Чим загрожує Україні виконання Мінських угод

03 березня 2016

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник у коментарі мережевому виданню «Сегодня» розповів про те, чим Україні загрожує повне виконання Мінських угод.

У Західній Європі, зокрема в Німеччині, існує тверде переконання, що зараз найбільш виграшна тактика протидії агресивній політиці Кремля — тягнути час, щоб Росія до кінця року, грубо кажучи, «здулася». Їхня позиція базується на необхідності зробити все можливе, аби уникнути звинувачень України у невиконанні Мінських угод, позбавивши Росію приводів для провокацій і активізації бойових дій на Донбасі.

При цьому у мене є відчуття, що Європа чітко усвідомлює безперспективність Мінських угод як інструменту врегулювання цього конфлікту, але продовжує створювати видимість їхньої безальтернативності, сподіваючись на те, що ситуація якось сама собою вирішиться. Повторюся: сподіваючись на те, що до кінця року Росія втратить ресурси для активних дій на кількох фронтах, насамперед у Сирії і в Україні.

Стосовно заяви Штайнмаєра (про проведення виборів на окупованому Донбасі у першій половині 2016-го року), то це не порожня риторика, а чергове підтвердження того, що на Україну здійснюється потужний тиск по виконанню своєї частини угод. Захід прекрасно розуміє, що демократичні вибори в таких умовах проводити неможливо, що бойовики, а передусім Росія, ніколи не підуть на те, аби там була повністю гарантована безпека для виборців, доступ міжнародних спостерігачів, присутність українських політичних сил, дотримання українського законодавства. Вони не настільки наївні і все прекрасно розуміють. Але їм здається, що виконавши цей пункт Мінських угод, вдасться змусити Росію піти з Донбасу на підставі того, що Україна виконала свою частину домовленостей. І ось у цій частині розрахунків мені важко дати точне визначення — чи це наївність, чи готовність піти на чергові жертви за рахунок України заради досягнення власних короткотермінових цілей.

Але я би не хотів, аби мої слова сприймалися як спроба звинувачення Заходу і Росії у всіх наших бідах. Європейські експерти, політики, дипломати, вислухавши аргументи з приводу неспроможності Мінських угод, неодноразово ставили питання, на яке я не можу відповісти: «Навіщо Україна це підписала?». Вони вважають, що якщо президент Порошенко взяв на себе ці зобов'язання, то будьте люб'язні — виконуйте. І ось тут, на жаль, я боюся, що нам нічим заперечити.

Позиція європейських партнерів така: якщо ви не виконаєте свою частину Мінських угод, це означатиме, що провина за їхній зрив порівну ляже і на Україну, і на Росію.

При цьому всі розуміють різницю у важливості тих пунктів, які стосуються припинення вогню, виведення іноземних військ, відведення важкого озброєння, обміну полоненими всіх на всіх, передачі контролю над кордоном, роззброєння всіх незаконних формувань. Тобто кроки, які залежать від Росії, не можна порівняти з тим, що повинна зробити Україна (внести зміни до Конституції і забезпечити проведення виборів). Усі прекрасно розуміють, що є дійсно важливим, а що — лише один із пунктів.

Не менш важливим є питання: «А що буде, якщо Україна виконає свої зобов'язання?»

Перш за все, про позитив. Теоретично — буде досягнутий цей «пункт» для європейців — Україна все виконала. Але будуть і інші наслідки. Це, як мінімум, легалізація «Плотницьких-Захарченків» або тих, хто буде поставлений їм на заміну. Де-юре, це будуть представники української влади, де-факто — ставленики Москви.

Наступним кроком стане перетворення двох армійських корпусів, на озброєнні яких стоїть, за даними української розвідки, 450 танків, 950 бойових броньованих машин, 370 артилерійських систем, 200 реактивних систем залпового вогню, в народну міліцію так званих ДНР і ЛНР, яка стане, по факту, 40-тисячною силовою структурою, що утримуватиметься бюджетом України, але буде непідконтрольна Києву. Зауважте, що ця «народна міліція» за кількістю особового складу і озброєння є більшою, ніж армії багатьох європейських держав. Не виключено, що з тих же «народних міліціонерів» буде створена «народна прикордонна служба», яка візьме під нібито український контроль кордон.

Цим ми допоможемо Росії виконати пункт угод стосовно контролю кордону з Україною, який контролюватиметься, як і зараз, з одного боку Росією, а з іншого — бойовиками.

Наступний пункт цього сценарію: від України цілком логічно вимагатимуть скасування антитерористичної операції, оскільки конфлікт — врегульований. Це означає, що доведеться зняти війська з лінії розмежування і дати повну свободу пересування бойовикам і контрабанді. І все це, хоч якось зараз стримуване, хлине на решту території України.

І найголовніше, що потрібно розуміти — Мінські угоди були написані в Кремлі. Питання, чому Україна під цими угодами підписалася, досить дискусійне з точки зору аргументів про те, що потрібно було виграти час, зупинити агресію і тому подібне Але те, що текст цих угод у нинішній редакції відповідає плану досягнень цілей Москви в Україні — не підлягає сумніву.

Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проектів


Народився в 1962 р. в Хмельницькій області. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1984), Інститут іноземних мов міністерства оборони США (1993), Школу командирів ескадрилій Університету військово-повітряних сил США (1994), Курс управління повітряним рухом військово-повітряних сил США (2001), Королівський коледж оборонних наук Великої Британії (2007).

Робота:

1980–2001 р. — служба в Збройних Силах, підполковник запасу, учасник миротворчих операцій ООН (1996, 1997). Остання посада в Збройних Силах України — заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки.

2001–2004 р. — Центр Разумкова.

2004–2005 р. — ДП «Укроборонсервіс».

2005–2008 р. — Міністерство оборони України, начальник організаційно-аналітичного управління забезпечення роботи міністра оборони України — перший помічник міністра оборони.

(044) 201-11-95

melnyk@razumkov.org.ua

oleksiy.melnyk