У центрі уваги весняної сесії ПАРЄ, що відбулася 7–11 квітня 2014р. у Cтрасбурзі, була, поза сумнівом, криза в Україні та військова агресія проти неї Росії. ПАРЄ була заснована 1949р. і є найстарішим в Європі органом міжпарламентської співпраці, що, однак, відіграє лише консультативну роль. Але важливість прийнятих ним рішень Українській державі і всій світовій спільноті сьогодні в жодному разі не можна недооцінювати.

Відбулися термінові дебати про загрози функціонуванню демократичних інститутів в Україні в контексті останніх подій, а також Парламентська Асамблея переглянула повноваження делегації Російської Федерації. Важливо зауважити, що комітет ПАРЄ вирішив винести на голосування саме пропозицію про тимчасове позбавлення РФ права голосу, хоч парламентарі висували пропозиції про припинення повноважень російської делегації.

Делегація українського парламенту в ПАРЄ, де представлені різні політичні сили, порівняно з попередніми сесіями була згуртована в намаганні донести до інших парламентарів факт безпрецедентної агресії Росії проти України. Її позиція базувалася на тому, що сьогодні першочерговим завданням є демонстрація єдності у протистоянні російській інтервенції. Своєю чергою, російська делегація з’явилась у ПАРЄ в розширеному складі та була надзвичайно активною на засіданнях комітетів та в кулуарах, де агітувала окремих представників Сербії, Вірменії, Молдови, Угорщини, низки західноєвропейських країн з метою підтримки російської позиції голосуванням або ж співавторством вигідних Росії поправок до резолюцій ПАРЄ.

Українські дипломати у Страсбурзі провели активну роботу, що передувала квітневій сесії та роботі в комітетах ПАРЄ. За їх словами, вихідний варіант резолюції стосовно ситуації в Україні повністю влаштовував українську сторону, тому основною метою було запобігання прийняттю поправок, ініційованих російськими парламентарями (жодна з таких поправок підтримана не була). Натомість, була підтримана поправка, ініційована українськими та грузинськими делегатами, що вимагала від РФ негайно вивести війська з Криму.

Іншою характерною особливістю квітневої сесії ПАРЄ було продовження та «експорт» російської пропаганди. З першого дня сесії під Палацом Європи проводився мітинг українців із закликами покарати Росію за анексію Криму та агресію проти України. Але поряд з ним перебувало близько 20 «представників Сходу України», які в гаслах, що звучали винятково російською мовою, вказували на те, що діюча влада в Україні є «фашистською», а Схід країни її не підтримує. У розмовах ці «східні українці» чесно зізнавалися, що їх привезли на «мітинг» з Росії, і їх мало цікавить, що відбувається в Україні.

Під час засідань ПАРЄ члени російської делегації постійно наголошували, що:

• влада в Україні є нелегітимною;
• понад 10 мільйонів громадян України вимагають федералізації держави;
• українська опозиція не виконала умов Угоди про врегулювання кризи в Україні від 21 січня 2014р.
• у риториці українських політичних партій ВО «Свобода» і «Правий сектор» спостерігається антисемітизм.

Подібні висловлювання російських делегатів викликали різке несприйняття парламентарів Асамблеї та оцінювалися ними як елемент російської пропаганди. Загалом, російська делегація трималася відособлено: часто під час обговорення резолюції по Україні поводила себе агресивно, демонструючи незгоду з переважною більшістю представників ПАРЄ, які висловлювали підтримку Україні та наголошували, що Росія під керівництвом В.Путіна живе та діє методами XIX ст., що є неприпустимим для країни-члена Ради Європи. А тому ситуація, що склалася в Україні, є прикладом справжнього виклику для всього європейського континенту та його стабільності. Акцентувалася увага на неприпустимості подальшого просування російських військ на схід України. Підкреслювалося, що після розпаду Радянського Союзу РФ є лише географічним сусідом України та не має права втручатись у внутрішню політику держави, вимагаючи зміни її Конституції. Часто висловлювалися думки про те, що рано чи пізно Росія буде змушена залишити всі окуповані нею території.

Також делегатами Грузії та Великої Британії зазначалося, що Рада Європи запізнюється в реагуванні на виклики безпеці країн-членів Організації. Більше того, нинішня криза, пов’язана з інтервенцією Росії в Україну, стала можливою, зокрема, тому що у 2008р. під час грузинсько-російського конфлікту Європа діяла за принципом laissez-faire, і залишила Росію безкарною.

Сьогодні ми бачимо повторення грузинського сценарію в Україні, тільки українсько-російський конфлікт дедалі більше набуває обрисів найбільшої кризи на європейському континенті з часів падіння Берлінського муру, і його наслідки можуть бути набагато більш катастрофічними.