Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник у своїй колонці на сайті видання «Сегодня» пояснив, чому не буде жодної трагедії, якщо Україна не здобуде формального членства в ЄС і НАТО до 2040 року.
Минулого тижня медійний простір, особливо російський, розбурхав заяву Президента Європейської комісії Жана-Клода Юнкера про те, що Україна навряд чи зможе стати членом НАТО і Європейського Союзу впродовж найближчих 25–30 років.
Перше, на що слід звернути увагу, заява залишилася практично не поміченою в англомовному медійному просторі. Мої зусилля у пошуках оригіналу в англомовних ЗМІ зайняли досить багато часу. Ця заява не була сенсацією для європейської преси, як, втім, і для більшості українських експертів, які займаються цією темою. Однак вона була підхоплена і поширена російськими ЗМІ і, як часто буває, активно продубльована українськими.
Тепер — про те, що сказав Юнкер по суті. Він дав свою оцінку часових перспектив можливого вступу України до НАТО і ЄС, виходячи з аналізу внутрішньої ситуації в Україні, а також стосунків України з ЄС і НАТО і загального зовнішньополітичного контексту як довкола України, так і в ширшому плані.
Не менш важливо вказати на те, кому адресувалася ця заява. Юнкер під час візиту до Гааги намагався переконати голландців, яким належить висловити на референдумі свою точку зору стосовно асоціації України з ЄС, в тому, що вступ України до ЄС — це не питання завтрашнього дня. Його ключовий месседж полягав у тому, що немає жодних підстав для побоювань стосовно появи у ЄС країни, яка вимагатиме фінансової допомоги, стане додатковим навантаженням для Європи.
Тому в цьому конкретному епізоді Юнкер, на мій погляд, не стільки намагався висловити чергову порцію критики у бік української влади, скільки виступав адвокатом України перед голландськими виборцями.
Що стосується самої суті перспектив європейської і євроатлантичної інтеграції України, без прив'язки до заяв Юнкера, то можна сказати з великою часткою визначеності: найближчі 3–5 років Україна не зможе стати членом ні ЄС, ні НАТО. Це очевидний факт. Навряд чи можна настільки ж упевнено прогнозувати те, що буде через 25–30 років. Водночас, навіть якщо Юнкер виявиться правий у довгострокових прогнозах, то нема жодної трагедії у тому, що Україна не здобуде формального членства в цих організаціях. Для підтвердження своїх слів можу запропонувати приклади двох країн: Норвегії і Швеції.
Норвегія не є формальним членом ЄС. При цьому Норвегія абсолютно інтегрована в економічний і політичний простір ЄС. Територія Норвегії входить до Шенгенської зони, громадяни Норвегії мають практично всі привілеї, якими користуються громадяни ЄС. Уряд же Норвегії може використовувати більшість переваг, які дає членство в ЄС, окрім права голосу при ухваленні рішень усередині ЄС. Це, з одного боку, може бути недоліком, але, з іншого боку, дає більше можливостей для захисту національних інтересів, оскільки рішення ЄС мають рекомендаційний характер для Норвегії.
Другий приклад - Швеція, яка є членом ЄС, не є членом НАТО. Швеція, як і Україна, не може претендувати на гарантії колективної безпеки згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору, відповідно до якої агресія проти одного з членів Альянсу вважається нападом на весь Альянс і має на увазі відповідні колективні дії. Тобто Швеція не має формальних гарантій, але я упевнений, що якби Швеція виявилася в ситуації України, то реакція ЄС і НАТО була би значно рішучішою, ніж у разі українсько-російського конфлікту.
Перевага Швеції полягає в тому, що країна давно і надійно зарекомендувала себе повноправним членом євроатлантичного співтовариства, зокрема і у сфері безпеки. Це дає всі підстави розраховувати на прояв демократичної солідарності як з боку своїх найближчих сусідів, так і решти членів ЄС і НАТО.
Не ставлячи під сумнів значення формальних гарантій, важливо розуміти, що існують неформальні умови розвитку взаємин між державами і народами, які в критичний момент служать не менш надійними гарантіями, ніж договори й угоди.
