В. Омельченко, М. Білявський

У контексті ініційованих законопроектів (№7038 та №7038-1) із запровадження диференційованої ренти

Фіскальні ініціативи: наслідки для газовидобувної галузі

Правовий зріз. Законопроекти Д.Гетманцева ^[1] (№7038) та КМ України (№7038-1) не тільки збільшують ставки рентних платежів для газовидобувних підприємств, але й формують принципово нову «філософію» оподаткування газовидобутку через застосування диференційованої ренти — ставка зростає пропорційно збільшенню вартості газу на європейських біржах, у тому числі й на українській біржі. Вона збільшуватиметься на 10% кожні $200 за тис. м ³ в ціні ресурсу (ЗП №7038).

Автори цих законопроектів пояснюють введення диференційованої ренти необхідністю перерозподілу додаткового прибутку (виникає внаслідок зростання цін) від суб’єктів господарювання до Державного бюджету за незмінної собівартості.

Проте, вони не приводять конкретних розрахунків щодо впливу збільшення податкового навантаження на економічний стан газовидобувних підприємств, у тому числі, на ті, що інвестують у буріння особливо глибоких свердловин та використовують витратні, але необхідні інноваційні технології. Таким чином, порушено вимоги — п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 91 Регламенту Верховної Ради України та ч. 1 ст. 27 Бюджетного кодексу України.

Крім того, вказані законопроекти порушують норми Податкового кодексу щодо стабільності податкового законодавства, оскільки «податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року» (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4).

Економічний зріз. Законопроект Д.Гетманцева №7038 передбачає радикальне збільшення рентних ставок (за ціни газу понад $800/тис.м ³ ), зокрема, для діючих свердловин (глибиною менше 5 тис. м) — з 29 до 69 відсотків або в 2,4 рази.

Для нових свердловин (глибиною понад 5 тис. м) ставку ренти передбачається підвищити із 6 до 46 відсотків або у понад 7,5 рази. Водночас, урядовий проект являється ще більш радикальніший щодо нарощування податкового тягаря. Згідно його положень рентна ставка для діючих свердловин сягає 74 відсотків, а для нових глибоких свердловин 53 відсотки.

Україна вже має негативний досвід збільшення податкового тягаря на газовидобувні підприємства, коли за ініціативи уряду, який очолював А.Яценюк рентна ставка зросла до 67%. Це призвело до двократного падіння капітальних інвестицій у галузь й надалі ускладнило виконання урядової Програми 20/20, що передбачала нарощування видобутку газу компанією АТ «Укргазвидобування» у 2020р. до 20 млрд. м ³ , та в цілому по країні — до 27 млрд. м. ³

Негативна інерція, що була закладена шляхом збільшення податкового тягаря у 2014р. діяла упродовж усього періоду дії Програми 20/20 й разом із іншими причинами вплинула на її провальні результати. Однак, приватним компаніям, на відміну від АТ «Укргазвидобування», вдалося переломити ситуацію й наростити газовидобуток до 5 млрд. м ³ або на понад 20%, але цей показник міг бути ще набагато більшим, якщо б не руйнація інвестиційного клімату у 2014р.

Безумовно, не буде цілком об’єктивним порівнювати збільшення рентних ставок у 2014р. з теперішніми ініціативами влади, адже за приблизно однакових їх показників треба враховувати, що ціна газу у 2014р. для промисловості становила $250–300/тис.м ³ , тоді, як у лютому 2022р. вона складає понад $1100/тис.м ³ .

Тобто, за умовно однакових ставок ренти у газовидобувних компаній залишилося би більше коштів, якщо б вони працювали за умовами ЗП №7038 або 7038-1 порівняно із фіскальною ситуацією 2014р. Водночас, слід враховувати, що на такому високому рівні, як зараз, ціни довго триматися не будуть й вже до середини ц.р. за прогнозами вони знизяться до $500–550/тис. м ³ , а в 2023–2028рр. — до $300–400.

Отже, автори вищевказаних законодавчих ініціатив є необ’єктивними, коли стверджують, що дохід підприємств після введення нових ставок не знизиться. Це твердження спростовується тим, що їх порівняння не має жодного відношення до сьогодення і діючих реалій. Неможливо порівнювати дохід за різних ставок виключно у межах нової фіскальної системи. Натомість, потрібно порівнювати доходи підприємств за діючих ставок з тими доходами, що можуть бути за нових ставок.

Відповідно до розрахунків самого автора законопроекту, навіть, за «м’якого» варіанту диференційованої ренти Д.Гетманцева порівняльні доходи газовидобувних підприємств за рік мають знизитися на 239 млрд. грн, оскільки на цю суму заплановано збільшити від них надходження до Державного бюджету.

Абсолютно очевидно, що якщо новації влади будуть імплементовані, то за коректного порівняння доходи газовидобувних компаній знизяться до критичного рівня для перспективи існування газовидобутку в країні, як бізнесу .

Проте повністю заперечувати розгляд можливості у перспективі застосовувати методологію диференційованої ренти теж не варто, оскільки вона може забезпечити за ретельних й неупереджених розрахунків експертного середовища баланс інтересів між державою та бізнесом. Зрозуміло, що держава теж буде бажати отримувати більше податкових надходжень до Державного бюджету за високих цін на природний газ, але дана ідея може бути реалізована виключно за умови стратегічного бачення й збереження інвестиційної привабливості українського газовидобутку.

Натомість, вказані законодавчі новації здається, що спрямовані виключно на задоволення фіскальних цілей, але навіть й вони не можуть у принципі бути досягнуті, навіть, у короткостроковому періоді. Першою жертвою фіскальних новацій стане державна компанія АТ «Укргазвидобування» (близько 70% національного газовидобутку).

За умовами ПСО (постачання за спеціальною ціною для ТКЕ й населення) ця компанія через «Нафтогаз Трейдинг», що реалізує ресурс за ціною не більше 7,96 грн./м ³ ($284 /тис.м ³ ) ^[2] за середньої ціни на газ у поточному році $800/тис.м ³ й за рентної ставки 69% АТ «Укргазвидобування» має сплатити $552/тис.м ³ або майже удвічі більше свого доходу, що є повним абсурдом.

Перспективи видобутку природного газу ^[3]

Балансові запаси природного газу складали станом на 2021р. близько 1 трлн.м ³ , що за умови досягнення щорічного видобутку газу близько 30 млрд. м ³ дає можливість протягом 30 років вийти на повний рівень самозабезпеченості України.

Табл. 1.1. Запаси традиційного природного газу в Україні та накопичені обсяги його видобутку від початку розробки, млрд. м ³ .

Більшість газових родовищ із балансовими запаси в 685 млрд. м ³ державному підприємству АТ «Укргазвидобування».

Табл. 1.2. Діючі родовища газу державного підприємства АТ «Укргазвидобування» та їх балансові запаси, млрд.м ³ .

Незважаючи, на одні з найбільших обсягів запасів газу у Європі, слід враховувати, що крупні й великі родовища України вже вироблені на 80-90 відсотків, а найбільші балансові запаси розпорошені по середніх, невеликих та дрібних родовищах.

Табл. 1.3. Структура родовищ за глибинами і дебітом по Україні

За результатами 2021 року Україна видобула 19.8 млрд м ³ природного газу, з яких:

Водночас, 80% видобутку припадає на старі родовища, що вже давно знаходяться на стадії падіння, тому без нових перспективних родовищ, що значною мірою знаходяться на глибині більше 5 км розвиток газовидобутку неможливий. Україна за своїми запасами далеко не Катар, Норвегія чи Росія, тому переймати їх досвід оподаткування є хибною ідеєю.

Концепція ресурсно-рентного механізму. Була сформована у 70-х роках минулого століття і полягало в оподаткуванню чистого доходу інвестора. Така модель передбачає з однієї сторони створення усіх необхідних умов для залучення інвестицій, а з іншої — отримання оптимального обсягу рентних платежів.

Більшість світових практик (40%) передбачає встановлення ренти в коридорі 10%...20%. Таке високе податкове навантаження, як планується застосувати в Україні, навіть не встановлене у енергонезалежних країнах-експортерах. Тому, ініціатива Законопроекту №7038 виглядає повністю алогічною стосовно держави, де імпорт енергоресурсів є критичним фактором національної безпеки та стримування збройної агресії РФ.

Кумулятивна частка податку в ціні продажу більше 60% встановлені тільки в країнах найбільших експортерах газу, де існує висока ймовірність виявлення запасів. Проте, й в цих країнах об'єктом оподаткування є чистий прибуток, а не дохід від продажу газу. Разом із тим, в Україні кумулятивна частка податку в ціні продажу становитиме 70–80%. При цьому, ймовірність успішного нового буріння становить до 40%.

Якщо порівнювати запропоноване збільшення ставок ренти до діючої моделі оподаткування, то простежується збільшення фіскального навантаження здебільшого для нових свердловин. Такий підхід є помилковим, тому що він не стимулюватиме залучення інвестицій в розробку нових родовищ.

Адже, капітальні та поточні витрати для свердловин глибиною понад 5000 м є значно більшими, аніж для свердловин до 5000 метрів. Наприклад, якщо буріння свердловини глибиною 4000 метрів буде коштувати $10 млн., то інвестиції в спорудження свердловини глибиною 6000 метрів потребуватимуть вдвічі більше інвестицій — $20 млн.

Тут доречно нагадати, що через значну виснаженість горизонтів до 5000 м, — газовидобувні компанії змушені бурити свердловини глибиною 5500–6000 метрів для отримання комерційного дебіту від 100 до 350 тис. м ³ на добу, що покриватиме капітальні затрати при діючій моделі ренти. Саме це спонукало українські приватні газовидобувні компанії вкладати кошти в глибокі свердловини, зокрема у 2021 році — 64% нових свердловин були закладені на глибинах понад 5000 метрів. Фактично, нові фіскальні новації поставлять крапку на розвитку цього магістрального напряму інвестицій у газовидобуток.

Зростання залежності від імпорту. У разі імплементації законопроекту №7038 або №7038-1, прогнозується, що замість нарощування видобутку у 2025р. до 23 млрд. м ³ відбудеться його падіння до 17 млрд. м ³ . Внаслідок, цього суттєво зросте залежність України від імпорту газу у період загострення конкурентної боротьби за цей ресурс на європейському ринку, який буде особливо цінним під час енергетичного переходу до безвуглецевої енергетики. Це призведе до додаткових витрат валюти на суму понад $6 млрд.

Водночас, це значно ускладнить перехід України від принципу «імпортного паритету» до власного цінового індикатора. Відсутність національного цінового індексу сприяє підтриманню високих газових цін на внутрішньому ринку (на 20-30 відсотків вищих середньоєвропейського рівня). Даний фактор буде оказувати деструктивний вплив на конкурентоспроможність українських підприємств, а значить й на соціально-економічний стан у державі.

Однак, головна загроза зростання знаходиться у сфері безпеки, оскільки необхідність постійного нарощування імпорту газу за високими цінами істотно послабить економіку країни та її соціальну стабільність, що збільшить уразливість української держави в протистоянні імперським амбіціям РФ, у тому числі, шляхом нав’язування Газпромом укладання прямого контракту купівлі-продажу газу.

Роль природного газу в реалізації Green Deal

Вибравши у 2019р. курс на досягнення надзвичайно амбітної цілі щодо утворення першого кліматично нейтрального континенту до 2050р. у відповідності до положень Green Deal, ЄС розглядає природний газ у якості важливого елементу зі сприяння виконанню поставленої мети. Вже до 2030р. ЄС має знизити викиди парникових газів на 55% порівняно із 1990р. й це завдання неможливо буде виконати без використання природного газу, як перехідного палива до безвуглецевої економіки.

Проте таке усвідомлення у європейських політиків з’явилося лише в останній час, коли з’ясувалося, що швидке зростання в енергобалансі ЄС частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) нездатне забезпечити збалансовану роботу енергосистеми за стрімкого виведення з експлуатації вугільних блоків ТЕС та атомних електростанцій.

Для надійної роботи енергосистеми не вистачає балансуючих потужностей й покриття цього дефіциту за відсутності природного газу не уявляється можливим. Відповіддю Європейської комісії на даний виклик стало ухвалення 2 лютого 2022р. принципового рішення стосовно включення природного газу у якості перехідного «зеленого» виду палива ^[4] . Ухвалений акт визначає ЄС таксономію — технічне зведення правил щодо видів діяльності, які сприяють відмові від викопного палива та «зеленому переходу».

Вивчення Європейською Комісією у 2020р. попиту на балансуючі потужності енергосистеми ЄС визначило оптимальний склад маневрених потужностей у 2030р. для інтеграції потужностей ВДЕ, передбачених цілями ЄС з декарбонізації. Пріоритетним джерелом гнучкості енергосистеми ЄС визначено газові електростанції — 348 ГВт або 29% ^[5] від встановленої загальної потужності.

Таким чином, існують певні підстави стверджувати, що попит на природний газ в ЄС до 2030р. істотно зростатиме — з 380 млрд. м ³ у 2020р. до 430 млрд. м ³ у 2030р., а його частка у виробництві електричної енергії у цей період підвищиться з 22 до 29 відсотків на фоні скорочення власного газовидобутку й відповідного зростання імпортозалежності.

Отже, підчас «енергетичного переходу» конкуренція на «блакитне паливо» в Європі зростатиме, що означатиме високу ймовірність збереження на нього досить високих цін на континенті. Для української економіки це не є гарною новиною, адже рівень цін на енергоносії для неї являється одним із головних чинників конкурентоспроможності для базових галузей України, таких як металургія, хімічна промисловість та аграрний сектор.

Міжнародні зобов’язання України у сфері кліматичної політики

За вказаного новітнього європейського тренду щодо ролі природного газу у Green Deal, створення сприятливих умов для зростання газовидобутку в середині країни — базова умова виконання Україною своїх кліматичних зобов’язань.

У ході Кліматичної конференції ООН у Глазго СOP26, Президент України В.Зеленський підкреслив, що цілі України — скоротити на 65% викиди парникових газів (ПГ) відносно 1990р. і не пізніше 2060р. досягнути кліматичної нейтральності. ^{[6] [7]} Крім того, Україна на цьому саміті приєдналася до ще понад 40 країн світу у питанні відмови використання вугілля до 2035р ^[8] .

До найбільш ґрунтовного документу, де Україною визначаються її міжнародні зобов’язання у сфері боротьби із зміною клімату слід віднести Другий національний визначений внесок до Паризької Угоди (НВВ2) у якому достатньо чітко окреслені орієнтири та механізми щодо зниження викидів ПГ до 2030р.

Зокрема, найважливішим механізмом виконання цілей НВВ2 є нарощення до 2030р. виробництва електроенергії за рахунок ВДЕ з 18,4 до 60 млрд. кВт/год або більш ніж утричі. Це дозволить наростити частку ВДЕ у виробництві всієї електричної енергії до 30%. Водночас, цього планується досягнути за умови виводу із експлуатації більшості ТЕС працюючих на вугілля згідно з Національним планом скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ) ^[9] .

Але, постає питання, як цього досягнути, якщо вже у 2021р. через дефіцит балансуючих потужностей НЕК «Укренерго» вимушено було систематично обмежувати ВДЕ генерацію? Тобто, через специфіку української об’єднаної енергетичної системи (ОЕС), коли домінує ядерна енергетика що є базовою, а балансуючих потужностей критично не вистачає, вже зараз (за заданих умов) розвиток потужностей із використанням ВДЕ досягло майже максиму технологічних можливостей ОЕС.

Проблема виконання кліматичних цілей через інтеграцію ВДЕ в ОЕС ще більше ускладняється внаслідок необхідності закриття вугільних ТЕС (відповідно до НПСВ), що виконують критично важливу функцію з балансування енергосистеми. Отже, спираючись на новий принциповий підхід ЄС з віднесення природного газу на перехідний період до «зеленого» типу енергії та враховуючи специфіку роботи ОЕС й скорочення використання вугілля, існують підстави стверджувати, що без зростання частки газу в енергобалансі досягнути цілей НВВ2 буде навряд чи можливим.

У цьому зв’язку, потрібно зазначити, що нещодавна ініціатива влади щодо безпрецедентного посилення тиску на газовидобувні підприємства повністю суперечить «зеленій стратегії» України Green Deal. У разі ухвалення ВР України одного із двох законопроектів ( №7038 або №7038-1) буде нанесено непоправної шкоди не тільки власному газовидобутку, але й перспективам держави у справі формування Європи, як першого кліматичного нейтрального континенту.

Натомість, виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань в питанні боротьби із зміною клімату повинно стати абсолютним пріоритетом для Уряду, ВР України, та бізнесу, оскільки Ukrainian Green Deal — найкращий економічний інструмент із поступового входження України до єдиного політико-економічного простору ЄС й досягнення нею цілей сталого розвитку, що визначені положеннями резолюції ООН від 25 вересня 2015р.

Доступ до європейських «кліматичних фінансів» у рамках виконання НВВ2 є критично важливим фактором підвищення конкурентоспроможності продукції українських промислових підприємств. Позбавитися підтримки ЄС у справі декарбонізації економіки Україна собі просто не може дозволити.

Виклики для ГТС України .

У зв’язку із можливим введенням у експлуатацію вже у 2022р. газопроводу Північний потік-2, українська ГТС може у найближчий час отримати серйозну проблему, яка пов’язана із припиненням транзиту російського газу територією України до країн ЄС та інших європейських країн.

Як відомо, ГТС України запроектована, як система, що транспортує природний газ за напрямом «схід-захід» й на сьогодні здатна здійснювати транзит обсягом близько 146 млрд. м ³ . Загальна довжина магістральних газопроводів складає 33 тис. км на яких працює 1389 газорозподільних (ГРС) станцій та 57 компресорних станцій (КС).

Тобто, за своїм потенціалом ГТС України являється найбільшою газотранспортною системою Європи. Проте, він станом на лютий 2022р. використовується лише тільки близько на 30%. У разі припинення Газпромом транзиту, оператор ГТС вимушений буде здійснити редизайн системи із зміною проектних режимів роботи та виведенням з експлуатації значної кількості ГРС, КС та лінійної частини.

У новій реальності роботи ГТС через зниження її завантаженості значно ускладниться режим транспортування газу для споживачів, а для окремих районах Сходу та Півдня України з’являться ризики надійності газозабезпечення. У цьому контексті збільшення власного газовидобутку здатне відіграти критично важливу роль для підтримання завантаженості газопроводів та поставок споживачам. Тому стимулювання нарощування видобутку газу слід віднести також до питання забезпечення безпеки держави у частині оптимізації роботи ГТС в умовах нульового транзиту.

1. Голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики ↑

2. АТ «Укргазвидобування» реалізовує газ для «Нафтогаз Трейдинг» за ціною до 5 грн./м ³ . ↑

3. Для написання цього розділу використовувалася джерела інформації Держгеонадр та підприємств Асоціації газовидобувних компаній України. ↑

4. EU taxonomy: Commission presents Complementary Climate Delegated Act to accelerate decarbonisation — https://ec.europa.eu/info/publications/220202-sustainable-finance-taxonomy-complementary-climate-delegated-act_en ↑

5. Петрик І. — Воднева економіка, європейський Зелений курс? В Україні ще не скоро — Економічна правда, 20.04.2021, https://www.epravda.com.ua/columns/2021/04/20/673188/ ↑

6. Президент на Конференції COP26: Необхідно змінити глобальне мислення й пріоритети світової політики — не лише фінансове зростання, а й екологічне — офіційне інтернет-представництво Президента України, https://www.president.gov.ua/news/prezident-na-konferenciyi-cop26-neobhidno-zminiti-globalne-m-71349 ↑

7. Слова Президента України спираються на Національну економічну стратегію на період до 2030р. (затверджена постановою КМ України від 3 березня 2021р.) ↑

8. СОР26: загальні та українські підсумки — Українська енергетика, https://ua-energy.org/uk/posts/sor26-zahalni-ta-ukrainski-pidsumky ↑

9. Омельченко В. — Проект Другого Національного визначеного внеску України (НВВ2): чи можливо досягнути більш амбітних цілей за менших витрат?, Разумков Центр, https://razumkov.org.ua/statti/proekt-drugogo-natsionalnogo-vyznachenogo-vnesku-ukrainy-nvv2-chy-mozhlyvo-dosiagnuty-bilsh-ambitnykh-tsilei-za-menshykh-vytrat ↑