Учасники прес-конференції:
Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова;
Ольга Пищуліна, провідний експерт соціальних і гендерних програм Центру Разумкова;
Тамара Марценюк, доцент кафедри соціології НУ «Києво-Могилянська академія»;
Олександр Коваль, головний науковий співробітник відділу соціальної безпеки НІСД.
«Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України» — дослідження Центру Разумкова
Тема інтеграції України до Європейського Союзу актуалізує питання наслідування в Україні гендерного порядку цього об’єднання. Не дивлячись на швидкі темпи розвитку гендерного законодавства в Україні та суттєвий прогрес у галузі гендерної рівності, Україна відстає від європейських показників.
У дослідженні Центру Разумкова «Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України» тема гендеру представлена як компаративістська (порівняльна), метою якої є характеристика гендерного ландшафту України та країн ЄС, їх спільних і відмінних рис, елементів структурних механізмів.
Дослідження охоплює широке коло питань. Зокрема запропонована доповідь фокусує увагу на ролі суспільних (норми і закони) та економічних (ринки та розподіл ресурсів) інститутів, інституту сім’ї, а також впливі міжнародних індексів на становище жінок у світі. Крім того, у виданні висвітлюються гендерні аспекти політичного життя та гендерне насильство в умовах конфлікту. Також увага надана міжнародним нормам і стандартам, спрямованим на забезпечення рівності статей.
Україна досягла певного прогресу у сфері сприяння гендерній рівності та розширенні прав і можливостей жінок. Хоча аналіз статусу жінок на ринку праці ЄС та України дозволив зробити висновки, що гендерна нерівність в економічних відносинах є об’єктивною реальністю як в ЄС, так і в Україні, і хоча вона не має яскраво вираженого дискримінаційного характеру, проте зумовлює потребу в проведенні гендерної політики, спрямованої на подолання гендерної професійної сегрегації. Збільшення чисельності жінок на ринку праці як України, так і країн ЄС не означає, що вдалося повністю подолати дискримінацію. Зайнятість жінок є менш сталою — значна їх частка припиняє працювати, коли в них з’являються діти.
Оцінюючи в цілому систему гендерного законодавства України, серед позитивних рис можна відмітити: конституційне закріплення принципу рівності, в т.ч. рівності статей, наявність спеціального гендерного закону, в якому вперше надано визначення поняттю «гендерна рівність», закріплено механізми забезпечення рівних прав та можливостей у різних сферах суспільного життя, визначено повноваження державних органів у цій сфері. Гендерне законодавство України загалом може бути охарактеризоване як гендерно збалансоване.
Проте, незважаючи на певні досягнення, основними проблемами у сфері забезпечення гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і чоловіків залишаються:
- брак політичної волі щодо реалізації гендерних перетворень;
- відсутність стратегічного бачення переваг гендерної політики;
- відсутність переоцінки ролі програм соціально-економічного розвитку та галузевих програм у зменшенні ґендерних дисбалансів;
- декларативність та неузгодженість норм законодавства.
Дослідження висвітлює місце питань гендерної рівності в порядку денному міжнародної спільноти. Міжнародні стандарти з прав жінок відіграють позитивну роль та сприяють адаптації національних законодавств до міжнародних норм, що призвело до змін політики національних урядів. Завдяки позиції міжнародних організацій, уряди всіх країн суттєво менше ігнорують інтереси та потреби жінок, дедалі частіше залучають їх до участі у прийнятті державних рішень.
Історична роль міжнародних організацій полягає в тому, що вони здійснюють вплив на інституційному та організаційному рівнях на політику рівності статей.
Проведене фахівцями Центру Разумкова соціологічне дослідження довело, що усвідомлення в суспільстві основ, джерел дискримінації трансформовано, чуттєвість до неї обумовлена належністю до групи тих, кого дискримінація безпосередньо стосується. Результати соціологічного дослідження зумовили наступні висновки:
- Гендерна нерівність в Україні існує. Дослідження продемонструвало наявність дискримінації стосовно жінок.
- Фоновий характер дискримінації. При тому, що в суспільстві реально існує гендерна нерівність, тим не менш її не можна напряму асоціювати з відкритою дискримінацією, тим більше пов’язаною з упередженим ставленням до жінок. Навпаки, ставлення до жінок є співчутливим. Можна навіть сказати, що дискримінація носить вимушений характер.
- Проблеми дискримінації існують, але вони не актуалізовані в суспільній свідомості. Як чоловіки, так і жінки визнають у цілому гірший стан жінок, порівняно з чоловіками, але не оцінюють цей стан крізь призму гендерної нерівності. Існування ідентичних системних гендерних стереотипів у чоловіків і жінок роблять ситуацію безконфліктною. Цьому сприяє пануючий у трудових відносинах патерналізм як механізм компенсації непартнерських відносин.
Досягнення гендерної рівності не є самоціллю, а заходом забезпечення сталого розвитку суспільства в цілому. З цієї точки зору, пріоритетна увага має надаватися питанням становища жінок у тих проблемних зонах, де зберігається як явна, так і латентна дискримінація, а також повинні бути розроблені спеціальні заходи, спрямовані на досягнення реальних можливостей чоловіків і жінок.
Брошюра "ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ І РОЗВИТОК: ПОГЛЯД У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ"
