Чи може четвертий рік повномасштабної війни стати останнім? Максимум, на що можна сподіватися цього року, – припинення бойових дій. Це був би перший крок на шляху до мирного врегулювання. Утім, навіть якщо такої домовленості буде досягнуто, ймовірність тривалого перемир’я вкрай мала. Чому? Бо залишається невирішеною першопричина конфлікту.

Ідея залучення миротворчих сил є дуже привабливою, але доти, доки не йдеться про її реальну реалізацію. Наразі вона виглядає нерелевантно. Що ж до перспектив військової підтримки України з боку США, то подальший розвиток подій напряму залежить від того, наскільки далеко державні інституції Сполучених Штатів дозволять зайти Дональду Трампу в його спробі переступити закон.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– За вашими оцінками, яким може бути четвертий рік повномасштабної війни в Україні, зокрема, враховуючи останні події та заяви? Чи може він стати останнім?

– На мій погляд, максимум, на що можна сподіватися зараз, виходячи із заяв і подій, – це припинення вогню або ж тимчасове перемир’я. Коли це станеться? Є різні варіанти. І навіть Трампу вже зрозуміло, що нереалістично завершити війну не лише за 24 години, а й у діапазоні тижнів або місяців.

Але ймовірність того, що буде досягнуто домовленості про припинення вогню, існує. І це значно реалістичніше, ніж це було до приходу Трампа. Чи зможе ця домовленість, якщо її буде досягнуто між США та Росією, або за участю України та європейських партнерів, бути імплементованою – це вже інше питання. Отже, значно вища ймовірність досягнення цих домовленостей, аніж їхньої практичної імплементації.

Наступне питання – як довго може тривати це припинення вогню. Тут мої прогнози більш песимістичні. Тому що для цього має бути довіра до тієї сторони, від якої це насамперед залежить, тобто від Росії, або від механізму верифікації, імплементації цих домовленостей, якого на сьогодні не існує. Так само як не існує довіри до того, що Кремль зацікавлений у дотримуванні перемир’я.

Ми говоримо лише про перший крок, який може потенційно привести до мирного врегулювання. Але це не вирішує першопричини цього конфлікту, як любить говорити Путін. Поки не буде розв'язано проблем, які призвели до цього, або хоча б адресовано на належному рівні, будь-які спроби врегулювати конфлікт завершаться тим самим – максимум тимчасовим перемир’ям, але більш імовірно, що ці домовленості буде зірвано ще на етапі їхнього досягнення.

– Чи вважаєте ви, що завдяки миротворчим силам вдалося б досягти того, аби перемир’я не було тимчасовим чи принаймні було досить тривалим?

– Слово peacekeepers зазвичай перекладається на українську мову як "миротворчі сили", але це неадекватний переклад. Окрім якихось лінгвістичних особливостей, перекручується сенс. Peacekeepers, або "підтримувачі миру", застосовуються, коли досягнуто домовленостей про мир, коли є згода обох сторін конфлікту. За відсутності або за дуже низького рівня довіри між ворогуючими сторонами вводяться міжнародні сили, які апріорі є незаангажованими. Вони закривають цей вакуум недовіри.

Інший аспект, коли міжнародна спільнота чи то на рівні ООН, чи під прапором інших міжнародних організацій, ухвалює рішення щодо втручання у цей конфлікт. Тоді вони творять мир, вони примушують сторони конфлікту відмовитись від бойових дій і силою забезпечують виконання цього політичного рішення.

Отже, якщо ми говоримо про ті сили, які підтримують мирні домовленості, то сьогодні це нерелевантно, тому що таких немає. Це перше. Друге – немає політичної волі через особливості цього конфлікту – ніхто не хоче йти на ризик прямого військового зіткнення з російською армією.

Тож ідея з миротворцями хороша, звучить красиво, але коли доходить до практичної реалізації, ми маємо розуміти, що на сьогодні це нереалістично. Те, про що сьогодні йдеться, – це, можливо, розгортання якихось контингентів західних країн для захисту інфраструктурних об’єктів. Це не миротворці. Я навіть не знаю, до якої категорії це можна віднести. Це подальша інтернаціоналізація цього міждержавного конфлікту й не більше.

– Якою, на ваш погляд, є на сьогодні роль США у цій війні? Зокрема, враховуючи той факт, що Сполучені Штати – це не лише президент, а й інші гілки влади.

– Нова адміністрація США висуває неприйнятні умови для України, і це стосується як трактування першопричин конфлікту, так і можливих шляхів урегулювання, які по суті підштовхують Україну до визнання поразки. Це і сумнозвісна угода про рідкісноземельні метали, яка фактично є вимаганням з України контрибуції за ті витрати, яких зазнали США, і потенційні витрати, які вони можуть мати у майбутньому.

Усі ці умови є неприйнятними для України, і вибір тут між поганим і найгіршим. Або керівництво України погоджується на ці умови, і тоді наслідки будуть катастрофічними, або ж не погоджується, і тоді треба чітко розуміти, як мінімізувати ризик у разі повного припинення військової та економічної допомоги з боку США.

Але ви правильно зазначили, що США – це не лише президент Трамп, котрий як глава держави має надзвичайно великі законні повноваження, але робить спроби переступити закон як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Як далеко йому дозволять зайти державні інституції, політичний істеблішмент, судова система США, від цього залежатиме, як надалі розвиватимуться події.

Якщо для нього система стримування і противаг не спрацює, то єдине, що можна прогнозувати, – це ще більшу непрогнозованість його кроків.

Джерело: