Оспанова Наталя, інтерн Центру Разумкова, студентка НаУКМА

Ознакою трьох останніх десятиліть є поєднання технологічного прогресу та історичного зближення країн з різними суспільно-політичними устроями. Це сталося завдяки посиленню глобалізації, яка прискорила поширення знань і технологій, а також розвиток інновацій. Всі ті країни, які з часом визнавались інноваційними лідерами, наприклад, Китай, Індія, Туреччина, Філіппіни та В’єтнам з різних причин (наприклад, промислова політика) змогли розвинути власні технологічні можливості; досягнення, відображені у зростанні ефективності інновацій та здатності брати участь у глобальних ланцюжках створення вартості. І все більше інших країн під впливом глобалізації розвивають свою інноваційну економіку, що призводить до загального зростання конкурентоспроможності країн на міжнародній арені.[1] І саме тому інвестиції в дослідження та розробки для підтримки інновацій стали поширеною практикою покращення економічного стану країни.

За словами Чандраджіта Банерджі, генерального директора Конфедерації індійської промисловості (КІП), зростання наукових і технологічних інновацій є драйвером економічного прогресу, а інвестиції в дослідження та розробки мають вирішальне значення для підтримки інновацій. Робсон Брага де Андраде, президент Національної конфедерації промисловості Бразилії, в свою чергу зазначає: «Ефективну інноваційну політику можна розробити лише за допомогою надійних економічних, наукових і соціальних показників».[2]

Але ж які саме фактори впливають на розвиток інновацій в країні та чи справді інновації призводять до швидкого економічного зростання?

Щоб визначити інноваційний потенціал країни проводиться глобальне дослідження на основі якого виводиться Глобальний інноваційний індекс (Global Innovation Index; GII), що є одним з основних показників інноваційного розвитку країни. В Європі також проводиться окреме дослідження індексу інновацій, який має деякі відмінності з GII, скоріше всього через те, що європейське дослідження є більш вузькоспрямованим та враховує фактори, притаманні саме європейським економікам.[3]

Для даного дослідження окремих чинників впливу на інноваційний розвиток було обрано дві країни: Чехію та Болгарію. Обидві країни є постсоціалістичними та мають членство в ЄС, однак його вони набули в різні роки, оскільки Болгарія у 2004 році не відповідала критеріям членства, але у 2007 році її було офіційно прийнято до ЄС. Чехія має конкурентоспроможну економіку та впроваджувала швидкі реформи. З іншого боку, Болгарія часто піддавалась критиці через слабкість державних інституцій. Тому, порівняння інноваційних можливостей цих двох країн з їхніми показниками інституційної спроможності державного управління та інших сфер економіки допоможе виокремити чинники, які можуть позитивно впливати на розвиток інновацій.

Так, насамперед звернемо увагу на показники, які визначають прогресивну законодавчу базу, що може мати безпосередній вплив на інноваційний розвиток.

Дотримання законодавства. Міцний законодавчий порядок є визначальним для практично всіх аспектів життєдіяльності суспільства. Не є виключенням і вагомість дотримання законодавства (верховенства права; RoL) для рішень стосовно інноваційного розширення. Можна помітити існування зв’язку між GII та RoL. Зі збільшенням довіри суспільства до законодавчої системи та із підвищенням якості прав інтелектуальної власності, виконання контрактів, доброчесності органів правопорядку та суду також зростає готовність країни до інновацій (Рис.1–2)[4].

Рис.1. Глобальний інноваційний індекс та Верховенство права Болгарії

Тут і далі дані GII співвідносяться з лівою віссю.

Рис.2. Глобальний індекс інновацій та Верховенство права Чехії

Результативність державного управління. Державне управління відіграє одну з ключових ролей у розвитку інновацій в будь-якій країні. Так, можна побачити кореляцію між GII та Результативністю державного управління (Government Effectiveness; GE) (Рис.3–4). Показник GE відображає уявлення про якість державних послуг, якість державної служби та ступінь її незалежності від політичного тиску, якість формулювання та впровадження політики, а також довіру до прихильності уряду до такої політики. Результативність державного управління розвитку інновацій в країні залежить від цілісного підходу до цієї проблеми, включаючи стратегічне планування, фінансову підтримку, ефективну регуляторну політику та співпрацю з різними зацікавленими сторонами.

Рис.3. Глобальний інноваційний індекс та Результативність державного управління Болгарії

Рис.4. Глобальний інноваційний індекс та Результативність державного управління Чехії

Якість регулювання. Ефективна регуляторна політика також сприяє створенню сприятливого середовища для розвитку інновацій, включаючи заохочення підприємництва, захист прав інтелектуальної власності та зменшення бюрократичних бар'єрів. Державне управління також повинне співпрацювати з приватним сектором, академічними установами та громадськими організаціями для сприяння розвитку інновацій. Отож, можна помітити зв’язок між GII та Якістю регулювання (Regulatory Quality; RQ) (Рис. 5–6). Показник RQ відображає уявлення про здатність уряду розробляти та впроваджувати правильну політику та правила, які дозволяють і сприяють розвитку приватного сектора. Занадто жорстке регулювання економіки може погано впливати на економічну ініціативу та розмиває економічні стимули для інновацій, що знижує конкурентоспроможність.

Рис.5. Глобальний інноваційний індекс та Якість регулювання Болгарії

Рис.6. Глобальний інноваційний індекс та Якість регулювання Чехії

Поряд з вказаними позитивними взаємовпливами, далеко не всі складові держаного економічного стимулювання знаходять відображення в інноваційній діяльності.

Витрати на дослідження і впровадження. Якщо ж ми прослідкуємо динаміку показника Витрат на дослідження та впровадження (Research and development expenditure; RDE), то прямого зв’язку з показником інновацій як такого не помітно. Зростання витрат на дослідження та впровадження не завжди відповідає збільшенню GII і навпаки (Рис.7–8). Є підстави стверджувати, що результати наукових досліджень і науково-дослідних розробок «віддалені» від потреб малого і середнього бізнесу, який, вірогідно, є основним творцем і споживачем інновацій. Водночас, значна частка інновацій виникає «в середині» бізнесу, не обов’язково пов’язаному з наукою.

Рис.7. Глобальний інноваційний індекс та Витрати на дослідження та впровадження Болгарії

Рис.8. Глобальний інноваційний індекс та Витрати на дослідження та впровадження Чехії

Інвестиції. Суттєвим стимулом для розвитку нових технологій можуть бути інвестиції. Але між динамікою GII та показника Валового нагромадження капіталу (Global capital formation; GCF) не помітно чіткого зв’язку. Збільшення інвестицій не завжди призводить до збільшення інновацій (Рис. 9–10). Можна припустити, що інновації «заміщають» інвестиції або, що більш ймовірно, інвестиції мають не миттєвий ефект, а впливають на інновації в довгостроковій перспективі.

Рис.9. Глобальний інноваційний індекс та Валове нагромадження капіталу Болгарії

Рис.10. Глобальний інноваційний індекс та Валове нагромадження капіталу Чехії

Висновки для України. Таким чином, досліджуючи на прикладі Чехії та Болгарії зв’язок між динамікою GII та таких показників як RQ, GE, RoL, RDE, GCF, можна помітити позитивний зв’язок між інноваціями та ефективністю і якістю законодавчої бази. Тобто міцний інституційний базис є необхідною умовою інноваційного розширення.

І хоча між інноваціями та витратами країн на дослідження і впровадження, а також інвестиціями не помітно прямого зв’язку, однак не викликає сумніву, що інвестиції все-таки сприяють інноваціям у середньостроковій перспективі. Для України було б доцільно зорієнтуватися на досвід європейських країн, з метою покращення нормативного середовища і особливе значення приділити інвестиціям, у т. ч. прямим іноземним.

Інновації є важливим інструментом економічної політики у повоєнному відновленні України, оскільки розвиток інноваційної системи може покращити конкурентну спроможність українських підприємств та економіки загалом. І саме в часи глобалізації є всі можливості для розвитку міжнародних відносин, технологічного прогресу. Останніми роками рівень інвестицій у структурі ВВП України складає лише 13–18%, що вкрай недостатньо для забезпечення і підтримки довгострокового реального зростання. Отож, інвестиційна експансія (шляхом залучення вітчизняних та іноземних капіталів) надзвичайно актуалізується[5]. І через те, що інновації та інвестиції залежать від якості державного управління, верховенства права, неприйнятності корупції, то сьогодні постає питання покращення даних факторів, що, до речі, співвідноситься з євроінтеграційними вимогами — їх покращення наблизить українське нормативне середовище до ділової практики зрозумілих європейських та міжнародних стандартів і традицій, а з тим — надасть потенційним інвесторам чіткий сигнал про їх можливості у новій Україні.

Звідси випливає, що для України ключовими напрямками розвитку повинні стати підвищення якості державного управління, зміцнення верховенства права та боротьба з корупцією. Ці кроки допоможуть покращити інвестиційний клімат країни, що, у свою чергу, сприятиме залученню як вітчизняних, так і іноземних інвестицій.

[1] Глобальні тенденції і перспективи: світова економіка та Україна. / Центр Разумкова, 2018. — https://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_global_trendns.pdf

[2] Global Innovation Index 2023: Innovation in the face of uncertainty. — https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo-pub-2000-2023-en-main-report-global-innovation-index-2023-16th-edition.pdf

[3] The European Innovation Scoreboard report and annexes, and the indicators database. — https://research-and-innovation.ec.europa.eu/statistics/performance-indicators/european-innovation-scoreboard_en

[4] Тут і далі, якщо не вказано інше, для міжкраїнових порівнянь використані дані наведені у: The Worldwide Governance Indicators, 2023 Update. — www.govindicators.org Global Innovation Index 2013–2023. — https://www.wipo.int/global_innovation_index/en/

[5] Відновлення України: Точка відліку і напрями дій влади. — https://razumkov.org.ua/images/2022/17/2022_MATRA_IV_KVARTAL_1.pdf