"Нова труба" як фактор посилення енергетичної безпеки України

«Нова «труба» дозволить Україні диверсифікувати постачання газу й посилити енергетичну безпеку, а Польщі — заробити на транзиті «блакитного палива», — енергетичний експерт Володимир Омельченко


Новий газопровід повинен об’єднати газотранспортні системи (ГТС) Польщі та України. Його будівництво має завершитися до 2020 року. З української сторони проектом займається державний оператор газотранспортних систем України «Укртрансгаз», з польської — компанія Gaz–System S.A. Інтерконектор (газова труба, що з’єднує ГТС. — PolUkr.net) включатиме газопровід довжиною 1,5 км від польського села Hermanowice до польсько-українського кордону, а також українську ділянку «труби» від кордону до газосховища «Більче-Волиця — Угерсько» довжиною 110 км. Також у Польщі збудують компресорну станцію в селі Strachocina, вимірювальну станцію і новий газопровід Hermanowice — Tworóg — Tworzeń. Мета проекту — збільшити можливості імпорту газу з ЄС через Польщу в Україну та розширити можливості зберігання європейського газу в українських газосховищах. Реалізація проекту дасть змогу перекачувати з Польщі в Україну до 8 млрд кубометрів газу на рік, а з України в Польщу — до 7 млрд кубів на рік. Зараз максимальна технічна пропускна здатність поставок газу з Польщі в Україну — 1,5 млрд кубометрів на рік. Про втілення проекту PolUkr.net розпитав експерта, директора енергетичних програм українського Центру імені Разумкова Володимира Омельченка.

— На якому етапі перебуває зараз проект?

— Наскільки мені відомо, зараз будівництво газотранспортної «перемички» між Польщею та Україною на стадії проектування. Проект просувається, але, на жаль, не надто швидкими темпами.

Ціль проекту — з’єднати українську і польську ГТС через інтерконектор. А через польську ГТС приєднати ще однією «трубою» українську ГТС до газотранспортної системи Євросоюзу. Таким чином, Україна має отримати нові можливості для енергетичної незалежності від російського газу. Завдяки цій «трубі» Україна зможе купувати газ із недавно збудованого польського LNG-терміналу в Świnoujście. Це розширить можливості України для диверсифікації поставок газу.

Крім того, Україна приєднається ще однією «трубою» до газової мережі ЄС. Сьогодні ми з’єднані з газотранспортною мережею Євросоюзу через мережі Угорщини, Словаччини і Польщі. Нова «труба» дозволить Україні диверсифікувати постачання газу і посилити енергетичну безпеку, а Польщі — заробити на транзиті «блакитного палива». Україна не купує газ із Росії від початку 2016 року, проте купує його зі Словаччини, Угорщини і Польщі. Цікаво, що купувати російський газ із країн ЄС виходить дешевше і надійніше, ніж безпосередньо з Росії.

— Наскільки вірогідно, що проект втілять до 2020 року, як це заплановано?

— Думаю, що і Україні, і Польщі потрібно все зробити для того, щоб реалізувати задумане вчасно. Обидві сторони мають пришвидшити процес, бо це на користь обом державам та їх взаємовідносинам.

— Чи відомо, скільки газу (у відсотках) надходить в Україну через угорську, словацьку та польську «труби»?

— Найбільший потік іде через Словаччину. Це приблизно 90% усього газу, який імпортує Україна. Коли збудують інтерконектор між Польщею та Україною, частка газу, яка надходить через Польщу, стане суттєво вищою.

— Хто основні продавці газу для Польщі?

— Основним постачальником газу для Польщі залишається Росія. Далі йде норвезький газ і катарський газ через недавно запущений термінал скрапленого газу в Świnoujście.

— Куди йтиме новий газопровід «Україна — Польща»?

— Це буде така суто прикордонна невеличка «труба» — близько 100 км Львівською областю України і кілька кілометрів Польщею. Це радше не газопровід, а «перемичка». За великим рахунком, це не надто масштабний проект. Проте він теж потребує уваги, фінансування та плану реалізації.

— Які найбільші перешкоди можуть виникнути під час його реалізації?

— На сьогодні не бачу жодних перешкод. Головне, щоб залишалася політична воля його втілювати. Наразі обидві сторони прагнуть це зробити, бо проект вигідний обом. Україна отримує додаткове джерело диверсифікації природного газу, зможе закачувати цей газ у свої підземні сховища, що посилить енергетичну безпеку країни. Натомість Польща зможе ефективніше використовувати термінал у Świnoujście та додатково зароблятиме на транспортних послугах.


Володимир Омельченко

Директор енергетичних програм


Народився в 1967 р. в Києві.

Освіта:

Київський політехнічний інститут, факультет хімічного машинобудування (1992).

Автор понад 50 наукових і публіцистичних праць. Брав участь у розробці та здійсненні міжнародних енергетичних проектів та наукових дослідженнях міжнародної енергетичної політики.

Робота:

У 1992–1996 р. працював на різних посадах в галузі машинобудування;

1997–1998 — головний фахівець відділу нафтової, газової та нафтопереробної промисловості міністерства економіки України;

1998–2003 — НАК «Нафтогаз України», очолював напрям транспорту нафти;

2004–2007 — головний консультант Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України;

з лютого 2007 р. — експерт Центру Разумкова, з 2013 року — директор енергетичних програм.

(044) 206-85-02

omelchenko@razumkov.org.ua

volodymyr.omelchenko