Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин в інтерв’ю мережевому виданню LB.ua пояснив, як невдала монетарна політика Національного банку України призвела до стрімкого знецінення гривні та зростання цін.

— Що сьогодні відбувається з гривнею?

На жаль, потішити нема чим. Центральний банк втратив будь-яку спроможність до впровадження монетарної політики в країні. У нас вже не працюють ринкові механізми. Натомість почала діяти фінансова зажерливість. Запущена інфляційно-девальваційна спіраль. Девальвація підштовхує інфляцію, і ми втрачаємо добробут як за рахунок втрати курсової різниці, так і за рахунок надзвичайно високих цін.

На жаль, сьогодні ситуація нічим не відрізняється від того, що було тиждень чи місяць тому. Центральний банк замість того, щоб посилити контроль над тим, як поводяться комерційні банки на валютних, міжбанківських ринках, за тим, як банки використовують рефінансування, які він безконтрольно надає; і замість того, щоб посилити контроль над переказами коштів, виведенням їх за кордон, він робить вигляд, що приймає якісь часткові рішення.

— Як вплинуть на ситуацію адміністративні обмеження Нацбанку?

Ніяк не вплинуть, це не змінить ситуацію. Це лише призведе до здорожчання ресурсів для імпортерів, їм потрібно буде шукати додатковий ланцюг, щоб прикрити це. Я не знаю, яким може бути нормальний імпорт після чотириразового підвищення курсу. Хто сьогодні буде купувати імпортні недешеві товари, наприклад, французький сир, який подорожчав у чотири рази? Напевно, знайдуться якісь окремі гурмани.

Ситуація з кожним днем погіршується. Натомість ми чуємо, як Центральний банк розповідає нам різноманітні історії. Наприклад, про те, що фіксованого курсу не буде. Так само і вище керівництво країни не вважає курсову динаміку питанням національної безпеки. Якби це було інакше, до нинішньої ситуації було би інакше ставлення.

Чим більше стрибає курс, тим важче буде його зупинити. Сьогодні про повернення курсу до 20 чи 22 гривень за долар вже не йдеться. Також про 21,7 гривні, які закладено до бюджету, можна забути. Сьогодні про повернення курсу не йдеться, сьогодні важливо стримати негативну тенденцію.

— Можливо, така ситуація комусь вигідна?

Сьогодні є частина банків, яким вона вигідна. Але їх у цьому звинувачувати навряд чи варто. Навіть якщо врахувати, що вони можуть ще більше її розхитувати, бо користуються ситуацією. В основі лежить безконтрольність. Якщо центральний банк дозволяє, то така зажерливість буде тривати і далі. Ми з вами, населення, не формуємо курс. Ми не можемо зупинити цей механізм. Ми лише пожинаємо плоди, які формуються на валютних і міжбанківських ринках. Миттєва вигода за відсутності будь-якого контролю провокує на такі дії.

— Тоді що це: непрофесійність чи об’єктивні обставини на зразок газових проблем, відсутність золотовалютних резервів, війна? Адже ми неодноразово бачили, що дії Нацбанку не спрацьовують.

Тут все перетинається. Крім усього, тут немає й належної професійної підготовки. Адже керівник Нацбанку має бути макроекономістом. Він повинен розуміти, що фінанси — це не лише арифметика, а серцевина та взаємодія всіх макроекономічних зв’язків — інфляція, ВВП, інвестиції тощо.

З іншого боку, це відсутність відповідальності. Справді, якщо три, п’ять вісім разів були вдавані спроби Нацбанку щось зробити, і вони вкотре провалювалися, то очевидно, що тут щось не так. І з кожним разом повага та довіра до Нацбанку знижувалася.

Центральному банку потрібно системно вирішувати питання. Та передусім подбати про те, щоб відновити довіру до своїх дій, бо сьогодні вона нульова. Щойно пані Гонтарева сказала про курс гривні 25, то всі почали хвилюватися, чи часом не буде він вже 35. Будь-які дії Нацбанку викликають швидше острах, ніж заспокоєння.

Це не ринкові, а спекулятивні арбітражні механізми для окремих банківських учасників, які поставили собі за мету скористатися ситуацією. Наразі все списують на війну, на дорогий газ і на резерви. Сьогодні це легко робити.

— Що робити звичайним людям? Адже ціни не просто зросли, вони помножилися.

Так, дорожчають усі товари, не лише імпорт. Українські виробники також залежні від валюти, бо мають імпортні складові. Але для споживачів погіршується ситуація не лише через високі ціни і зниження добробуту. Ми газ купуємо у доларах, а розраховуємося гривнями. Чим вища девальвація, тим більший буде розрив. Доведеться ще більше підвищувати тарифи. Це той маховик, коли девальвація підштовхує тарифи, які натомість додатково пришвидшують зубожіння населення. Тому курсова політика — це питання національної безпеки.

Зараз потрібно забути багато про що і намагатися стабілізувати ситуацію. Тут повинен підключитися й уряд, бо частина фінансування залежить від реформ. Потрібно, щоб працювали механізми пов’язані з фінансовим моніторингом і зупинити зловживання.

— Хто і що має зробити, щоб зупинити цей маховик?

Починати потрібно з повного та цілковитого контролю. Якщо Національний банк продовжуватиме надавати рефінансування банкам, тоді повинен чітко знати, на що вони йдуть. Якщо на виплату депозитів, то це добре, якщо кошти повертаються на валютні ринки — це погано. Пріоритетом має бути чіткість та прозорість використання коштів, а також встановлення для всіх однакові правила. Таким чином можна зупинити ситуацію.

Ще потрібно повернути елемент поваги до Національного банку. Коли буде зрозуміло, що Нацбанк відповідає за свої дії. Якщо центральний банк лише розповідатиме, що колись буде добре, коли ми перейдемо до так званого інфляційного таргетування, то нічого не зміниться. Якщо Нацбанк не справляється із ситуацією, тоді потрібно поставити питання перед Радою Національної Безпеки стосовно впровадження деяких нагальних заходів і про власну відповідальність.

Також має втрутитися Президент. Бо монетарна валютна політика — прерогатива центрального банку, а саме Президент призначив його голову. На жаль, за останній період не пригадую, щоби Президент у своїх промовах звертався до внутрішніх проблем, зокрема стосовно національної валюти. Якщо за комунальну сферу несе відповідальність уряд, то за монетарну політику, нехай і опосередковано, лежить відповідальність і на Президентові.

— Що буде далі? Долар за 50 гривень?

Сьогодні не видно, коли все це зупиниться. Якщо так далі піде, то може бути і 50 гривень, і більше. Ми станемо ще біднішими, ще більше звузиться виробництво, люди і резерви далі покидатимуть країну. Наразі ми вже не порівнюємо нинішню ситуацію з кризою 2008-2009 років. Тепер ситуація значно погіршилася — наближаємося до початку 90-х. Але тоді розвалилася одна система і країна переходила до іншої.

Сьогодні є сподівання, що економічні основи більш-менш існують. Тому не повинно бути повного розвалу. Подальша безвідповідальність і безгосподарність є дуже небезпечними. Залишається сподіватися, що наша влада таки зверне увагу на це питання.