Дві сторони цифрових технологій: "цифрова диктатура" або збереження стійкості

23 жовтня 2019р. Провідний експерт соціальних та гендерних програм Разумков Центру Ольга Пищуліна  взяла участь у міжнародній науково-практичній конференції «Сфера зайнятості і доходів  в умовах цифрової економіки: механізми регулювання, виклики та домінанти розвитку».

Організатори конференції:

  • Міністерство освіти і науки України;
  • ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»;
  • Інститут соціально-трудових відносин Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Пищуліна О. виступила з доповіддю «Дві сторони цифрових технологій: «цифрова диктатура» або збереження стійкості».


Пищуліна О.

Дві сторони цифрових технологій: «цифрова диктатура» або збереження стійкості

Цифрова економіка продовжує розвиватися з неймовірною швидкістю завдяки її здатності збирати, використовувати і аналізувати величезні обсяги цифрових даних практично. Стрімкий розвиток цифрових технологій активізувало поглиблений інтерес до проблематики цифрової економіки та її вплив на розвиток суспільства. Згідно «теорії поколінь» Вільяма Штрауса і Нілу Хоува[1], покоління Z, що йде нам на зміну, буде першим повністю «цифровим», тобто таким, що вільно використовує віртуал.

Питання цифрової економіки вперше було внесено у порядок денний групи G20 на саміту в Анталье у 2015р. коли було визнано, що ми живемо в епоху економіки Інтернету, яка відкриває як нові можливості так і нові виклики для глобального зростання. З 2016р. двадцяткою була запропонована «Ініціатива розвитку і співпраці" Групи двадцяти "в області цифрової економіки»[2], в якій цифрова економіка характеризується як найважливіший фактор зростання продуктивності і оптимізації структури економіки». А вже у квітні 2017р. G20 провела першу нараду «цифрових» міністрів, в наслідок чого була прийнята «Декларація міністрів по цифровій економіці" Групи двадцяти»[3]. Лідери пообіцяли забезпечити до 2025р. підключення всіх своїх громадян до цифрових комунікацій.

Починаючи з цього моменту в освітленні цієї тематики відбувся прорив — нею стали цікавитися в контексті широкого спектру сфер суспільної життєдіяльності: від створення нових технологій до розвитку міжнародних відносин. Це загальна тенденція і для іноземного, і для вітчизняного наукового поля.

Безперечно цифровізація надає багато переваг, мова йде про численні мультиплікаційні ефекти цифровізації коли в єдиний інформаційний простір включаються усі виробничі ланцюжки. Потенційні позитивні ефекти цифрової економіки (цифрові дивіденди) надаються потужними аналітичними кампаніями[4] та світовими форумами[5] і залежно від методів оцінки розмір цифрової економіки наразі оцінюють від 4,5 до 15,5% світового ВВП[6], і у неї є величезний потенціал для подальшого розширення. 

Проте як і при появі будь-якої нової комплексної технологічної хвилі вплив цифровізації на суспільство та економіку є неоднозначним: з одного боку, спостерігається розвиток економіки на новому рівні взаємодії всіх її елементів, з іншого — руйнується стара система виробництва і розподілу благ. В цьому сенсі не випадково цифрові технології характеризуються як «підривні» (disruptive). Також слід пам'ятати, що коли мова йде про впровадження нових технологій то їх оцінкам часто притаманний надлишковий оптимізм. Статистика показує, що за останні двадцять років спостерігається стійка тенденція скорочення середніх по світовій економіці темпів зростання продуктивності праці, сукупний ефект від використання цифрових дивідендів виявився слабшим за очікуваний. На практиці тільки 15% проектів з цифровізації підприємств виявилися успішними[7].

До того ж позитивний ефект від запровадження цифрової економіки розподіляється нерівномірно. Дослідження Світового Банку, показують, що не всі отримують з поширення інтернету рівні вигоди. Так, спостерігається зростання нерівності як між країнами так і серед груп населення всередині країни. В залежності від правильного вибору механізмів впровадження цифрової трансформації, для одних це прогрес, для інших — небезпечні тенденції. Наприклад, існує розрив між європейськими країнами. Так користувачів мережі Інитернету в Норвегії 98,4%, тоді як в Сан-Маріно всього 60,2%[8]. Відмінності між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються є ще більш суттєвими. Хоча найбільш швидкими темпами наразі зростання користувачів інтернету спостерігається у країнах Азії та Африки. Так, якщо з 2000р по 2019р. у північній Америці зростання зафіксовано на рівня 203%, в Європі на 592% то в Азії на 1 913%, а в Африці на 11 481%[9].

Цифровізація вигідна, перш за все, торгівельним компаніям і банкам. «Наскрізні технології» (роботизація, технологія блокчейна, нейромережі, штучний інтелект, квантовий віртуальна і доповнена реальність) призводять до оптимізації виробництва, роботизації, віддаленого контролю, і як наслідок скорочення і ліквідація робочих місць.

В узагальненому вигляді до числа основних ризиків і загроз цифровізації відносять:

— можливість концентрації влади на ринку і посилення монополій;

— захоплення нових ринків транснаціональними корпораціями;

— дестабілізація грошово-кредитної системи;

— наростання залежності від компаній-лідерів в сфері інформаційно-комунікаційних технологій.

При цьому страх небезпек цифровізації за останнім часом помітно посилюється.  Більшість компаній побоюються технологічних інновацій як таких, в тому числі кібер-інцидентів.

Серйозну стурбованість викликає і можливості встановлення загального контролю над громадянами за допомогою цифрових технологій, коли з'являється можливість відстежувати кожен крок, кожне слово людини, а в подальшому — і його думки. Кілька років тому інформаційний простір підірвало новина: — «Китай запроваджує цифрових диктатуру»[10]. З такими заголовками можна було побачити статті, що присвячені революційнім ініціативам китайського керівництва, коли прийнято жорстке рішення боротьби з корупцією в масштабах всього суспільства а також відновлення довіри у суспільстві. Це здійснюватиметься за допомогою цифрових технологій великих масивів даних (Big Data), що дозволяє отримати інтегрований показник по кожному окремому громадянину. Ініціативи щодо запровадження індивідуальних рейтингів отримала назву «соціального кредиту». Інформацію, в межах затвердженого у 2016р. Держрадою КНР уточнюючого переліку санкцій "Механізми запобігання і покарання людей, схильних до порушень" збиратимуть: інтернет-провайдери, стільникові оператори, власники сайтів, роботодавці, університети, правоохоронці, податкова і просто співчуваючі сусіди, що готові написати донос.

Аналогічна практика існує в багатьох країнах світу, проте китайська система унікальна в тому, що, по-перше, усі дані потраплять в єдину систему, а по-друге, на їх підставі громадянам присвоюють рейтинг, у відповідності до якого громадянин набуває можливості або користувалися пільгами, у випадку високого індивідуального рейтингу[11], а у випадку низького соціального рейтингу його очікує поразка у громадянських, соціальних та економічних правах[12].

Поки в пілотному режимі в декількох десятках міст Китаю запущені тільки окремі елементи програми соціального рейтингу. Проте Китай — країна закрита, і про особливості застосування системи на практиці офіційно не повідомляється.

Отже в кінцевому рахунку, впровадження такої масштабної цифровізації може призвести до бездержавного роботизованого суспільства, в якому буде зростати роль штучного інтелекту; відбуватися зрощування інтелектуальної та фінансової еліт; зростати масове безробіття, та ініціюватиметься запровадження системи безумовного базового доходу.

В Україні формальним підтвердженням руху на шляху цифровізації і формування політики у цифровому сегменті стало прийняття на початку 2018р. Концепції розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018–2020рр. Даний документ містить основні цілі та принципи цифрового розвитку країни, а також індикативний план їх реалізації. Проте для України, за оцінками багатьох експертів, на сьогоднішній день цифрова економіка є скоріше загрозою ніж драйвером розвитку внаслідок слабкого розвитку підприємницького кластеру здатного створювати значну додаткову вартість в цифровому сегменті. Хоча державою робляться зусилля по формуванню інформаційної інфраструктури та розвитку цифрових технологій, поки результати не цілком відповідають заявленим цілям.

Україна має потужний інтелектуальний потенціал. Країна посіла перше місце в Європі за кількістю IT-фахівців. на сьогоднішній день понад 100 тисяч українських програмістів працюють в різних компаніях, Очікується, що до 2020 р. кількість IT-фахівців в Україні складе біля 200 тисяч чоловік. Однак, згідно з інформацією з інноваційного форуму, це не межа і вже в 2025 році їх кількість повинна становити близько 242 тисяч чоловік.

Але такий потенціал майже не впливає на зростання економіки. Частка цифрової економіки в Україні становить всього 3% (всього $ 2,6 млрд). У рейтингу цифровий конкурентоспроможності МФВ за підсумками 2019р. Україна зайняла 60 місце серед 63-х країн Європи, Середнього Сходу та Африки.

До теперішнього моменту вітчизняний ринок праці практично не змінювався під впливом цифрових технологій.

Негативним фактором є хронічний розрив за продуктивністю праці між Україною та країнами — технологічними лідерами.

Країна є найбільшим експортером агентів цифрової економіки в світі. На Заході попит на таких фахівців величезний. Тільки в Європі щороку потрібно близько 100 000 інженерів. З 17 000 інженерів, які сьогодні випускають українські вузи — майже 10 000 — це потенційні емігранти. Вже зараз економіка стикається з гострою нестачею фахівців інженерного профілю.

Крім цього обмежують здатність України в найближчі роки домогтися фундаментальних технологічних проривів структурні недоліки в системі цифрової трансформації, недостатній рівень цифрових навичок, обмежений доступ до ринків капіталу і відсутність відкритої інноваційної культури.

Розвиток цифрової економіки в Україні залежить не від кількості IT-компаній, а від кількості споживачів їх товарів і розробок. Слід враховувати і фактор скорочення пропозиції праці. Не нові технології, а звуження попиту — головна небезпека для ринку праці.

Проблемою є наявність значної кількості малокваліфікованих і вузькоспеціалізованих офісних працівників, для працевлаштування яких потрібні значні зусилля з перекваліфікації що теж у вирішальній мірі залежить від державної політики. При цьому вимога довічного освіти суперечить зниженню здатності до навчання людини з віком.

У містах доступом до широкосмугового зв'язку охоплено 95% населення, проте в селах — не більше 20%. Такий високий рівень цифрової нерівності формує загрози формування збалансованого територіального розвитку.

У випадку якщо державна політика в сфері інформаційних технологій не зміниться, і в її основі буде лежатиме імпорт техніки, технологій і програмного забезпечення, то ефект може виявитися негативним. Вивільнені «білі комірці» можуть не знайти собі нового фаху як через відсутність належної кваліфікації, так і внаслідок заповнювання зростаючих сегментів ринку імпортною технікою та іноземними фахівцями. Саме тому у зв'язку з роботизацєю робочих місць, автоматизацією управлінських процесів, зростаючим застосуванням 3D принтерів суттєвою загрозою вважається зростання безробіття. Проте для українського ринку праці наслідки економічної політики, що наразі здійснюється, ще довго будуть набагато більш значущими, ніж цифрова революція. Внаслідок різкої деградації економіки у зв'язку з її реформуванням за рецептами МВФ знищуються цілі галузі промисловості з мільйонами високотехнологічних робочих місць. При цьому всупереч загальносвітовим тенденціям найбільш різкого скорочення зазнають саме виробництва сучасного технологічного укладу, що забезпечують розширення зайнятості. Україна залишається єдиною країною в світі, де швидкими темпами скорочується число висококваліфікованих працівників. Більшість з них змушені перейти на низькокваліфіковану роботу або емігрувати.

Хоча загрози різкого зростання безробіття внаслідок цифрової революції сильно перебільшені і вони легко можуть бути нейтралізовані продуманої державної економічної політикою, проте до цього часу саме вона, а не цифрова революція була головною причиною ліквідації мільйонів робочих місць і деградації людського капіталу.


[1] William Strauss & Neil Howe Generations The History Of America's Future, 1584 To 2069

[2] G20 Программа по развитию и сотрудничеству в сфере цифровой экономики (Итоговый документ — 2016)

[3] Конференция G20 на уровне Министров по цифровой экономике. Дюссельдорф 6-7 апреля 2017. Декларация Министров по цифровой экономике

[4] World development report 2016. Digital dividends. — International Bank for Reconstruction and Development. The World Bank

Цифровая повестка ЕАЭС 2025: перспективы и рекомендации. Обзор совместного исследования Всемирного банка и Евразийской экономической комиссии

Digital Transformation Initiative. Executive summary. May 2018

[5] G20 Программа по развитию и сотрудничеству в сфере цифровой экономики (Итоговый документ — 2016)

[6] Доклад о цифровой экономике 2019. Создание стоимости и получение выгод: последствия для развивающихся стран, ООН 2019 

[7] Digitalization is the revolution happening today. The Games for Business learning platform

[8] Internet World stats

[9] Internet World stats

[10] China’s digital dictatorship. Worrying experiments with a new form of social control. The Economist, Dec 17th 2016

[11] Громадяни, які матімуть високі рейтинги соціальної довіри корістовутімуться різнімі соціальнімі та економічнімі пільгамі, зокрема спрощення адміністратівніх процедур, підтрімка та проференції в освіті, відкпріття бізнесу, надання соціальних гарантій

[12] Наприклад заборона на роботу на державній службі, на заняття високих посад, на виїзд за кордон; більш ретельний огляд на митниці; відмова в спальних місцях в нічних поїздах, в місцях у хпрестижних готелях і ресторанах і в доступі до туристичних агентств, відмова дітям у відвідування престижних школи, втрата доступу до системи соцзахисту

Ольга Пищуліна

Провідний експерт соціальних і гендерних програм


Народилася в 9 травня 1966 р. у Харкові.

Освіта:

Харківський державний університет ім. М.Горького, економічний факультет (1989).

Кандидат соціологічних наук (1997), старший науковий співробітник (теорія та історія державного управління, 2009). Заслужений економіст України (2012). Державний службовець 3 рангу. Автор понад 90 наукових праць.

Дослідницькі інтереси: стратегії соціального розвитку, напрями соціального реформування, державна політика в галузі реформування доходів, забезпечення державної політики на ринку праці та управління трудовими ресурсами, гендерна політика.

Робота:

1989–2001 — науковий співробітник лабораторії соціологічних досліджень Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;

1997–2003 — доцент кафедри соціології соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;

2003–2010 — головний консультант відділу громадянського суспільства та соціальних відносин Національного інституту стратегічних досліджень;

З 2010 року — завідувач відділу соціальної політики Національного інституту стратегічних досліджень;

З 2015 року — провідний експерт соціальних і гендерних програм.

pyshchulina@razumkov.org.ua