Планетарна пандемія вплинула на геополітичну ситуацію і світову економіку, скоригувала внутрішні і зовнішні пріоритети країн світу. З іншого боку, очевидно, що «силові лінії» протистояння і конфронтації, зони конфліктів, хоча трохи завуальовані головною темою, але аж ніяк нікуди не поділися. І, очевидно, активізуються згодом у нових умовах і в новій якості.
Кремль дуже винахідливо і творчо намагається використати фактор коронавірусу для продавлювання своїх інтересів — зокрема, розколу західного санкційного фронту, розширення російського впливу і відбілювання іміджу.
Прикладом, який напрошується в хрестоматію спецоперацій, стала «гуманітарна» допомога Італії по лінії Міноборони РФ. По-перше, за інформацією La Stampa, 80% російських поставок виявилися непотрібними або малокорисними. По-друге, російські волонтери в погонах отримали можливість «допомагати» поблизу військових баз НАТО. По-третє, ця акція зіграла на авторитет проросійських партій Італії «Ліга» і «5 зірок». По-четверте, було продемонстровано «єднання з Заходом перед лицем спільної загрози» і «дружелюбна безкорисливість» російської сторони, що має стати аргументом для пом’якшення протистояння на осі Росія-Захід. (Німецький Der Spiegel визначив ці гуманітарні поставки «інструментом пропаганди», а глава МЗС Польщі Яцек Чапутович назвав фейком повідомлення про те, що Польща заблокувала проліт над своєю територією російської «гуманітарної ескадрильї».)
До речі, аналогічні цілі переслідувала і «гуманітарна допомога» Москви Вашингтону, яка, правда, надалі виявилася комерційною угодою, що, втім, не завадило російським ЗМІ розтрубити про «потепління на американо-російському треку» і т. д.
Втім, є й інша сторона російської пропаганди — виробництво фейків. Група East StratCom з 22 січня до 18 березня 2020 рік зафіксувала 110 фактів дезінформації від прокремлівських мас-медіа. Серед найпоширеніших: вірус — це форма іноземної агресії, з якою Росія успішно бореться; європейська та американська системи охорони здоров’я насправді виявилися неефективними і нездатними протистояти пандемії; COVID-19 — це акція «глобальних еліт». А чого варта жахлива історія про американського підлітка, який помер тому, що його не поклали в лікарню через відсутність страховки. Це нагадує легендарний фейк російської пропаганди про «розп’ятого хлопчика» в Донецьку.
На цьому «вірусному» тлі Москва продавлювала ухвалення в рамках Генасамблеї ООН свого варіанту Декларації про солідарність у період загрози COVID-19, де серед високопафосних тез було вбудовано ідею скасування міжнародних санкцій, крім тих, що введені Радбезом ООН. Офіційний Київ перервав процедуру ініціювання цієї резолюції, і зовсім не випадково в коментарі МЗС РФ від 2 квітня 2020 року є такий показовий пасаж: «представники України в низці міжнародних організацій, включно з ООН, ОБСЄ і Радою Європи, запустили пропагандистську качку з обвинуваченням Росії в тому, що вона нібито намагається скористатися пандемією для скасування антиросійських санкцій».
Є підстави вважати, що в міру посилення пандемії, зокрема в РФ, російська пропаганда буде дедалі масштабніше розкручувати тезу про те, що перед лицем спільної смертельної загрози Заходу потрібно (нехай тимчасово!) забути про санкції, російську агресію, про Донбас, Крим і об'єднуватися з РФ. А якщо ні, то нові жертви коронавірусу будуть на совісті США і ЄС. Загалом, у стилі і дусі російської пропаганди.
Очевидно, ініціюють і відповідну «примиренську» хвилю в західних країнах за допомогою проросійських політичних сил, «стурбованого бізнесу», агентів впливу в ЗМІ і громадських організаціях. Уже замиготіли в проросійських мас-медіа повідомлення про те, що Держдеп високо оцінив російську допомогу, а представник США при НАТО закликав Альянс і РФ об'єднатися в боротьбі з пандемією. І ґрунт для організації такої кампанії вельми сприятливий. Америка і Європа, так само як і міжнародні інституції, занурені в боротьбу з пандемією, яка йде поки по наростаючій. На цьому тлі відкрилися нові можливості для маніпулювання, спекуляцій, популістського лицемірства і психологічного тиску під гаслом протистоянь спільній біді.
Крім того, звертаючись до Заходу про примирення і єднання в боротьбі з коронавірусом, Кремль на практиці діє в протилежному напрямку. По-перше, нікуди не поділися ні російські бомбардувальники над Атлантикою, ні нещодавнє «силове тестування» оборони НАТО в Баренцевому, Норвезькому морях, недалеко від Аляски. По-друге, триває гра м’язами — на початку квітня Росія провела серію військових навчань у Криму, в Бурятії, у Середземному морі, та й весняний військовий призов з 1 квітня в РФ ніхто не скасовував. По-третє, російські війська продовжують бойові дії на Донбасі, ігноруючи домовленості нормандської четвірки. Водночас місія ОБСЄ не має повного доступу на окуповані території. У згаданому вище коментарі російське МЗС це пояснює так: «Право республік з метою боротьби з коронавірусом вводити за аналогією з Україною та іншими країнами Європи обмежувальні заходи свідомо відкидається. Вельми сумнівні демократичні цінності».
Аж ніяк не російській стороні, яка в період пандемії продовжує гібридну війну проти України, волати до демократичних цінностей! У березні СБУ припинила діяльність низки інтернет-агітаторів у Дніпрі, Одесі, які за вказівкою російських кураторів публікували в соцмережах фейки про COVID-19 з метою розпалювання паніки, дестабілізації ситуації і дискредитації української влади.
Парадоксально, але ситуація з пандемією, з одного боку, ніби відтіснила на другий план у громадському дискурсі тему війни на Донбасі. А з іншого — «вірусна криза» оголила, і на новому тлі продемонструвала як безкомпромісність країни-агресора, так і загалом природу і цілі політики Кремля на українському напрямі. У цьому контексті, м’яко кажучи, сумнівними виглядають спроби ініціювання якоїсь консультативної ради в політичній підгрупі ТКГ у Мінську. Так само як і безславно завершена акція екс-радника Секретаря РНБО України Сергія Сивоха зі створення національної платформи примирення і єдності.
Нинішня українська влада не раз говорила про пакет планів щодо Донбасу: на торішньому засіданні РНБО України було затверджено п’ять сценаріїв реінтеграції ОРДЛО. Так само йшлося і про те, що Україна не буде даремно витрачати час, «якщо не побачить з російської боку бажання виконувати «Мінськ». Однак, за шість років війни підтверджень такого «небажання» накопичилося більш ніж достатньо. Чи треба ще раз подивитися в очі Путіну? Втім, поки що з черговим нормандським самітом нічого не ясно.
Джерело:
