Позаштатний експерт з питань енергетики Михайло Гончар в інтерв’ю мережевому виданню «Гордон» розповів про перспективи розвитку української енергетики, які відкриває новий закон про демонополізацію газового ринку.

— Закон про газовий ринок змінить розклад сил в енергетичному секторі України?

Ухвалення закону — половина справи. Буде потрібно ще низка підзаконних актів, постанов Кабінету Міністрів, розробка і прийняття мережевого кодексу, проведення реформи газового сектору. На це піде років п’ять-шість.

Кальки з європейської практики не спрацюють. У нас унікальний газовий сектор, тому потрібний творчий підхід, але в європейському розумінні цієї творчості. Водночас не варто зациклюватися на європейській догмі в чистому вигляді. У ЄС практика імплементації третього енергопакету далеко не бездоганна. Вони, наприклад, намагаються знайти виняки для «Газпрому». Якщо європейська комісія допускатиме винятки для зовнішніх гравців, ми повинні враховувати це. Тому що часто євробюрократи вимагають від нас неухильного виконання правил, коли в самих не все гаразд.

— Що зміниться для простого українського споживача після того, як закон почне діяти?

Споживач зможе вибирати собі постачальника газу. У деяких країнах ЄС вже існує така можливість. Це не як на ринку, вибрати товар дешевше. Йдеться про з'єднання якості товару і послуги. Тобто ви зможете вибрати не лише компанію, але і характер запропонованої послуги залежно від того, в якому об'ємі і коли вам потрібний продукт. Наприклад, газ не потрібний 24 години на добу 7 днів на тиждень, а лише вдень, взимку у більших об'ємах, ніж влітку, а коли ви виїжджаєте у відпустку — зовсім не потрібний. Виходячи з особистих потреб ви підберете такого постачальника, який максимально гнучко врахує всі ваші побажання і запропонує найсприятливішу ціну. І постачальники теж дістануть можливість вибирати коло споживачів — домогосподарства або лише промисловий сектор. Але це відбудеться лише у разі успішної імплементації закону.

— Звучить оптимістично, але напевно будуть труднощі з реалізацією закону?

Газовий ринок існує не сам по собі, а тісно пов'язаний з ринком електроенергії. Добре, щоб прийняли відразу пакет: закон про газовий ринок, про ринок електроенергії і про національного регулювальника. Останній документ ще навіть не почали обговорювати. Формально у нас існує Національна комісія регулювання енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ), але це квазірегулювальник. Він не самостійний, діє на основі указу Президента.

Важливим моментом також є реформування АМКУ. Це відомство має стежити, щоб конкуренція на ринку була. А у нас, як відомо, всі енергоринки мають або офіційну монополію («Нафтогаз», наприклад), або де-факто приватну монополію (наприклад, ДТЕК Рината Ахметова сконцентрував 70% теплової генерації країни).

— В Україні багато енергетичних монополій під контролем олігархів. Ви впевнені, що вони так просто віддадуть майно і доходи?

Не віддадуть, а шукатимуть варіанти впливу на міністерства, Президента, прем'єра, щоб традиційно створивши європейський фасад, зберегти стару практику. Є такі умільці в держструктурах, які шляхом прийняття підзаконних актів можуть створювати абсолютно інший алгоритм поведінки. Саме тому і потрібен незалежний регулювальник, аби практика відповідала закону.

Опір явний і прихований буде точно. Олігархи втратять доходи, які вони вважали своїми, хоча це засоби, якими вони повинні були ділитися із суспільством. Побудувати імперії олігархам дозволила корумпована влада. Був такий негласний договір: влада через корупційні механізми «кришує» схему збагачення олігархів, а вони потім на виборах допомагають владі перемогти.

— Чи досить ухваленого закону, щоб розірвати стосунки влади й олігархів?

У нас не залишилося додаткових спроб ще раз все відкласти на потім. Ми ризикуємо. Раніше ми вважали, що без нас не обійдуться. Тепер вочевидь, що це не так. Виникає нова якість європейського ринку газу, і ми вже не настільки незамінні. Україна стає заручником процесів, на які не може впливати. З одного боку, Європа приймає рішення менше споживати та імпортувати газу з Росії. З іншого боку, сама Росія намагається відмовитися від послуг транзитних країн, наприклад, України. Ми не в змозі впливати ні на РФ, ні на ЄС.

Зараз нам важливо затрибнути в останній вагон і показати, що ми в цьому випадку є не проблемою для європейців, а частиною вирішення проблем. Наша унікальність — у сховищах і транспортній системі, які дозволяють досягнути великої гнучкості у постачаннях, перекиданні газових потоків, і можуть укріпити енергобезпеку східних країн ЄС. Щоб нас такими вважали, ми повинні грати за тими ж правилами, що і вся Європа. Поки нас вважають проблемою, тому що у нас незрозумілі непрозорі правила гри, які диктують, по-перше, олігархи, а, по-друге, Росія.

— Новий закон зруйнує і державну монополію?

Цей закон наближає нас до трансформації газового сектору. Тоді всі процеси у ньому стануть прозорішими, ринок запрацює і інвестиції прийдуть.

Всі дочірні компанії «Нафтогазу» гроші заробляли і віддавали материнській компанії, яка розподіляла їх на власний розсуд. Третій енергопакет передбачає, що «Нафтогаз» може зберегти своє існування, але кожна «дочка» стане фінансово цілком самостійною.

Державна монополія на ринку газу завжди вела до того, що нею зловживали. Наприклад, газ, що добувається держкомпаніями, реалізовувався не за ринковою ціною, а за соціальною, яка покривала лише витрати на видобуток, але не давала можливості розвитку. Монополія призвела спочатку до стагнації, а зараз і до деградації газодобувної сфери. Це погано і для споживача. Начебто виходить дешевий газ, але є бюджетний дефіцит «Нафтогазу», який держава покриває з бюджету. А гроші в казні — наші з вами податки. Це замкнуте коло зараз розривається.

Для держави зараз важливо зберегти у державній власності видобувні об'єкти («Укргазвідобування») і газотранспортну систему («Укртрансгаз»). Можна багато що продати, але є стратегічні підприємства, які в будь-яких умовах слід зберегти під держконтролем. Можна вивести на IPO до 25% акцій компанії «Укргазвидобування», щоб отримати приплив іноземних інвестицій.

— Як скоро почнуться зміни?

Поняття швидкості своєрідне. Навіть у країнах ЄС упродовж п'яти років після прийняття енергопакету не все добре, хоча там досить конкурентне середовище. Наша швидкість буде невелика. Ми просто не зможемо йти швидше, тому що ще належить завершити імплементацію другого енергопакету. Вона ніби почалася, але багато в чому залишилася на папері. А поки закон не почне працювати, нічого не зміниться.

Головний принцип другого енергопакету - вільний доступ до трубопроводів. Будь-який виробник газу повинен мати можливість увійти до труби, щоб реалізувати свій газ. Саме проблема з продажем зараз стримує приватне газодобування. Це, до речі, характерно і для виробництва електроенергії. Щоби продати енергоресурс, треба підключитися до мережі. А монополіст не хоче підключати. Він диктує умови, і постачальник змушений віддати газ або електрику за безцінь, що віднині неприйнятно.