубіжні партнери до останнього переконували його прийняти інше рішення, але сталося так, як сталось. У результаті, всі, крім Росії, погодилися з тим, що рішення було логічне та необхідне.

— З часу проведення АТО Львівщина втратила чимало військових. Людей і далі відправляють воювати. Чи відомо, з яких регіонів України найбільше бійців є на сході країни?

Не думаю, що є чітка статистика, тому важко простежити закономірність. Не можна стверджувати, що головне навантаження лягло на представників західних регіонів. Якщо дивитися репортажі із зони бойових дій, то впадає в око, що кожен третій-четвертий військовий говорить українською мовою. Інші спілкуються російською, а це ознака того, що це не війна заходу України чи україномовних громадян проти сепаратистів, найманців.

— Наприкінці минулого тижня Третій батальйон територіальної оборони Львівщини відправили на схід. Чи мають право такі загони брати участь у АТО?

Стосовно цього батальйону, то мені важко з тої позиції, яку зараз займаю, закликати людей до самовільності, хоча і мої близькі родичі є в зоні АТО, і я щодня з тривогою чекаю новин. Варто лише задуматися: люди три місяці перебувають на сході і не можуть повернутися додому, оскільки нема нормальної ротації.

Боюся, що це вимушене рішення — направляти туди загони територіальної оборони, аби замінити тих, хто на передовій, адже хлопці стоять там не тижнями, а місяцями... Очевидно, що зараз немає резервів для того, щоби завершити операцію в короткі терміни. У держави просто не вистачає людських ресурсів...

— Що скажете стосовно того, що людей відправляють воювати без елементарного спорядження? Вони ж стають гарматним м’ясом!..

Те, що ви зараз кажете, страшно! І що би чиновники не говорили, у цьому випадку немає ніякого виправдання цим діям, бо вони злочинні. Зокрема і тим чиновникам, які шукають пояснень тому, що людей відправляють у зону бойових дій без належного захисту. За це має нестися чітка і жорстка відповідальність!

— Яка саме?

Кримінальна! Звільнення з посади — найкраще і найлегше покарання, на яке вони заслуговують. Коли йдеться про людське життя, то будь-які виправдання стосовно вимог нормативно-правової бази, законодавства, труднощів у пошуку бронежилетів не повинні сприйматися жодним чином.

— Також багато питань виникає стосовно контролю за фінансами, адже люди масово переказують кошти на потреби армії, а військовим тим часом бракує води і касок!

Гроші не треба переказувати Міноборони чи Генштабу. Наприклад, я роблю так: шукаю можливість, аби необхідні речі можна було доставити до частини, де їх дійсно потребують. Медикаменти веземо безпосередньо у київський госпіталь.

Зараз люди показують, що вони здатні працювати значно ефективніше, ніж держава. А що таке держава? Це люди, які отримують зарплату за наші податки і зобов’язані виконувати свою роботу.

— Пане Олексію, як оцінюєте звільнення з посади в.о. міністра оборони Коваля та призначення керівником відомства Гелетея?

Мабуть, це не найкраще кадрове рішення Порошенка. Не було жодних застережень стосовно нового призначення начальника Генштабу. Стосовно міністра оборони, то тут є два важливі моменти. По-перше, це політична посада, і займатися політикою — головна функція міністра оборони навіть у цих умовах. Він не обов’язково повинен бути генералом. Головна функція міністерства — забезпечення Збройних сил, адміністративне керівництво, кадрове забезпечення тощо.

По-друге, звільнення Коваля матиме й негативні наслідки. Те, що в Міноборони приходить людина із зовсім іншої силової структури, викличе спротив, може спрацювати корпоративний аспект несприйняття. Багато хто може цього не розуміти. Несприйняття військовими того факту, що ними керуватиме міліцейський генерал, можливе.

Це може здатися дрібницею, але може створити і серйозні проблеми: непрофесійні рішення з боку міністра і тихий саботаж цих рішень військовими. Це піде не на користь справі, тому сподіваюся, що це призначення тимчасове. Ця кадрова позиція була вимушена і тимчасова.

— Чим вимушена?

Мені важко сказати...

— А для нового міністра Гелетея це стало несподіванкою?

На жаль, неприємною несподіванкою.

— Згідно з дослідженням Центру Разумкова, уже більше українців хоче в НАТО. Розкажіть, які фінансові зобов’язання бере на себе країна, якщо вона є членом Північноатлантичного Альянсу.

Фінансовий аспект важливий, але не головний. Незважаючи на економічну ситуацію в Україні, підтримка вступу її в НАТО збільшилася вдвічі, майже втричі — серед населення України. Але ймовірність ухвалення такого рішення є проблематичною. Можу з упевненістю сказати, що в середньостроковій перспективі нереально, щоб Україна набула членства в Альянсі.

Стосовно фінансового навантаження, яке несе країна, вступивши в систему колективної безпеки, то тут важко здійснити бухгалтерію, оскільки країна, вкладаючи кошти в систему колективної безпеки, отримає в середньому у 29 разів більше. А невеликі країни, як, наприклад, Естонія, отримують у сотні разів більше за ту суму, що вони вклали. Це важко перенести у фінансову площину. Вимоги до всіх членів НАТО однакові — витрати на оборону мають бути не меншими, ніж 2% від ВВП.

Ця вимога НАТО відповідає українському законодавству. Проблема в тому, що багато країн-членів не дотримуються цієї вимоги, тому це один зі спірних моментів у відносинах між країнами-членами.

— Але є ще членські внески! Їх країни теж мусять сплачувати?

Стосовно членських внесків у загальний бюджет, то вони абсолютно мізерні. Якщо порівнювати із загальними витратами на оборону, якщо я не помиляюся, це майже одна десята відсотка оборонного бюджету. Кожна країна вносить членський внесок у розмірі, що їй дозволяє її економіка. Це справедливий розподіл тягаря між членами НАТО, бо зрозуміло, що Естонія не може платити стільки, скільки платять США. Але у відсотковому вираженні це те ж навантаження на бюджет країни.

— Останнім часом в Україні дедалі більше говорять про захист кордонів. Була навіть пропозиція збудувати паркан...

Зокрема я підтримую пропозицію Ігоря Коломойського. Не думаю, що це був піар. Допускаю, що це можуть бути бізнес-інтереси, але головним мотивом був захист кордонів. Очевидно, що потрібен кордон із Росією. Це матиме не лише практичне значення — це убезпечить нас від проникнення нелегальних мігрантів, контрабанди.

Народна мудрість каже: що вищий паркан, то кращий сусід. Крім того, цей кордон матиме символічне значення. Це покаже, що ми нарешті визначилися, і продемонструє провал політики Путіна, коли він, ухвалюючи рішення, результати яких ми нині бачимо в Україні, мав на меті розширити «русский мир», а насправді добився паркана між двома народами. Тому кордони матимуть практичне і символічне значення.

— Що буде з тими українцями, які залишаться за парканом?

Стосовно Криму, то там паркан не варто будувати... Звісно, якщо ми не відмовляємося, що це тимчасово окупована територія. У такому разі з українського боку там має бути все, крім паркана, адже є безліч способів забезпечити надійну охорону (за допомогою, наприклад, технічних засобів, спостереження, оперативних груп). Але там не має бути паркан! Його треба збудувати на кордоні Україна — Росія, але не вздовж адміністративних кордонів України.

— Усьому є початок і кінець. Пане Олексію, на вашу думку, коли закінчиться АТО?

Ніхто, зокрема і Президент Путін (хоча всі кажуть, що він один це знає і від нього це залежить), дати точного прогнозу не може. Терміни завершення АТО — це рішення на рівні Президента, але гармонізація ситуації в Україні можлива лише спільними зусиллями наших політиків і закордонних партнерів.

Потрібна демонстрація твердої волі керівництва України та силовиків, аби здобути перемогу та поставити ультиматум бандитам: вони або будуть знищені, або здадуться в полон, або втечуть на територію Російської Федерації.

Ключовим фактором залишається втручання Росії. Доки вона матиме бажання та можливість постачати бойовиків, зброю, військових і гроші, доти говорити про врегулювання ситуації не можна. Росію можна змусити рішучими діями України та потужною підтримкою з боку Заходу, тобто міжнародними санкціями. Наразі ні там, ні там немає стовідсоткової впевненості.