Спільна заява «паралельного світу»

Певною мірою «очікуваним сюрпризом» стала спільна заява Росії і Китаю в день відкриття Олімпіади в Пекіні. Це, образно кажучи, філософсько-геополітичний маніфест, який являє собою суміш кремлівської пост-правди, східної дипломатії, авторитарного ізоляціонізму та ідеології «паралельного світу».

Цю заяву, з одного боку, можна розглядати як відповідь на нещодавній глобальний Саміт за демократію, куди Росію і Китай не запросили. А з іншого, як намагання сформувати Азиатсько-Тихоокеансько-Євразійський альянс (ЄАЕС-Китай), — тобто, об’єднати країни які будують власну «ексклюзивну демократію» всупереч західним нормам і цінностям.

Звернення містить парадоксальну формулу, яку у спрощеному вигляді можна викласти так: є універсальні права людини і базові норми демократії, але кожна окрема країна має свою специфіку, свою форму демократії, яка не має оцінюватися ззовні і ніхто не повинен нав’язувати країні будь-які демократичні стандарти.

Отже, Китай і Росія впевнені, що «захист демократії і прав людини не має використовуватися як інструмент для здійснення тиску на інші країни»

Іншими словами, тотальні репресії в Росії проти опозиції і воєнна інтервенція на пострадянському просторі, або «табори перевиховання» для уйгурів в Китаї і експансія Пекіну у Південно-Китайському морі є лише «особливостями суверенних демократій».

Тому колективний Захід не має права на це реагувати і «зловживати демократичними цінностями». А статут ООН і Декларація прав людини тут ні при чому… Де факто, ця Заява перехрещує всі традиційні індекси демократії, свободи людини, свободи у світі та ін. Зокрема, розподіл на вільні і невільні країни тут непотрібний, бо і Білорусь і Північна Корея це приклад різноманіття культур і цивілізацій.

В заяві декларується спільна російсько-китайська протидія колективному Заходу, в різних регіонах світу, неприйняття «кольорових революцій» тощо.

По суті, це крок до поляризації сучасного світу, до формування двох великих центрів впливу — західних традиційних демократій і альянсу авторитарних держав

Де-факто це преамбула небезпечного глобального розмежування.

Окремий пасаж цього документу стосується безпосередньо України. «Китайська Сторона ставиться з порозумінням і підтримує висунуті Російською Федерацією пропозиції з формування довгострокових юридично зобов’язуючих гарантій безпеки в Європі».

По суті, йдеться про те, що Китай разом з Росією відмовляє Україні у самостійному геополітичному виборі і праві визначати свій зовнішньополітичний шлях. Пекін чітко і публічно підтримав країну-агресора і це однозначний сигнал як для НАТО і США, так і для офіційного Києва. Очевидно, що це не може залишатися поза увагою української влади і має бути враховано при реалізації зовнішньої політики на китайському напрямі.

Ця заява змушує замислитися над характером, особливостями і перспективами українсько-китайського співробітництва

Зрозуміло, що Піднебесна є важливим торговельним партнером і Україна зацікавлена в економічних стосунках з Пекіном. Але, з іншого боку, слід зважувати на небезпеку «боргових пасток», специфіку кредитів і геополітичні наслідки «легких» китайських грошей. До речі, Україна в цьому плані вже має певний неоднозначний досвід.

Отже, очевидно, що відносини з КНР мають базуватися на стратегічних національних інтересах України, бути паритетними, публічними і прозорими. Водночас, слід чітко визначити формат українсько-китайської співпраці, за межами якого — військово-оборонний комплекс, стратегічні енергетичні об’єкти, критична інфраструктура, системи зв’язку, двигунобудівництво тощо.

Слід визнати, що ескалація російської гібридної агресії і загострення ситуації довкола України досить чітко виявили позиції і інтереси країн світу, зокрема, — коло реальних стратегічних союзників і надійних партнерів Києва. Так чи інакше швидкоплинні геополітичні процеси вноситимуть свої корективи, у т.ч. у пріоритети, окреслені в Стратегії зовнішньополітичної діяльності України.

Джерело: